28 грудня 2019 року № 320/1200/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформленого листом №8202/1/10-36-52 від 11.12.2018, відносно позивача щодо не визнання податковою звітністю податкових декларацій: від 04.05.2017 №92080529612; від 03.08.2017 №9152844689; від 06.11.2017 №9230145956; від 02.02.2018 №9297795229; від 07.05.2018 №9084872681; від 02.08.2018 №9159722959; від 07.11.2018 №9243485187.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням чинного законодавства та за відсутності законних підстав для його прийняття. Стверджує, що позивачем були виконані всі вимоги податкового законодавства, в тому числі приписи ст.46 ПК України, на які посилається відповідач у листі, як на правову підставу. Висновок відповідача викладений у листі №8202/1/10-36-52 від 11.12.2018 не містить належного обґрунтування причин та законних підстав його прийняття відповідачем, а тільки декларативне посилання на правові норми, що на думку позивача носить формальне значення, а тому є протиправним. Також відповідач в обґрунтування невизнання податкової звітності, послався на ст.46 ПК України, структура якої містить в собі шість пунктів, однак, порушення якого саме пункту або пунктів сукупно призвело до неможливості визнання податкової звітності відповідачем, у рішенні №8202/1/10-36-52 від 11.12.2018 також не вказано.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 24.04.2019 року.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в якому зазначено, що ФОП ОСОБА_1 , з 01.10.2016 по теперішній час перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності та за період з 01.01.2017 по 30.09.2018 подавав звітність як платник єдиного податку, що не відповідає системі оподаткування, на якій він перебував. Відповідно до ст.46 ПК України, декларації платника єдиного податку ОСОБА_1 за 1-4 квартал 2017 року та 1-3 квартал 2018 року не вважається податковою звітністю (рекомендований лист про вручення платнику від 11.12.2018 №8202/1/10/36/52 отримано особисто 03.01.2019).
Ухвалою від 24 квітня 2019 року провадження в справі зупинено за обґрунтованим клопотанням сторони до 21 травня 2019 року.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що твердження відповідача, що «останній прийняв рішення від 11.12.2018р. №8202/1/10-36-52, яким не визнав податкову звітність позивача за 1-4 квартал 2017 року та 1-3 квартал 2018 року, оформлену в деклараціях платника єдиного податку, з підстав анулювання у вересні 2016 року свідоцтва платника єдиного податку, а тому він діяв в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства», є безпідставним та необґрунтованим.
Ухвалами суду від 21 травня 2019 року провадження у справі поновлено та в подальшому зупинено за обґрунтованим клопотанням сторони до 24.06.2019 з витребуванням доказів від ГУ ДФС у Київській області.
24 червня 2019 року питання про поновлення провадження у справі відкладено за обґрунтованим клопотанням сторони до 30.07.2019.
Ухвалою суду від 30.07.2019 поновлено провадження у справі. Представником позивача 30.07.2019 подано до суду клопотання в якому останній просить подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
З урахуванням поданого клопотання та на підставі ст. 205 КАС України, суд 30.07.2019 вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером 2 355 000 0000 016992 від 03.12.2014 року та є платником єдиного податку третьої групи (ставка 5%), що підтверджується, витягом з офіційного сайту Міністерства юстиції України, копією виписки з ЄДР та копією витягу з реєстру платників єдиного податку №758 від 16.12.2014 року.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області винесено рішення №8202/1/10-36-52 від 11 грудня 2018 року, яким декларації позивача, подані останнім від 04.05.2017р. №9080529612; від 03.08.2017р. №9152844689; від 06.11.2017р. №9230145956; від 02.02.2018р. № 9297795229; від 07.05.2018р. №9084872681; від 02.08.2018р. №9159722959; від 07.11.2018р. №9243485187, не вважаються податковою звітністю. Підставою не визнання відповідачем вищевказаної податкової звітності є його рішення №537 від 13.09.2016 року, яким відповідач анулював свідоцтво платника єдиного податку та виключив фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку на 01.10.2016 року. Рішенню про анулювання свідоцтва №537 від 13.06.2016 року передувала камеральна перевірка, результати якої відображені в акті №6918 від 13.09.2016 року зокрема: порушення позивачем перебування на спрощеній системі оподаткування за які передбачено анулювання свідоцтва платника єдиного податку відповідно до абз.3 п.299.10 ст. 299 ПК України.
Відповідач зазначив, що рішення про анулювання №537 від 13.09.2016 року було надіслано позивачу через засоби поштового зв'язку ("Укрпошта") з повідомленням про вручення від 16.09.2016 року. Таким чином, на думку відповідача, позивач з 01.10.2016 року по теперішній час перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, та за період з 01.01.2017 по 30.09.2018 роки подавав звітність як платник єдиного податку, що не відповідає системі оподаткування, на якій він перебував.
Позивач не погоджуючись із винесеним рішенням, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пунктами 48.1 та 48.3 ст.48 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточняється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно з п. 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.
В свою чергу, пункт 49.1 статті 49 Податкового кодексу України містить приписи щодо подачі декларації, зокрема, вона повинна бути подана за звітний період та в установлені строки, а також до податкової інспекції, в якій на обліку перебуває платник податків.
Пункт 49.2 статті 49 Податкового кодексу України встановлює, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку платником якого він є. Форми податкових декларацій передбачені п.179.9 ст. 179 ПК України.
Судом встановлено, що позивач за період 2016 - 2018 р.р. подав до контролюючого органу, на обліку якого перебуває з 04.12.2014 року, наступні звітні податкові декларації платника єдиного податку третьої групи в електронній формі (ставка 5%): - за 1 квартал 2016 року від 04.05.2016р., за півріччя 2016 року від 04.08.2016р., за 3 квартали 2016 року від 07.11.2016р., річна за 2016р. від 07.02.2017р., за 1 квартал 2017р. від 04.05.2017р., за півріччя 2017р. від 03.08.2017р., за 3 квартал 2017р. від 06.11.2017р., річна за 2017р. від 02.02.2018р., за 1 квартал 2018р. від 07.05.2018р., за півріччя 2018р. від 02.08.2018р., за 3 квартал 2018р. від 07.11.2018р., річна за 2018р. від 31.01.2019р.
Також судом встановлено, що наведені податкові декларації, які в сукупності складають податкову звітність, подані позивачем з дотриманням форми та вимог, встановлених статтями 48 та 49 Податкового кодексу України (з урахуванням часу подачі декларацій), що не заперечувалось відповідачем.
Вказане підтверджується також квитанціями №2, які встановлюють факт доставлення до контролюючого органу (Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області), прийняття та реєстрації податкових декларацій : - від 04.05.2016р. за №9069478473; від 04.08.2016р. за №9136153592; від 07.11.2016р. за №9210256026; від 07.02.2017р. за №9269433171; від 04.05.2017р. за №9080529612; від 03.08.2017р. за №9152844689; від 06.11.2017р. за №9230145956; від 02.02.2018р. за №9297795229; від 07.05.2018р. за №9084872681; від 02.08.2018р. за №9159722959; від 07.11.2018р. за №9243485187; від 31.01.2019р. за №9309210634.
Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу (п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України).
Втім, пункт 49.11 статті 49 Податкового кодексу України також встановлює зобов'язання контролюючого органу щодо відмови останнім у прийнятті податкової декларації платника податку, котра заповнена із порушенням вимог, передбачених ст. 48 цього Кодексу, зазначивши причини такої відмови.
Зміст наведених положень законодавства дає суду підстави для висновку, що у разі одержання від платника податків податкової звітності у формі податкової декларації, контролюючий орган зобов'язаний перевірити наявність в ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, прийняти одне з двох рішень: прийняти податкову звітність або відмовити у її прийнятті, з одночасним повідомленням про це платника податків із зазначенням причин відмови.
Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у податковій звітності обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного суду від 31.07.2018 року у справі №810/1570/16.
Крім цього, пункт 49.15 статті 49 Податкового кодексу України передбачає, що податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.
Зміст наведеної норми дає чітке поняття того, що контролюючий орган має право вважати податкову декларацію неподаною за умови одночасного виявлення ним порушень норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 Податкового кодексу України та виконання при цьому активної дії, що виражається у надсиланні платнику податків письмової відмови у прийнятті податкової декларації.
З огляду на вказане, суд зазначає, що норми податкового законодавства взагалі не містять в собі підстав невизнання прийнятої контролюючим органом податкової звітності за умови відсутності при цьому порушень платником податків вимог статті 48 Податкового кодексу України, в тому числі з посиланням на таку підставу як "анулювання свідоцтва платника єдиного податку".
Перелік підстав для відмови контролюючим органом від прийняття та не визнання податкової звітності, що міститься у спірних податкових деклараціях, визначених положеннями статей 48 та 49 Податкового кодексу України, є вичерпними, а відтак, неприйняття податкової звітності (податкових декларацій) з інших підстав, нормами законодавства не передбачено.
По при вказане, статті 49, 298 і 299 Податкового кодексу України, на які Відповідач посилається у відзиві на позов, не містять в собі норму про невизнання поданих податкових декларацій податковою звітністю у разі анулювання реєстрації платником єдиного податку, в тому числі у формі відмови податкового органу приймати податкову звітність, яка вже має статус прийнятої та зареєстрованої контролюючим органом без виявлених при цьому порушень та згідно чинного законодавства.
Факт дотримання позивачем всіх вимог, що встановлені податковим та іншим законодавством, щодо порядку заповнення та подання податкової декларації платником податків, відповідачем в суді не заперечувався.
Крім цього, згідно наданих позивачем до суду банківських виписок з особистих рахунків, судом встановлений факт оплати позивачем єдиного податку, що також не заперечувалось відповідачем, зокрема: - згідно рахунку № НОМЕР_1 : від 14.02.2017р. на суму 4 897,55 грн. (єдиний податок за 4 квартал 2016р.), від 17.05.2017р. на суму 6 415,78 грн. (єдиний податок за 1 квартал 2017р.), від 14.08.2017р. на суму 5 709,00грн. (єдиний податок за 2 квартал 2017р.).
Як вбачається з вказаних податкових декларацій, в першому, другому та третьому кварталі 2016 року у позивача відсутній дохід, у зв'язку з чим об'єкт оподаткування єдиним податком у першому-третьому кварталі 2016 року відсутній.
Згідно рахунку 26002016933501: від 13.11.2017р. на суму 6 884,70 грн. (єдиний податок за 3 квартал 2017р.), від 13.02.2018р. на суму 9 920,55 грн. (єдиний податок за 4 квартал 2017р.),від 14.05.2018р. на суму 10 227,80 грн. (єдиний податок за 1 квартал 2018р.), від 14.08.2018р. на суму 9 908,86 грн. (єдиний податок за 2 квартал 2018р.), від 14.11.2018р. на суму 11 080,36 грн. (єдиний податок за 3 квартал 2018р.).
Таким чином, суд вважає, що позивачем було дотримано всіх вимог та порядок подачі податкової звітності (податкових декларацій), що встановлені податковим законодавством, а тому, рішення відповідача №8202/1/10-36-52 від 11 грудня 2018 року, яким відповідач не вважає податковою звітністю вказані податкові декларація позивача за 1-4 квартал 2017 року та 1-3 квартал 2018 року є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо посилань відповідача на анулювання позивачу свідоцтва платника єдиного податку як правову підставу прийняття ним рішення №8202/1/10-36-52 від 11 грудня 2018 року, надаючи правову оцінку доказам, що надані відповідачем, суд виходить з наступного.
Відповідачем надано до суду копію акту камеральної перевірки №6918 від 13.09.2016 року та рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку №537 від 13.09.2016 року. Відповідач стверджує, що вказане рішення про анулювання було надіслано позивачу поштою з повідомленням про вручення від 16.09.2016 року, про що свідчать додані відповідачем до відзиву на позов докази відправлення. Зокрема, це копії поштового конверту та повідомлення про вручення поштового відправлення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1
Стаття 1 Закону України «Про поштовий зв'язок» від 04.10.2001 № 2759-III передбачає, що послуги поштового зв'язку - це продукт діяльності оператора поштового зв'язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.
Пересилання поштових відправлень зі свого боку - це сукупність операцій з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень (поштових переказів).
Відповідно до абзацу другого пункту 3.1.3.2 Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211, після закінчення приймання рекомендованого поштового відправлення на РРО роздруковується касовий чек, який видається відправнику.
Відповідач не надав суду касового чеку, який підтверджує факт надання АТ "Укрпошта" послуг з приймання вказаного листа та надання поштових послуг відповідачу.
Досліджуючи лицьову сторону конверту, судом виявлено бланк форми 20 АТ "Укрпошта". Це довідка, яка засвідчує причини повернення (досилання) поштового відправлення відправнику, форма якої затверджена вказаним вище Порядком (Наказ №211 від 12.05.2006 року).
Так, п.п. 3.1.1.3 п.3.1.1 вказаного Порядку вказує, що у разі виявлення причин для повернення (досилання) поштового відправлення, заповнюється вказана довідка, яка кріпиться внизу, ліворуч лицьового боку відправлення письмової кореспонденції. На довідці зазначається прізвище працівника, який обробляв кореспонденцію, та проставляється відбиток календарного штемпеля (зразок заповнення довідки наведений позивачем у відповіді на відзив).
Також, п.п. 3.1.1.4 п.3.1.1. Порядку №211 від 12.05.2006 року встановлює, що до поштового відправлення прикріплюється довідка ф.20, оформлена належним чином,тобто із зазначенням у відповідній графі довідки причини повернення (досилання) поштового відправлення, прізвища працівника, який обробляв і відповідно прикріпив форму №20 до кореспонденції та відбиток календарного штемпеля. Тільки у сукупності наведених критеріїв, які складають технологію повернення (досилання) поштового відправлення, згідно вищевказаного порядку №211 від 12.05.2006 року, довідка форми 20 є належним чином оформленою та чинною.
Вказане кореспондується з листом АТ "Укрпошта" №33-В-11171 від 27 травня 2019 року, копія якого надана до суду представником позивача, зокрема, працівники ВПЗ повинні застосовувати вищенаведені вимоги, що ставляться до оформлення довідки ф.20.
Втім, довідка форми №20 не містить в собі два з трьох обов'язкових критеріїв, наведених вище та передбачених Порядком №211, зокрема це: прізвища працівника та зазначення причини, що стала підставою для оформлення довідки в цілому. З довідки не вбачається також чи повертається поштове відправлення відправнику, чи досилається.
Відповідач стверджує, що відповідно до п.42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Таким чином, відповідач вважає, що виконав свій обов'язок щодо повідомлення позивача про анулювання йому свідоцтва платника єдиного податку з моменту вручення відповідному співробітнику поштового відділення АТ "Укрпошта" листа із повідомленням про вручення.
Проте, частина 2 пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, п.89, 90, 99 та 102 Правил надання послуг поштового зв'язку №270 від 05.03.2009 року встановлюють, що лист вважається врученим адресату якщо: 1) відправник отримав поштове повідомлення про вручення такого рекомендованого листа особисто адресату ( або уповноваженій від нього особі), у якому зазначено дату його отримання; 2) у разі неможливості вручення адресату рекомендованого листа (адресат або відмовився отримувати рекомендований лист, або відсутній за місцезнаходженням (місцем проживання), або листоноша не застав адресата за місцезнаходженням (місцем проживання), а адресат протягом місяця не з'явився на пошту для отримання рекомендованого листа), у зв'язку з чим працівник пошти робить на рекомендованому повідомленні позначку про причини не вручення та засвідчує своїм підписом.
Як видно з аналізу даних норм законодавства та п.42.2 ст. 42, п.86.2 ст.86 Податкового кодексу України, п.116, 117 "Правил надання послуг поштового зв'язку" №270 від 05.03.2009 року, рекомендований лист уважається врученим платникові податків у день, коли працівником поштового зв'язку зроблено належним чином позначку на листі (довідка ф.20) та рекомендаційному повідомленні (ф.119).
Частина 1 ст. 72 КАС України містить в собі, ту обставину, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Надані відповідачем докази (конверт з довідкою ф.20 та рекомендоване повідомлення ф.119), оформлені з порушенням порядку, встановленого у вищевказаних нормах законодавства та з яких не можливо встановити дійсні обставини відправлення та вручення рекомендованого листа позивачу, у зв'язку з чим, суд вважає їх недопустими та такими, з яких не можливо достовірно встановити факт вручення рекомендованого листа з рішенням про анулювання свідоцтва платника єдиного податку.
Стаття 73 КАС України містить в собі положення про належність доказів у справі, зокрема частина 4 цієї статті встановлює, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно докази відповідача, зокрема рішення №537 від 13.09.2016 року про анулювання свідоцтва платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та акт камеральної перевірки №6918 від 13.09.2016 року, суд не бере до уваги, оскільки вважає, що вони не стосуються предмета доказування, так як норми законодавства не передбачають в собі такої підстави невизнання прийнятої контролюючим органом податкової звітності як "анулювання свідоцтва платника єдиного податку".
Інших підстав в підтвердження свої доводів правомірності спірного рішення №8202/1/10-36-52 від 11 грудня 2018 року щодо невизнання податкової звітності позивача за 1-4 квартали 2017 року та 1-3 квартали 2018 року, відповідач суду не надав.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 другої КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свого рішення, а тому останнє підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області ( код ЄДРПОУ 39393260), оформленого листом №8202/1/10-36-52 від 11 грудня 2018 року, відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) щодо не визнання податковою звітністю податкових декларацій: від 04.05.2017р. за №9080529612; від 03.08.2017р. за №9152844689; від 06.11.2017р. за №9230145956; від 02.02.2018р. за №9297795229; від 07.05.2018р. за №9084872681; від 02.08.2018р. за №9159722959; від 07.11.2018р. за №9243485187.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1921,00 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна ) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.