03 січня 2020 року м. Рівне №460/3225/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудар О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРадивилівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом Радивилівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі - відповідач), за змістом якого просить:
- визнати протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Позов обґрунтовано тим, що позивач звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, взамін втраченого. Відповідач відмовив у видачі паспорта у формі книжечки у зв'язку із відсутністю відповідного рішення суду про зобов'язання органу державної міграційної служби оформити та видати паспорт у формі книжечки. Вважає, що така відмова відповідача є грубим порушенням принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ІD-паспорта, оскільки згоди на обробку персональних даних не надавала.
Ухвалою суду від 13.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Управлінням Державної міграційної служби України в Рівненській області (до структури якого належить Радивилівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області) подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначено, що заява позивача щодо наміру отримання паспорта громадянина України була подана з порушенням норм чинного законодавства, а тому розглянута Радивилівським районним сектором Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян". На вказану заяву позивачу надано відповідь та роз'яснено порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України, роз'яснено, що за відсутності рішення суду про зобов'язання оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта у формі книжечки у відповідача правові підстави для його видачі. З огляду на викладене, позов є безпідставним, таким що не ґрунтується на вимогах законодавчих актів, а тому не підлягає задоволенню.
Розглянувши позовну заяву та відзив, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
03.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до Радивилівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. Заява зумовлена втратою паспорта.
У поданій заяві вказала, що не має наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки та не надає згоди на обробку персональних даних. До заяви додала: копію паспорта, оригінал якого втрачено, копію свідоцтва про народження, копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтва про народження дитини, копію довідки про реєстрацію місця проживання особи, дві фотокартки розміром 3,5х4,5см, заяву про видачу паспорта згідно з додатком №1 до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України (а.с.18-19).
Листом від 29.10.2019 №5627-277/5627.1-19 Радивилівський районний сектор Управління Державної міграційної служби у Рівненській області повідомив позивача про те, оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки можливе на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання управління державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 . У зв'язку з відсутністю такого рішення у відповідача відсутні правові підстави для його видачі (а.а.с.20).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.
Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Згідно зі ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У Рішенні Конституційного суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема, зазначено: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
"Приватне життя" охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п.61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" ("Pretty v. United Kingdom", заява №2346/02)).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (п.45 рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" ("Elsholz v. Germany", заява № 25735/94)).
Суд звертає увагу на те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, регулюються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI).
Частиною 1 статті 21 Закону №5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, що також кореспондується з нормами Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-XII).
Отже, у разі відсутності в особи паспорта громадянина України, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до частин 1, 2, 9 статті 16 Закону №5492-VI, оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Про втрату або викрадення документа на території України заявник (батьки особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, або інші її законні представники, представники закладів, які виконують функції опікунів чи піклувальників над особою) зобов'язаний у порядку і строки, визначені законодавством, повідомити уповноваженому суб'єкту, який здійснив видачу документа, та органам Національної поліції, якщо інше не передбачено цим Законом.
Замість втраченого або викраденого документа уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, після встановлення факту видачі раніше такого документа особі, яка заявила про його втрату або викрадення, оформляє та видає новий документ.
Згідно з частиною 7 статті 16 Закону №5492-VI, уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок №302).
За змістом пункту 2 Постанови №302, із застосуванням засобів Реєстру з 01.01.2016 запроваджено оформлення та видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту другого Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. Також з 01.11.2016 запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою №302.
Пунктом 3 Постанови №302 визначено, що до завершення роботи із забезпеченням у повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.01.2016 припиняється.
Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.
Згідно із ст.2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VІ (далі - Закон №2297-VІ), персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5,6 статті 6 Закону №2297-VІ).
Отже, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та ненадмірність їх складу й змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (які згідно із ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судами) звернуто увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів та нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VІ, на відміну від норм Положення №2503-ХІІ, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Останнє є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Поряд з цим, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Наразі діє два нормативно-правових акти: постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 №2503-ХІІ та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 №302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 "Про зміни до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №302", державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" від 06.06.2016 №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, Постанови №398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок №456).
Розділом VI Тимчасового порядку №456 регламентована процедура видачі паспортів замість утрачених або викрадених.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IX Тимчасового порядку №456, територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Згідно з пунктом 8 розділу VI Тимчасового порядку №456, після проведення необхідних перевірок за заявою про втрату паспорта працівник територіального підрозділу ДМС складає висновок за заявою про втрату паспорта за формою згідно з додатком 11 до цього Тимчасового порядку, який затверджується керівником цього підрозділу. У висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про видачу паспорта.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 03.10.2019 звернулася до Радивилівського районного сектору з проханням оформити та видати їй паспорт, відповідно до Положення про отримання паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, додатково подавши заяву про видачу паспорта згідно з додатком №1 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України. У вказаній заяві позивач зазначила про втрату паспорта.
При цьому, суд зазначає, що у листі від 29.10.2019 за №5627-277/5627.1-19 відповідач не вказував на неподання позивачем документів, перелік яких визначений Порядком №302 та Тимчасовим порядком №456, що унеможливлювало видачу останній паспорта громадянина України у формі книжечки взамін втраченого.
Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність у позивача порушеного права, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною відмови відповідача у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язання видати такий паспорт.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведене, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області судові витрати в сумі 768,40грн, сплачені згідно з квитанцією від 05.11.2019 №0.0.1513666780.1 (а.с.3).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Радивилівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул.Почаївська, 17, м.Радивилів, Рівненська область, 35500 код ЄДРПОУ 37829784) задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Радивилівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
Зобов'язати Радивилівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 37829784), судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено 03 січня 2020 року.
Суддя Дудар О.М.