Іменем України
02 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5004/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації щодо відмови у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї померлого ветерана - інваліда війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї померлого ветерана - інваліда війни.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її чоловік - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був інвалідом ІІ групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни безстроково.
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 27 травня 2019 року за № 3541 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Листом від 27 вересня 2019 року за № 06-3662 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу члена сім'ї померлого ветерана війни, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, та видачі посвідчення на пільги і роз'яснив, що відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6, 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. На підставі вищевикладеного, встановлення статусу дружинам осіб з інвалідністю внаслідок війни, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено.
З посиланням на положення статті 19 Конституції України, статей 1, 4, 7, 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни та просить позовні вимоги задовольнити.
Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації позов не визнало, про що 26 грудня 2019 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 63163/2019 подало відзив на позовну заяву від 20 грудня 2019 року б/н (арк. спр. 49-50).
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації з заявою щодо надання посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до експертного висновку від 27 травня 2019 року № 3541, виданого Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України, захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, посвідчення серії НОМЕР_1 , видане Луганською облдержадміністрацією 20 серпня 2013 року на підставі довідки Луганської МСЕК від 07 серпня 2013 року № 403510, повторно визнаний особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безстроково. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Управлінням соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації на підставі заяви та вищевказаної довідки Луганської МСЕК видано посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_2 від 08 серпня 2013 року.
Позивач перебуває на обліку у відповідача як дружина померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1 А), смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою (посвідчення від 02 серпня 2019 року № НОМЕР_9, видане Луганською обласною державною адміністрацією).
Відповідачем розглянуто заяву ОСОБА_1 та надано відповідь від 27 вересня 2019 року № 06-3662, що відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6, 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених в пункті 1 статті 10 Закону, належить, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні. Статус сім'ям цих осіб надається у разі загибелі (смерті) внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків); захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період військової служби під час воєнних дій та конфліктів; захворювання, одержаного в період проходження військової служби на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
З урахуванням викладеного, у відповідача відсутні правові підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На підставі викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 02 грудня 2019 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 1-2).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
26 жовтня 1974 року між позивачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , укладено шлюб, про що свідчать свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 від 26 жовтня 1974 року, паспорт ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 , виданий Білокуракинським РСУДМС України в Луганській області 23 січня 2016 року, та паспорт ОСОБА_2 серії НОМЕР_7 , виданий Білокуракинським РВУМВС України в Луганській області 09 грудня 1999 року (арк. спр. 14, 16, 25).
Відповідно до записів у трудовій книжці від 03 квітня 1972 року ОСОБА_2 у період з 09 жовтня 1974 року по 20 травня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ (арк. спр. 22).
Довідкою Відділення позавідомчої охорони при відділі внутрішніх справ виконавчого комітету Припятської міської Ради народних депутатів Київської області від 12 квітня 1987 року № 348 підтверджується, що старшина міліції ОСОБА_2 з 05 січня 1987 року по 12 квітня 1987 року виконував службові завдання у Припятському відділі позавідомчої охорони УВО УВС Київського облвиконкому з ліквідації наслідків аварії в зоні Чорнобильської АЕС (арк. спр. 19).
На підставі експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 31 травня 2013 року № 4149-4932 та довідки МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 403510 від 07 серпня 2013 року ОСОБА_2 Управлінням соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації видано посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи серії НОМЕР_2 від 08 серпня 2013 року, відповідно до якого пред'явник цього посвідчення є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (арк. спр. 18, 20, 21, 51, 52, 53).
Згідно з посвідченням від 20 серпня 2013 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 був особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) (арк. спр. 54).
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 від 01 квітня 2019 року (арк. спр. 23, 57).
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 27 травня 2019 року за № 3541 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 24, 58).
02 серпня 2019 року Луганською обласною державною адміністрацією Луганською обласною військово-цивільною адміністрацією позивачу видано посвідчення дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 А № НОМЕР_9 (арк. спр. 15, 59).
27 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою від 24 вересня 2019 року про видачу їй посвідчення члена сім'ї ветерана війни - особи з інвалідністю, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 60).
Листом від 27 вересня 2019 року за № 06-3662 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу члена сім'ї померлого ветерана війни, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, та видачі посвідчення на пільги, оскільки відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6, 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. На підставі вищевикладеного, встановлення статусу дружинам осіб з інвалідністю внаслідок війни, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено (арк. спр. 27, 61).
Також відповідачем надано суду лист Міністерства соціальної політики України від 04 липня 2017 року № 389/0/166-17/401 «Про надання роз'яснення», в якому зазначено, що до осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 1 стаття 10) належать, зокрема, сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 та 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Встановлення статусу дружинам померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, статтею 10 Закону не передбачено (арк. спр. 56).
Отже, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо фактичної відмови у наданні позивачеві посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни відповідно до приписів статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - Положення № 302).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В преамбулі до Закону № 3551 зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них.
Поширення чинності Закону № 3551 на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551 визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
З аналізу наведених правових норм слідує, що обов'язковими умовами, за яких особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ до виконання службових обов'язків по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, від 31 травня 2013 року № 4149-4932 захворювання ОСОБА_2 пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 20, 51).
Відповідно до експертного висновка Центральної міжвідомчої комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 27 травня 2019 № 3541 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 24, 58).
Довідкою Відділення позавідомчої охорони при відділі внутрішніх справ виконавчого комітету Припятської міської Ради народних депутатів Київської області від 12 квітня 1987 року № 348 підтверджується, що ОСОБА_2 з 05 січня 1987 року по 12 квітня 1987 року виконував службові завдання у Припятському відділі позавідомчої охорони УВО УВС Київського облвиконкому з ліквідації наслідків аварії в зоні Чорнобильської АЕС (арк. спр. 19).
Відповідно до записів у трудовій книжці від 03 квітня 1972 року ОСОБА_2 у період з 09 жовтня 1974 року по 20 травня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ (арк. спр. 22).
Таким чином, ОСОБА_2 під час проходження служби в органах внутрішніх справ у період з 05 січня 1987 року по 12 квітня 1987 року виконував службові обов'язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та був особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання та смерть якого пов'язані з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд доходить висновку, що померлий чоловік позивача мав пільги для інвалідів Вітчизняної війни і помер від захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 7 Закону № 3551 належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, а згідно з статтею 4 Закону № 3551 - до ветеранів війни.
Згідно з положеннями пункту 1 статті 10 Закону № 3551 чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Пунктом 2 статті 10 Закону № 3551 визначено, що чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів, підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Відповідно до пункту 4 Положення № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
«Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення № 302).
За таких обставин суд доходить висновку, що позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 , який належав до ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551 поширюється його чинність. Отже, позивач має право на встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та отримання відповідного посвідчення, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу відповідного посвідчення.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З аналізу норм статей 5, 245 КАС України також вбачається, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Верховним Судом під час розгляду справи № 823/795/17 за адміністративним провадженням К/9901/2159/17 було зроблено правовий висновок, згідно якого якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.
Судом на підставі наявних у справі матеріалів встановлено, що для встановлення позивачеві статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та надання відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації, викладену в листі від 27 вересня 2019 року за № 06-3662, у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого»;
зобов'язати Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
зобов'язати Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, відповідне посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, однак, з коригуванням обраного позивачем способу судового захисту.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Наданий відповідачем суду лист Міністерства соціальної політики України від 04 липня 2017 року № 389/0/166-17/401 «Про надання роз'яснення» не є нормативно-правовим актом, а тому не може бути застосований при розгляді даної справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина восьма статті 139 КАС України).
Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 21 листопада 2019 року № 6.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача і заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03196914, місцезнаходження: 92200, Луганська область, Білокуракинський район, смт. Білокуракине, пл. Шевченка, буд. 2-А) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації, викладену в листі від 27 вересня 2019 року за № 06-3662, у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, відповідне посвідчення - «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03196914, місцезнаходження: 92200, Луганська область, Білокуракинський район, смт. Білокуракине, пл. Шевченка, буд. 2-А) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська