03 січня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2795/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Швець Р.Ю., що діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою (а.с.3-4), в якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, та невикористані календарні дні додаткових відпусток у зв'язку з навчанням з 20 по 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що з часу набуття статусу учасника бойових дій і до звільнення з військової служби він не користувався додатковою відпусткою передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Представник позивача вказує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №258 від 19.11.2018 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, однак не проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Також представник позивача зазначає, що 25.07.2016 року паралельно з проходженням військової служби за контрактом ОСОБА_1 вступив до Національної юридичного університету імені Ярослава Мудрого на заочну форму навчання факультету №2, а тому для успішного та повного виконання навчального плану мав отримувати оплачувані додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. За період навчання в ВНЗ, позивачем було успішно складено шість сесій та підсумкова державна атестація, про що свідчать довідки про виклики на сесії, довідки про участь в сесії та довідка про виклик на підсумкову державну атестацію. Проте оплачувані додаткові відпустки у зв'язку з навчанням позивач не отримував, тому представник позивача просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 також за невикористані календарні дні додаткових відпусток у зв'язку з навчанням з 2016 по 2018 роки.
Ухвалою судді від 18.11.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.33-40). Зазначає, що позивача звільнено на законних підставах та у встановленому порядку, претензій до військової частини з його боку не заявлено. Наголошує на тому, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, однак позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки пунктом 19 статті 10-1Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Відповідач вказує, що аналогічну позицію викладено в роз'ясненні Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/5571 від 25.07.2019 р., з огляду на яку при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових відпусток і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Представник відповідача просить суд також врахувати правові висновки Верховного суду викладені в постанові від 13.06.2018 року по адміністративній справі №545/1881/16-а. Щодо компенсації відпустки у зв'язку з навчанням у ВНЗ представник відповідача вказує, що оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу, тому порядок надання військовослужбовцям відпусток регулюється Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що є спеціальним. Зазначає, що вказаним законом законодавець обмежив права військовослужбовців на додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, тому позивач не міг скористатись даним видом відпустки. Окрім того, представник відповідача зауважує, що військова частина фінансується виключно з Державного бюджету України, а отже відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України являється бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України. На даний час країна фактично перебуває у стані війни, а тому видатки Міністерства оборони України насамперед спрямовані на виплату грошового забезпечення та задоволення першочергових витрат на посилення обороноздатності держави (а.с.33-40).
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд
ОСОБА_1 з 12.12.2014 року по 19.11.2018 року проходив військову службу у в/ч п/п НОМЕР_2 , в подальшому в/ч НОМЕР_1 (а.с.6-7, 8-9).
Під час проходження військової служби позивач приймав безпосередню участь у бойових діях в зоні проведення АТО, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 14.09.2015 року.
Наказом командира в/частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.11.2018 р. №258, начальника розвідувального відділення штабу 4 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 03 жовтня 2018 року №289 з військової служби у запас за пунктом “й” (які вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з 19.11.2018 р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.41).
Вказаним наказом вирішено виплатити позивачу премію згідно Додатку №3 рішення Міністерства оборони України, доведеного телеграмою від 15.05.2018 р. №248/2734 за період з 01.11.2018 року по 19.11.2018 року у розмірі 100 відсотків встановленого розміру щомісячної премії, провести відрахування за 5 діб використаної щорічної відпустки за 2018 рік, виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2018 рік (а.с.41).
Зі змісту вказаного наказу суд убачає, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховувалася.
Позивач звернувся із заявою від 16.08.2019 року до відповідача із проханням виплатити компенсації за не використану щорічну планову відпустку з 2014 року по 2018 рік (а.с.19).
Відповіді військової частини на звернення позивача до суду не надано.
Позивач не погоджуючись із такою бездіяльністю в/частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД, звернувся до суду з даним позовом.
Отже, у даній справі бездіяльність в/частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД є предметом спору, який передано на розгляд адміністративного суду.
Враховуючи пункт 4 частини 2 статті 245 КАС України, відповідно до якого у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд вважає за можливе розділити позовні вимоги представника позивача на дві позовні вимоги, зокрема про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки та додаткову відпустку у зв'язку з навчанням з 2016 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі частини 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Частиною 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частини 18 статті 101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на частину 19 статті 101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України “Про оборону України” від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.
Разом з тим, відповідно до частини 14 статті 101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”, що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року у зазначеній справі.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткові відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за такі відпустки при звільненні з військової служби.
На час прийняття наказу від 19.11.2018 р. №258, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, натомість відповідачем не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки” за період з 2016 року по 2019 рік, що суперечить вимогам Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Стосовно посилання представника відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, викладені в листі №248/5571 від 25.07.2019 р. суд зазначає, що за своєю правовою природою роз'яснення не є нормативно-правовим актом та джерелом права відповідно до статті 7 КАС України.
Щодо посилання представника відповідача у відзиві на правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а, суд зазначає, що у справі, яка розглядалась Верховним судом питання компенсації коштів за невикористану відпустку стосувались інших правовідносин, зокрема звільнення особи - заступника з питань діяльності виконавчого органу із займаної посади, у зв'язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету ради, на підставі п. 1 статті 51 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Відповідно, до вказаних правовідносин застосовувалось й інше законодавство, зокрема, Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, тощо.
По даній адміністративній справі, враховуючи суб'єктний склад сторін та предмет спору застосуванню підлягає законодавство щодо правового регулювання відносин військовослужбовців (учасників бойових дій) під час проходження ними служби, зокрема: Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, Закон України “Про відпустки”, тощо.
Відтак посилання представника відповідача на правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а є безпідставними, а тому суд не приймає їх до уваги.
Таким чином позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки й відповідно зобов'язання нарахувати та виплатити йому таку компенсацію підлягають задоволенню.
Водночас посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати компенсації військовослужбовцям - учасникам бойових дій за невикористані дні додаткової відпустки також не розцінюється судом як підстава для обмеження позивача в одержанні законодавчо встановленої компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка є пільгою встановленою учасникам бойових дій, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни.
Стосовно вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та не виплати грошової компенсації за додаткову відпустку у зв'язку з навчанням з 2016 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року та відповідно зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити таку компенсацію, суд зазначає наступне.
Згідно договору про надання освітніх послуг №15039 від 25.07.2016 р. суд убачає, що позивач вступив до Національної юридичного університету імені Ярослава Мудрого на заочну форму навчання факультету №2 (а.с.10).
Представник позивача в позовній заяві зазначає, що за період навчання в ВНЗ, позивачем було успішно складено шість сесій та підсумкова державна атестація. В обґрунтування викладеного до суду надано копії довідок про виклики на сесії, копію довідки про участь в сесії та копію довідки про виклик на підсумкову державну атестацію (а.с.11-17).
Водночас представник позивача в позовній заяві вказує, що під час перебування в зоні проведення АТО/ООС, та в зв'язку особливим періодом, ОСОБА_1 не мав змоги скористатися необхідними та гарантованими йому чинним законодавством додатковими відпустками у зв'язку з навчанням, тому просить суд зобов'язати відповідача виплатити йому відповідну компенсацію за такі не використані відпустки.
Сам факт наявності наявності викликів на сесію та її здача не є підставою для оплати відпустки на навчання, оскільки такій оплаті повен передувати рапорт позивача, а потім наказ про відпустку, і лише після підтвердження вдало виконаного навчального графіку - оплата такої відпустки. Отже, оплата додаткової відпустки здійснюється за реальним фактом отримання такої відпустки. Позивач не надав суду доказів, що під час проведенні навчання він перебував у такій відпустці. Відповідачем надані докази перебування позивача у відпусткам за період з 2016 по 2018 рік, водночас дати відпусток не співпадають із періодом навчання та є відмінними ніж "відпустка на навчання".
Зважаючи на дані обставини, суду видається дивним, яким чином позивач міг під час проходження служби (не відриваючись від несення служби, оскільки доказів вибуття зі служби сторонами не надано) одночасно міг бути в іншому місці протягом тривалого часу та складати іспити.
Надаючи оцінку викладеному суд зазначає наступне.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Право особи на додаткову навчальну відпустку закріплено у статті 15 Закону України «Про відпустки».
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Вказаним Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, а також застосовується до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до підпункту 2 пункту 180 Положення, військовослужбовці в мирний час, за виключенням особливого періоду, мають право на додаткову відпустку у зв'язку з навчанням.
Зокрема, порядок надання відпустки такий6 військовослужбовець після отримання письмового виклику з навчального закладу звертається з письмовим рапортом і викликом до командира військової частини для отримання відпустки у зв'язку з навчанням. Командир частини видає наказ і військовослужбовець вирушає здавати сесію, офіційно перебуваючи у відпустці.
Однак з моменту настання особливого періоду (березень 2014 року), як вже зазначалось вище, ситуація змінилася.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
З огляду на викладене суд звертає увагу, що відпустки у зв'язку з навчанням не входять до даного переліку і не надаються під час особливого періоду.
В позовній заяві представник позивача стверджує, що позивач успішно склав сесії у ВНЗ. Перебування у ВНЗ і здачу сесій підтверджує довідками про виклики. Водночас доказів звернення з письмовими рапортами і такими довідками викликами до командира військової частини для отримання відпусток у зв'язку з навчанням, після отримання письмового виклику з ВНЗ до суду ні позивачем, ні його представником не надано. Не надано також й доказів надання відповідачем ОСОБА_1 відпустки у зв'язку з навчанням, отже доказів перебування позивача у відпустці на навчання у періодах вказаних у викликах, у суду відсутні.
Судові рішення щодо визнання протиправною бездіяльність стосовно відмови у наданні відпустки на навчання, суду не надано.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем додаткова відпустка у зв'язку з навчанням в період військової служби у в/частині НОМЕР_1 не використовувалась.
Згідно зі частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
При цьому суд звертає увагу, що додаткові відпустки у зв'язку з навчанням не належать до щорічних відпусток, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки», тому на них не поширюються умови компенсації щорічних відпусток.
Водночас надання грошової компенсації окремо за невикористані дні навчальної відпустки чинним законодавством не передбачено, а тому якщо особа не скористається правом на навчальну відпустку, компенсація за невикористання такої відпустку особі при звільненні не виплачується, так як право на таку відпустку не накопичується, а оплачується за фактом навчання (здачі сесії, тощо).
Таким чином, вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації додаткової відпустки у зв'язку з навчанням з 2016 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року та відповідно зобов'язання військової частини нарахувати та виплатити таку компенсацію задоволенню не підлягають.
Відтак адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Згідно пунктом 5 частини статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.5). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 листопада 2018 року.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Згідно з оригіналом
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук