ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" січня 2020 р. справа № 300/2090/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
Представник ОСОБА_1 (надалі також - позивач ОСОБА_1 ), 23.10.2019 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області) про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.09.2019 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області з клопотанням про надання йому, як учаснику бойових дій, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на за межами населеного пункту с. Діброва Сарниківської сільської ради Рогатинського району. У відповідь на клопотання від ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, 16.10.2019 позивач отримав відмову, що мотивована відсутністю правових підстав у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з знаходженням запитуваної земельної ділянки у користуванні (власності) третіх осіб. Позивач вважає таку відмову протиправною та просить відповідача повторно розглянути його заяву від 16.09.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки та прийняти відповідне рішення.
Ухвалою суду від 28.10.2019 дану позовну заяву залишено без руху (а.с. 30-32).
Представником позивача усунуто недоліки позовної заяви 05.11.2019, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 29.11.2019 (а.с.58-63). У даному відзиві на позовну заяву представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки запитувана позивачем земельна ділянка знаходиться у Рогатинському районі, а Державний кадастровий реєстратор відділу у Рогатинському районі має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, то відповідно Головним управлінням було спрямовано запит від 19.09.2019 №1873/3-19-0.332 щодо надання інформації з Державного земельного кадастру щодо запитуваної земельної ділянки. Згідно інформації наданої відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області запитувана земельна ділянка знаходиться в користуванні третіх осіб.
Представник позивача скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 18.12.2019. У даній відповіді на відзив представник позивача спростовує аргументи наведені відповідачем у відзиві та просить суд визнати протиправною відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі від 30.09.2019 №Н-150/2-1032/0/20-19 та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.09.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки та прийняти відповідне рішення (а.с. 72-77).
Відповідач скористався своїм правом на подання заперечення на відповідь на відзив, яке подано через канцелярію суду 23.12.2019. У даному запереченні на відповідь на відзив представник відповідача просив суд у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій відмовити повністю (а.с. 84-87).
Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , є громадянином України, учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області є суб'єктом владних повноважень, територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Нормами статті 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлені пільги для учасників війни, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом (пункт 13 частини першої статті 14).
Згідно положень статті 121 Земельного Кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, 16 вересня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області із клопотанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,00 га, що розташована в селі Діброва (за межами населеного пункту) на території Сарниківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області для ведення особистого селянського господарства (а.с.10).
30 вересня 2019 року відповідачем надана відповідь вих. № №Н-150/2-1032/0/20-19, якою відповідач повідомив позивача про те, що за інформацією відділом у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в області запитувана земельна ділянка знаходиться у користуванні (власності) третіх осіб. Враховуючи наведене, керуючись Земельним кодексом України, Головне управління немає правових підстав у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства яка розташована за межами населеного пункту с. Діброва Сарниківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області (а.с.15).
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає слідуюче.
За змістом статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною 1 статті 35 Земельного кодексу України, громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно статті 14 Закону України "Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій (учасникам антитерористичної операції) надано першочергове право на забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Згідно пунктів "б" - "д" частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Суд зазначає, що зі змісту відзиву відповідача вбачається, що відповідач не заперечує щодо дотримання позивачем вимог вищезазначеної статті.
Нормами абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України закріплено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Зі змісту відзиву відповідача вбачається, що фактично відповідач не заперечує, що нормами статті 118 ЗК України передбачений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу. Водночас, надаючи відповідь позивачу на його заяву (клопотання) відповідачем зазначено зокрема, про те, що за інформацією відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в області запитувана земельна ділянка знаходиться у користуванні (власності) третіх осіб. Враховуючи наведене, керуючись Земельним кодексом України, Головне управління немає правових підстав у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства яка розташована за межами населеного пункту с. Діброва Сарниківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області.
До відзиву на адміністративний позов відповідачем долучено інформацію відділу у Рогатинському районі ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №129/407-19-0.26 від 25.09.2019 та довідку виконкому Сарниківської сільської ради №723 від 23.09.2019 про те, що дана земельна ділянка, яка знаходиться біля земельної ділянки за кадастровим номером 2624485800:002:0106 в урочищі "довга" на даний час перебуває в оренді СТОВ "У'їзд" (а.с. 65-66, 68).
Інших доказів, що запитувана земельна ділянка знаходиться у користуванні (власності) третіх осіб суду не надано.
Крім того, у відповідь на адвокатський запит від 31.07.2019 №К-2, Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури повідомив, що в управлінні відсутня документація - план земельно-господарського устрою території с. Сарники та Діброва (а.с. 17-19).
Суд зазначає, що у відповідності до ч.7 статті 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам: законів; прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; генеральних планів населених пунктів; іншої містобудівної документації; схем землеустрою; техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу, що у відмові відповідача не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до пункту 1 Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
З наведеного вбачається, що ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що у цій справі найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання відмови відповідача протиправною та зобов'язання розглянути клопотання позивача повторно.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
Суд, також, враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
При викладених обставинах, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Щодо форми рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою (клопотанням), за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Суд зазначає, що відсутність належним чином оформлених рішень Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Отже, наданий відповідачем лист від 30 вересня 2019 року за №Н-150/2-1032/0/20-19, яким відповідач повідомив позивача про те, що за інформацією відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в області запитувана земельна ділянка знаходиться у користуванні (власності) третіх осіб. Враховуючи наведене, керуючись Земельним кодексом України, Головне управління немає правових підстав у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства яка розташована за межами населеного пункту с. Діброва Сарниківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду клопотання ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
У відповідності до частин 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Однак судом не встановлено понесення судових витрат позивачем.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39767437, вул. Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, 76014) про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі від 30.09.2019 №Н-150/2-1032/0/20-19.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39767437, вул. Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, 76014) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 16.09.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки та прийняти відповідне рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Микитюк Р.В.