05 листопада 2019 року м. Київ
Справа № 369/226/17
Провадження: № 22-ц/824/9819/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.,
секретарі Глухенька М.С., Гулієв М.Д.о
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
та ОСОБА_3
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С.,
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Гатненська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація, Державна інспекція сільського господарства в Київській області, Головне управління держгеокадастру у Київській області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, Державна установа «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,
про усунення перешкод у користуванні нерухомими майном, знесення самовільно збудованого паркану та стягнення майнової і моральної шкоди,
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є власником земельних ділянок площами 0,2114 га та 0,0114 га відповідно, на яких розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 є суміжними землевласниками з лівої фактичної межі, які самовільно, без належних дозволів, зводять на своїх земельних ділянках житлові будинки. Вказував, що відповідачі самовільно на відстані 40 см від стіни його житлової будівлі вирили рів шириною близько 0,4 м й глибиною 0,5 м, котрий забетонували з вертикальними металевими стовпчиками висотою 3м і звели паркан висотою 4м. Такі конструкції здійснені відповідачами всупереч будівельних норм і правил, що підтверджується висновками будівельно-технічного та земельно-технічного досліджень. Окрім того, вказаний паркан перекрив йому доступ до зовнішньої стіни його будинку, в тому числі, і до вікон, які розташовані вцій частині будинку, внаслідок чого жилі приміщення повністю затемнені та до них не потрапляє природне світло. Також зазначав, що відповідачами завдано йому матеріальну шкоду у розмірі 20000,00 грн, яка складається із оплати послуг за проведення будівельно-технічного дослідження у розмірі 3 000 грн. та за проведення земельно-технічного дослідження у розмірі 17 000 грн. Дії відповідачів щодо самовільного захоплення частини його, ОСОБА_4 , земельної ділянки, зняття верхнього шару ґрунту, риття та бетонування траншеї на цій частині земельної ділянки, зведення там 4-х метрового паркану, призвели до затінення житлових приміщень 1-го поверху належного йому будинку. Окрім того, спірний паркан перешкоджає в проведенні будь-яких дій щодо ремонту та обслуговування його будинку. Звернення із відповідними заявами та скаргами з приводу зазначених порушень, вчинених відповідачами, до відповідних органів позбавило його нормального ритму життя та спричинило низку затяжних хвилювань та переживань, значних втрат матеріального характеру, порушило нормальні життєві зв'язки, призвело до душевних страждань, що завдало йому моральної шкодиу розмірі 9 000 грн.
За таких підстав просив суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь завдану йому майнову шкоду у розмірі 20 000 грн. та моральної шкодуу розмірі 9 000 грн. Судові витрати покласти на відповідачів в солідарному порядку.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Усунуто перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_4 шляхом: знесення самочинно побудованого ОСОБА_3 паркану з бетонним фундаментом вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_4 , що розташований по АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_3 або за рахунок ОСОБА_4 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_3 ; та відновлення у придатний для використання стан, який існував до порушення права, частини приватних земельних ділянок ОСОБА_4 , що розташовані по АДРЕСА_1 шляхом звільнення ділянок вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_4 від бетонного фундаменту паркану за рахунок ОСОБА_3 або за рахунок ОСОБА_4 з подальшим відшкодуванням витрат на їх відновлення з ОСОБА_3 .
Усунуто перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_4 шляхом: знесення самочинно побудованого ОСОБА_2 паркану з бетонним фундаментом вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_4 , що розташований по АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_2 або за рахунок ОСОБА_4 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_2 ; та відновлення у придатний для використання стан, який існував до порушення права, частини приватних земельних ділянок ОСОБА_4 , що розташовані по АДРЕСА_1 шляхом звільнення ділянок вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_4 від бетонного фундаменту паркану за рахунок ОСОБА_2 або за рахунок ОСОБА_4 з подальшим відшкодуванням витрат на їх відновлення з ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги таким чином, що не зрозуміло хто саме і що повинен вчинити, коли настає час виконання обов'язку, яким чином буде підтверджена вартість робіт тощо. Окрім того, задовольняючи позов суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у наданій землевпорядною організацією інформації та у двох висновках земельно-технічних експертиз містяться різні дані щодо меж земельної ділянки. Тим паче, судова експертиза проводилась з відхиленням від питань, поставлених на її вирішення, що повністю змінило її результат. Зазначає, що правовими підставами встановлення паркану є будівництво, яке проводиться в порушення ряду Державних будівельних стандартів. При початку будівельних робіт ОСОБА_4 самостійно зобов'язаний був встановити огорожу, однак таких дій не вчинив, чим порушив майнові права відповідачів, хоча діючими будівельним нормами передбачена обов'язкова наявність суцільного паркану висотою не менше 2 метрів. Також вказала, що солідарне стягнення судових витрат не передбачено чинним законодавством.
Мотивуючи подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 вказував, що судом не встановлено та не доведено приналежність частини паркану відповідачам, так як його було встановлено самим позивачем. Те, що будівля яка зводиться позивачем, знаходиться на відстані 0,45 м від земельних ділянок відповідачів, є порушенням ДБН з боку самого позивача. Крім того, проведене експертне дослідження, судова експертиза та допит експертів містять суперечливі дані, експертиза проведена з порушенням порядку та з відхиленням від поставлених питань, що не може свідчити про неналежність та недопустимість таких доказів. Також, на думку скаржника, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки вимоги про знесення самочинно збудованого будівництва особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Знесення самочинної забудови можливе лише за умови, що особа не усунула порушення вимог законодавства, які визначені у приписі, тобто, якщо використані усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення особи до відповідальності, а тому звернення до суду позивача з таким позовом є передчасним. Також звернув увагу на те, що законодавчо не обмежується прозорість і висота огорожі, яка знаходиться у приватній власності на земельній ділянці.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 зазначив, що збудований позивачем житловий багатоквартирний будинок готовий до експлуатації, про що свідчить декларація Департаменту державної-архітектурної інспекції у Київській області, право власності на даний будинок зареєстровано відповідно до закону. Відповідачі зазначаючи, що даний паркан є огорожею будівельного майданчика, яка встановлена для захисту, не зазначають що така огорожа має тимчасовий характер та монтується на пересувних конструкціях, в той час як спірний паркан є капітальною спорудою, зведеною на фундаменті не менше 0,5 м глибиною. Також вважає висновки експертів обґрунтованими та логічними, при цьому, висновок КНДІСЕ надає досить чіткі відповіді на питання по суті спору.
У судовому засіданні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхні адвокати Григор'єв Р.І. та Циганенко В.Ю. підтримали апеляційні скарги з підстав, викладених у них, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалили нове рішення про відмов в позові.
Адвокат Лісовський Р.А. в інтересах ОСОБА_4 заперечував проти апеляційної скарги просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В силу частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Як убачається із матеріалів справи, 21.07.2015 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1214 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222481601:01:052:0235, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, 3222481601:01:052:0235 господарських будівель і споруд відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рябикіною А.А. та зареєстрованого в реєстрі за №576.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №40955608, право власності на вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_4 зареєстрував 21.07.2015 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 21.07.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рябикіною А.А. та зареєстрованого в реєстрі за №579 ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_7 об'єкт незавершеного будівництва площею 1884,50 кв.м, відсоток готовності - 40%, розташований на земельній ділянці площею 0,1214 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222481601:01:052:0235, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №40962308, право власності на вищезазначений об'єкт незавершеного будівництва ОСОБА_4 зареєстрував 21.07.2015 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рябикіною А.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1439, ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0114 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222481601:01:052:5151, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №50538144, право власності на вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_4 зареєстрував 22.12.2015 року.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,13 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно державного акту та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3209309952017 вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0714 га, кадастровий номер 3222481601:01:052:0297, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
З кадастрового плану земельних ділянок вбачається, що земельні ділянки належні на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є суміжними із земельною ділянкою площею 0,214 га, належною ОСОБА_4 .
Згідно Висновку будівельно-технічного дослідження № 16147 від 19.10.2016 року, наданого судовим експертом Лісниченко С.В. (свідоцтво № 965 від 24.02.2006 р., видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України ):
«Відстань від фактичного паркану сусідів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (ліва фактична межа до конструкції стіни житлового будинку ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 не відповідає вимогам п. 3.25* ДБН 360-92** «Містобудувания. Планування і забудова міських і сільських поселень". За фактом вказана відстань становить від 0,27 м до 0,56 м, згідно вимог п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м.
Висота фактичного паркану сусідів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (ліва фактична межі не відповідає вимогам п.5.104.4 «Правила забудови території Київської області» (в загальному випадку), а саме за фактом вказана висота становить від 3м до 4м, згідно вимог п.5.1 Правила забудови території Київської області» в загальному випадку дозволяє облаштовувати огорожу висотою до 1,6 м».
Згідно Висновку земельно-технічного дослідження № 2-Д/10/16 від 18.10.2016 р. зробленого судовим експертом Барановим Ю.Л. (свідоцтво № 1700 від 07.11.2014 р. видане на підставі Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України):
«За результатами співставлення координат меж земельних ділянок (згідно наданих каталогів координат поворотних точок), що перебувають у власності ОСОБА_4 за кадастровими номерами 3222481601:01:052:0235, 3222481601:01:052:5151 та площами 0.1214 га та 0,0114 га відповідно, з фактичним розташуванням фундаменту для паркана, самого паркана, що знаходяться зі сторони суміжник землекористувачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та визначені за результатами проведення геодезичних робіт, встановлено наступне:
Паркан та фундамент, на якому він знаходиться, встановлені землевласником ОСОБА_2 розташовані в межах земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_4 , а саме частина паркану довжиною 0,64м розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,0114га,кадастровий номер 3222481601:01:052:5151, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд, що «розташована за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушує межі вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_4 та його права як суміжного землекористувача.
Частина паркану та фундаменту, на якому він знаходиться, встановлені землевласником ОСОБА_2 довжиною 17,90 м. та на відстані 0,51 - 0,52 м від житлової будівлі ОСОБА_4 , знаходяться на відстані 0,16 - 0,37 м від межі земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_2 й розташовані в межах земельної ділянки ОСОБА_10 площею 0.1214 га, кадастровий номер 3222481601:01:052:0235, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушує межі вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_4 та його права як суміщеного землекористувача.
Паркан та фундамент, на якому він знаходиться, встановлені землевласником ОСОБА_3 , частково розташовані в межах земельної ділянки,що перебуває у власності ОСОБА_4 , а саме: довжиною 31,86 м та на відстані 0,35-0,51 м від житлової будівлі ОСОБА_4 , знаходяться на відстані 0,16-0,23 м від межі земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_2 й розташовані в межах земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,1214 га,кадастровий номер 3222481601:01:052:0235, цільове призначення:для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушує межі вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_4 та його права як суміжного землекористувача».
Згідно висновку експертів №151\18-41/1687/18-43 від 13.09.2018 року, за результатами судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи встановлено, що фактичний порядок користування (місце розташування фактичних меж земельної ділянки ОСОБА_3 (кадастровий номер 3222481601:01:052:0297) площею 0,0714 га не відповідає межам та площі, вказаним в даних Держгеокадастру (каталог координат поворотних точок - Том 3, а.с. 204) даним кадастрового плану земельної ділянки (Том 3, а.с. 133, 205), схеми прив'язки до геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі (Том 3, а.с. 134, 202).
Невідповідність полягає в наступному:
а) в зміщенні фактичної межі на південь від 0,39 до 0,45 м відносно північної межі (згідно координат), тобто у внутрішній бік земельної ділянки;
б) в зміщенні фактичної межі на схід від 0,04 до 0,30 м відносно східної межі (згідно координат), тобто у зовнішній бік у напрямок суміжної земельної ділянки;
в) в частковому зміщенні фактичної межі довжиною 12,80 м на північ від 0,04 до 0,12 м відносно південної межі (згідно координат), тобто у внутрішній бік земельної ділянки та на південь від 0,10 до 0,31 м відносно південної межі (згідно координат), тобто у зовнішній бік земельної ділянки у напрямку земельної ділянки ОСОБА_2 (кадастровий номер 3222481601:01:052:5126 );
г) в частковому зміщенні фактичної межі довжиною 21,72 м на захід від 0,06 до 0,11 м відносно західної межі (згідно координат), тобто у зовнішній бік земельної ділянки у напрямку земельної ділянки ОСОБА_4 (кадастровий номер 3222481601:01:052:0235), внаслідок чого виникло накладання площею 0,0002 га, або 2 кв. м.
Вищезазначене свідчить про те, що частина паркану, що межує з житловим будинком ОСОБА_4 , довжиною 21,72 м, розташована в межах земельної ділянки, яка належить йому ж, ОСОБА_4 (кадастровий номер 3222481601:01:052:0235).
Фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають межам згідно правовстановлюючих документів та даним Держгеокадастру, а саме: фактична межа зміщена на захід від 0,12 до 0,53 м відносно західної межі (згідно координат), тобто у зовнішній бік земельної ділянки у напрямку земельних ділянок ОСОБА_4 , внаслідок чого виникли наступні накладання: на земельну ділянку кадастровий номер 3222481601:01:052:5151- площею 0,0005 га, або 5 кв.м; на земельну ділянку кадастровий номер 3222481601:01:052:0235 - площею 0,0002 га, або 2 кв.м, які в Додатку №1 до висновку позначені заштрихованими під кутом лініями рожевого кольору та відповідно позначені.
Даний факт свідчить про те, що частина паркану, довжиною 16,14 м, та яка межує з житловим будинком ОСОБА_4 , розташована в межах його земельної ділянки (кадастровий номер 3222481601:01:052:0235). Інша частина паркану довжиною 10,61 м розташована також в межах земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4 (кадастровий номер 3222481601:01:052:5151).
Паркан, який встановлений між земельними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , представляє собою постійну непрозору огорожу, і є фактичною межею між цими земельними ділянками. Висота паркану відповідачів становить близько 4,25 м, що суперечить вимогам п. 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій" згідно якого висота паркану має бути не більше ніж 2,0 м на межі із сусідніми земельними ділянками. Верх паркану розташований на верхньому рівні віконного прорізу першого поверху будівлі, що розташована на земельній ділянці ОСОБА_4 , при цьому перекриває доступ природного освітлення до приміщень першого поверху будівлі, що суперечить вимогам розділу №3 "санітарно-гігієнічні вимоги" ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення".
В Додатку №1 до висновку складено схему взаємного розташування зазначених земельних ділянок в довільному масштабі. Розміри зміщень фактичних меж земельних ділянок відносно меж координат зображено стрілками та цифрами синього кольору.
(том 3 , а.с.222-233,234)
За вищевказаних обставин, виходячи із того, що факти, викладені позивачем в позовній заяві, підтверджені письмовими та іншими доказами, а саме споруджений відповідачами паркан з бетонним фундаментом вздовж лівої стіни житлового будинку позивача дійсно перешкоджає позивачу у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, та ці права підлягають захисту в судовому порядку з метою не вчинення в подальшому перешкод у користуванні та розпорядженні майном та дотримання правил добросусідства, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову. Щодо відшкодування моральної шкоди на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, суд прийшов до висновку про їх недоведеність.
Оспорюючи такий висновок суду першої інстанції, скаржники посилалась на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неналежність письмових доказів, наявних в матеріалах справи. Окрім того, як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 неодноразово звертали увагу суду на той факт, що підставою встановлення спірного паркану є будівництво багатоквартирного будинку, яке проводиться на земельній ділянці позивача. Як було встановлено судом, попереднім власником земельної ділянки (кадастровий номер 322248601:01:052:0235), з якою межують земельні ділянки, що належні відповідачам, був громадянин ОСОБА_7 , який і розпочав будівництво, внаслідок якого і були знищені межові знаки, а в подальшому порушено відстань він стіни будинку, що будується, до межі суміжних земельних ділянок. Порушення прав відповідачів було предметом розгляду як уповноважених державних органів, так і суду. Будівельні роботи, які проводились спочатку ОСОБА_7 , а в подальшому і позивачем, не відповідали в повній мірі ряду Державних будівельних стандартів, що і стало підставою для самозахисту з боку відповідачів шляхом зведення паркану, який є фактично огорожею будівельного майданчику. Також відповідачі звертають увагу на те, що відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками №376 від 18.05.2010 передбачена середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі ..., яка у селах не може перевищувати 0,3 м. На думку ОСОБА_3 , визначення похибки в 30 см для межового знаку тягне за собою і похибку такого ж розміру і для лінії межі, яка повинна з'єднувати два межових знаки, тобто, фактично межова лінія між сусідніми земельними ділянками знаходиться у діапазоні полоси з дозволеною шириною в 30 см, а тому будь-які права землекористувача ОСОБА_4 нею не порушені. В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2010 року встановлено, що належний позивачу багатоквартирний будинок побудовано в безпосередній близкості до земельних ділянок відповідачів (0,45 м до межі) і саме позивачем не дотримано п.3.25*ДБН 360-92**ДБН, що призвело до негативних наслідків для нього.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржено, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
При перевірці вищенаведених доводів апеляційних скарг суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За ч.1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди, інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Частинами 2 та 3 статті 1 ЗК України закріплено, що державою гарантується право власності на землю, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосування інших, передбачених законом способів.
За правилами ч.ч. 1 та 2 ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, підстав для відступу від якого не встановлено.
Згідно з ч. 5 ст. 23 ЗУ «Про планування і забудову територій» планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будівель та споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд.
Частиною 3 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно з пунктів г) та е) ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 103 ЗК Українивласники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту. Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).
Звертаючись до суду, ОСОБА_4 посилався на те, що відповідачі самовільно на відстані 40 см від стіни його житлової будівлі встановили паркан, який є самочинною забудовою та перешкоджає йому в доступі до ремонту та обслуговування будинку, тим самим порушили межі земельних ділянок та створюють перешкоди в користуванні належною йому власністю. З метою припинення порушення його прав та усунення перешкод у користуванні належним нерухомим майном просив знести самочинно побудований відповідачами паркан вздовж лінії стіни побудованого ним житлового будинку.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині та ухвалюючи рішення про знесення побудованого відповідачами паркану, суд першої інстанції виходив із того, що паркан з бетонним фундаментом вздовж лівої стіни житлового будинку позивача перешкоджає позивачу у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В той же час, поза увагою суду першої інстанції залишилась обставина, встановлена рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2010 року у справі № 2-214/201 відповідно якої належний позивачу багатоквартирний будинок побудовано в безпосередній близькості до земельних ділянок відповідачів (0,45 м від межі), тим самим не дотримано п. 3.25* ДБН 360-92**ДБН.
Також слід зауважити про те, що згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна: «зведення на земельній ділянці парканів, воріт і хвірток не належить до самочинного будівництва».
Тобто, у розумінні вимог ст.376 ЦК України позивач не вправі порушувати питання щодо знесення збудованого відповідачами паркану як об'єкта самочинного будівництва.
Окрім того, поза увагою суду залишились і вищевикладені висновки судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 13.09.2018 року, відповідно до яких паркан, який встановлений між земельними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , є фактичною межею між цими земельними ділянками.
Також експертами встановлено, що має місце часткове зміщення фактичної межі довжиною 21,72 м на захід від 0,06 до 0,11 м відносно західної межі (згідно координат), тобто у зовнішній бік земельної ділянки ОСОБА_3 (кадастровий номер 3222481601:01:052:029) у напрямку земельної ділянки ОСОБА_4 (кадастровий номер 3222481601:01:052:0235), внаслідок чого виникло накладання площею 0,0002 га, або 2 кв. м.
Вищезазначене свідчить про те, що частина паркану, що межує з житловим будинком ОСОБА_4 , довжиною 21,72 м, розташована в межах земельної ділянки, яка належить йому ж, ОСОБА_4 (кадастровий номер 3222481601:01:052:0235).
Окрім того, експертами встановлено, що фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_2 також не відповідають межам згідно правовстановлюючих документів та даним Держгеокадастру, а саме: фактична межа зміщена на захід від 0,12 до 0,53 м відносно західної межі (згідно координат), тобто у зовнішній бік земельної ділянки у напрямку земельних ділянок ОСОБА_4 , внаслідок чого виникли наступні накладання: на земельну ділянку кадастровий номер 3222481601:01:052:5151- площею 0,0005 га, або 5 кв.м; на земельну ділянку кадастровий номер 3222481601:01:052:0235 - площею 0,0002 га, або 2 кв.м.
Доводи апеляційних скарг щодо неналежності даного висновку експертизи колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Києво-Святошинскього районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено ряд відповідних питань для вирішення спору, проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та попереджено їх про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України (том 3, а.с. 171-172).
Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку встановлені Законом України «Про судову експертизу».
За результатами проведення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи складено висновок експертів від 13 вересня 2018 року, який оформлено у відповідності до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, підписаний експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та містить гербову печатку експертної установи.
Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для сумніву в достовірності, точності, дійсності та об'єктивності складеного висновку щодо визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів на спірних земельних ділянках їх розташуванню у відповідній технічній документації та визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж.
З огляду на викладене, враховуючи надані докази в їх сукупності, судом апеляційної інстанції встановлено, що паркан та фундамент, на якому він знаходиться, лише частково, в незначних розмірах, розташовані в межах земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_4 , проте, виходячи із принципу пропорційності, та враховуючи межі забудови самого позивача, колегія суддів вважає, що заявлені ОСОБА_4 позовні вимоги не є співвмірними допущеному порушенню з боку відповідачів, а тому не можуть бути задоволені в контексті встановлених судом обставин.
Порушене відповідачами право може бути захищено в інший передбачений законом спосіб, зокрема, шляхом стягнення з них грошової компенсації за частину займаної ними земельної ділянки або ж шляхом виділення позивачу іншої частини земельної ділянки у рахунок компенсації тієї площі, яку охоплює паркан, збудований відповідачами.
Посилання позивача на висоту паркану (4м) колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки будь-яких вимог щодо відновлення порушеного права шляхом зменшення такої висоти ним заявлено не було. Окрім того, факт, що висота паркану є прямим порушенням відповідних законодавчих норм та є наслідком дій саме відповідачів у відповідності до вимог ЦПК України ОСОБА_4 не доведений.
Але, в будь-якому випадку, питання щодо відповідності висоти спірного паркану законодавчим нормам та/або факт завдання ним об'єктивних незручностей, повинно досліджуватися в контексті дотримання і ОСОБА_4 державних будівельних норм України та/або інших правил/вимог при будівництві належного йому багатоквартирного будинку в безпосередній близькості (0,45м) до межі сусідніх земельних ділянок.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими на фоні питання щодо дотримання і ним, і першим забудовником, державних будівельних норм України по відношенню до суміжних земельних ділянок.
На думку колегії суддів, усунення перешкод в користуванні власністю ОСОБА_4 шляхом знесення самочинно побудованого паркану з бетонним фундаментом вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_4 за його рахунок або відповідачів з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення не відновить порушених прав ні позивача, ні відповідачів, з огляду на свідоме допущення порушень норм ДБН з обох сторін.
Оскільки рішення суду має бути не лише законним, а й справедливим, то колегія суддів відмовляє позивачу у задоволенні зазначених позовних вимог.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції у достатньому обсязі не перевірив вказаних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не звернув уваги на співмірність заявлених позовних вимог із об'ємом допущених з боку відповідачів порушень, та як наслідок ухвалив помилкове рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких підстав, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2019 року про задоволення позову слід скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, виплатити різницю іншій стороні(ч.10 ст.141 ЦПК). Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених вимог та розміру понесених витрат суд стягує з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 31 457,05 грн на відшкодування понесених нею судових витрат, а саме 24 024 грн витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, та 7 433,05 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а також стягує з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 835,10 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) 31 457,05 (тридцять одну тисячу чотириста п'ятдесят сім) грн. 05 коп. на відшкодування понесених судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 ) 835,10 (вісімсот тридцять п'ять) грн. 10 коп. на відшкодування понесених судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 3 січня 2020 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль