02 січня 2020 року № 320/2164/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах її неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Бориспільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду в інтересах її неповнолітнього сина ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Бориспільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову Бориспільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням ним 14-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Бориспільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки без передачі будь-яких його даних до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі УНЗР, без відцифрованого образу його обличчя, без відцифрованих відбитків пальців його рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач листом від 06.04.2019 № 12-19 відмовив у видачі паспорта громадянина України її неповнолітньому сину ОСОБА_2 у формі книжечки у зв'язку із відсутністю на те законних підстав.
Вважає, що право особи на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки передбачено вимогами чинного законодавства, а саме Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Звернула увагу, що видача її сину паспорта у формі ID-карти може спричинити шкоду приватному життю, а також становить втручання держави в особисте та сімейне життя її сина.
Крім того, позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував та зазначив, що у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2015 № 302» територіальні органи Державної міграційної служби України зобов'язані забезпечувати оформлення та видачу особам паспортів громадян України виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм.
Відповідач зазначає, що Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, на яке посилається позивач, на сьогоднішній день є чинним, але поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у формі книжечки до прийняття Закону № 5492-VІ, а тому на нові правовідносини, які виникли після прийняття цього Закону, Положення № 2503-ХІІ не поширюється.
Крім того, відповідач звернув увагу, що видача особі паспорта громадянина України як у формі паспортної книжечки, так і у формі картки неможлива без здійснення обробки персональних даних такої особи, а тому заява особи на видачу паспорта громадянина України підтверджує згоду особи на обробку її персональних даних. Також відповідач зазначив про те, що наявність постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17 є індивідуальним актом та стосується виключно прав та інтересів визначеної в рішенні особи.
03 грудня 2019 року від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, відповідно до якої вказала, що її син влітку 2020 року, після закінчення 9 класу, має намір подати документи для вступу до Київського коледжу будівництв, архітектури та дизайну. Водночас відсутність паспорта, станом на початок вступного періоду до освітніх закладів, очевидно стане перешкодою для можливості реалізації сином конституційного права на здобуття спеціальної освіти. Також позивач вказала, що на час вступу до коледжу її син ще не досягне 16-річного віку.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 07.09.2002 перебувають у шлюбі, про що свідчить відмітка Відділу реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міського управління юстиції Київської області в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області 04.02.2003 (а.с. 11).
Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про його народження серії НОМЕР_2 від 18.11.2005 (а.с. 7).
Судом встановлено, що 03.04.2019 ОСОБА_1 в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до Бориспільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою, в якій просила видати її неповнолітньому сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
06 квітня 2019 року позивач отримала відмову, оформлену листом від 06.04.2019 № 12-19 (а.с. 8-9) у видачі паспорта громадянина України її неповнолітньому сину ОСОБА_2 у формі книжечки у зв'язку із відсутністю на те законних підстав, а також із обґрунтуванням неможливості такого оформлення у зв'язку з тим, що переконання особи не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів.
Не погоджуючись із спірною відмовою відповідача у видачі неповнолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням ним 14-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, позивач як законний представник в інтересах її сина звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.
При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, а також статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 800/134/15.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду з цим позовом в інтересах її неповнолітнього сина, вважаючи, що відповідач порушив право неповнолітнього ОСОБА_2 на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 13 Закон України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення зокрема, поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Частинами першою-п'ятою статті 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої статті 21 Закону № 5492-VI, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі - Положення № 2503-ХІІ), паспорт громадянина України є документом, посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій-шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Відповідно до пункту 13 Положенням № 2503-ХІІ, для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Згідно з пунктом 2 Положення № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства після досягнення 16-річного віку.
Верховним Судом у постанові від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16 також зазначено, що згідно з нормами Закону України № 5492-VI подання документів для оформлення і отримання документів, що посвідчують особу та встановлюють громадянство України, здійснюється громадянами України, які досягли шістнадцятирічного віку, на підставі їхньої особистої заяви.
Отже, право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ виникає у особи після досягнення 16-річного віку, за умови звернення з відповідною заявою, передбаченою цим Положенням.
В той же час, відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом МВС України від 06.06.2019 № 456 "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 456), паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС): 1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто (пункт 3 Тимчасового порядку № 456).
Разом з тим, як вбачається із свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 18.11.2005 Серії НОМЕР_2 (а.с. 7), на день звернення він не досяг шістнадцятирічного віку.
З огляду на наведене, звернення щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки такій особі є передчасним, оскільки видача паспорта у формі книжечки можлива за умов досягнення особою 16 - річного віку.
Більш того судом встановлено, що ОСОБА_2 не дотримано процедуру, передбачену приписами Положення № 2503-ХІІ та Тимчасового порядку № 456, оскільки не подано ним особисто заяву про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, так як матеріали справи містять лише заяву ОСОБА_1 від 03.04.2019 з її підписом.
Жодних інших документів позивачем не надано та матеріали справи не містять..
Так, суд наголошує, що відповідно до приписів чинного законодавства та позиції Верховного суду та Великої Палати Верховного Суду для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає:
1) заяву;
2) рішення суду;
3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;
4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
5) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;
6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи;
7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб) (пункт 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку № 456).
Суд звертає також увагу на те, що згідно з п.п.1 п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 (далі - Порядок №302) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 35 Порядку №302 визначений перелік документів, які необхідно подати заявнику для оформлення паспорта.
Відповідно до п.37 Порядку №302, працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення паспорта, вчиняє дії, передбачені пунктами 24 - 29, 32 і 33 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
Таким чином, передумовою оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки є звернення особи до уповноваженого органу після досягнення нею 16-ти річного віку з переліком документів, визначених Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, тоді як передумовою оформлення паспорта у формі картки з безконтактним електронним носієм є досягнення особою 14-ти річного віку за умови слідування нею алгоритму дій, визначених у Порядку №302 від 25.03.2015.
При цьому суд звертає увагу на те, що законний представник подає лише пакет документів та заяву, що особисто підписана особою, яка має намір отримати паспорт.
Водночас, як вже було встановлено судом та не було спростовано учасниками справи, ОСОБА_2 не подавав як заяви, яка скріплена особисто його підписом про видачу йому такого паспорта, так документів, що наведені вище.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При цьому суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17 дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Також, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, у даному випадку, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відтак, позивач не позбавлений права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли буде дотримано всіх необхідних процедур, включаючи досягнення 16-річного віку ОСОБА_2 , проте за наслідками буде відмовлено у задоволенні потреби у видачі неповнолітньому паспорта громадянина України у формі книжечки.
З урахуванням наведеного, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, системно проаналізувавши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та оцінивши достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного рішення суду 02.01.2020.
Суддя Панченко Н.Д.