18 грудня 2019 року (15 год. 07 хв.)Справа № 280/4213/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 , відповідача, третіх осіб - Вініченка О.В . ,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Головне управління ДФС у Запорізькій області, 2.Головне управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління ДФС у Запорізькій області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 25.02.2019 за №718/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК;
зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, отримавши індивідуальну податкову консультацію від 25.02.2019 за №718/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК із нею не погодилась. У позові зазначає, що відповідач мав надати чіткі відповіді на поставлені питання, які не допускають двозначного трактування норми податкового законодавства. Проте, надана податкова консультація не відповідає передбаченим критеріям, така консультація не містить вказівку на будь-які дії, нею не можливо керуватись. Також вказує, що така консультація не містить чітких відповідей на поставлені питання, не роз'яснений спосіб дій.
Ухвалою суду від 23.09.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 16.10.2019.
09.10.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. №41789), в якому представник відповідача позовні вимоги не визнає, зокрема зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску. Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ), у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник мав право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Водночас платник єдиного внеску, визначений п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі не отримання доходу у відповідному звітному періоді, зобов'язаний визначити базу нарахування незважаючи на те, що така особа перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.
У підготовчому засіданні 16.10.2019 оголошувалась перерва до 05.11.2019.
У підготовчому засіданні 05.11.2019 здійснено заміну відповідача на ДПС України та оголошено перерву до 19.11.2019.
У зв'язку із перебуванням судді на лікарняному підготовче засідання перенесене на 27.11.2019.
У підготовчому засіданні 27.11.2019 до участі у справи у якості третьої особи залучено ГУ ДПС у Запорізькій області.
Протокольною ухвалою суду від 27.11.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 18.12.2019.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала.
Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечив.
Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.
Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 18.12.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
04 липня 2018 року до ГУ ДФС у Запорізькій області від ОСОБА_1 надійшло звернення про отримання індивідуальної податкової консультації, в якій позивач просила надати роз'яснення щодо:
чи є особа платником єдиного соціального внеску (надалі - ЄСВ) і чи зобов'язана вона сплачувати ЄСВ у звітний період - квартал, місяць, коли нею у певний квартал, місяць року не здійснюється адвокатська діяльність і відповідно дохід не отримано?;
чи є особа платником ЄСВ і чи зобов'язана вона сплачувати ЄСВ за період, коли нею здійснюється адвокатська діяльність, проте дохід не отримано (якщо адвокатські послуги надаються безоплатно)?;
за умови здійснення, поряд із роботою за основним місцем роботи адвокатської діяльності чи має позивач право, якщо дохід від здійснення адвокатської діяльності у відповідний звітний період - квартал (місяць кварталу) складав суму менше, ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законом на місяць, за який отримано дохід, визначити базу нарахування для ЄСВ відповідно до абз.3 п.5 ст.8 Закону Про ЄСВ, тобто сплатити 22% ЄСВ від суми отриманого доходу?;
чи виникає обов'язок подавати Звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку за період - квартал, місяць, коли позивачем не здійснюється адвокатська діяльність і відповідно дохід не отримано?;
чи виникає обов'язок подавати Звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку у період, коли позивачем здійснюється адвокатська діяльність, проте дохід не отримано (якщо адвокатські послуги надаються безоплатно)?;
як позивач має заповнювати графу 3, 4, 5 таблиці 3 додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункти 2 та 4 розділу III) якщо протягом звітного періоду - кварталу, місяця позивач була працевлаштована за основним місцем роботи на підприємстві і: 1) позивачем не здійснюється адвокатська діяльність і відповідно дохід це отримано; 2) позивачем здійснюється адвокатська діяльність, проте дохід не отримано (якщо адвокатські потуги надавались безоплатно)?;
як позивач має заповнювати графи 3, 4, 5 таблиці 3 додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками, звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункти 2 та 4 розділу ІІІ) якщо протягом звітного періоду позивач була працевлаштована за основним місцем роботи на підприємстві і позивачем поряд із роботою за основним місцем роботи надаються адвокатські послуги, але отриманий дохід від цієї діяльності менший, ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законом на місяць, за який отримано дохід? (а.с.19-20).
Листом від 12.07.2018 №5582/14/08-01-13-02-11 ГУ ДФС у Запорізькій області на звернення позивача від 04.07.2018, надано відповідь в якій зазначено про те, що з питань порушених у зверненні, зокрема, стосовно сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Державною фіскальною службою України позивачу було надіслано індивідуальну податкову консультацію, яка внесена до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій 07.05.2018 №2038/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК, а також надано пояснення з питання надання звіту платниками єдиного внеску (а.с.21).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2018 у справі №0840/3305/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:
визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо ненадання письмової індивідуальної консультації на звернення ОСОБА_1 від 04.07.2018;
зобов'язано Головне управління ДФС у Запорізькій області надати письмову індивідуальну податкову консультацію за зверненням ОСОБА_1 про отримання індивідуальної податкової консультації від 04.07.2018.
Вказане рішення набрало законної сили 28.12.2018.
На виконання рішення від 22.10.2018 у справі №0840/3305/18, ДФС України надано податкову консультацію від 25.02.2019 за №718/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК (а.с.15-16).
У вказаній індивідуальній податковій консультації відповідач здійснює цитування законодавства України, а саме норм: Закону України «Про адвокатуру», Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Не погодившись із такою консультацією позивач звернулась до суду із позовом про її скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Приписами пп.14.1.172-1 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент надання індивідуальної податкової консультації) визначено, що індивідуальна податкова консультація - це роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Отже, індивідуальна податкова консультація - це є допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Відповідно до п.52.1 ст.52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Згідно п.52.4 ст.52 ПК України, індивідуальні податкові консультації надаються:
в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями;
у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.
Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, суд зазначає, що податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення конкретному платнику податків по конкретній нормі закону.
Мета податкової консультації - викласти (роз'яснити) платнику податків офіційне розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування, з метою забезпечення правильної одностайної реалізації норми в усіх випадках, на які вона розрахована.
Тобто, податкова консультація являє собою здійснене податковим органом, у відповідь на звернення платника (платників) податків, тлумачення певної норми закону, яка регулює порядок стягнення, адміністрування, нарахування або сплати податків і зборів та породжує звільнення платника від податкової відповідальності у разі її застосування.
Звертаючись до податкового органу за отримання податкової консультації платник податків має право на отримання чітких роз'яснень на поставленні у зверненні питання, а тому податкова консультація повинна містити чіткі відповіді на поставлені питання, які не допускають двозначного трактування норми податкового законодавства.
В той же час надана податкова консультація не відповідає визначеним для неї законом критеріям та нею неможливо керуватися, оскільки відсутня будь-яка вказівка на спосіб дій, про роз'яснення яких просив платник податків. Податкова консультація не містить роз'яснень і відповідей на питання, поставлені позивачем. Така податкової консультації складається виключно із процитованих норм законодавства, без будь-яких висновків та без указівки на дії позивача, яких чином ним мають застосовуватись норми законодавства.
Зі змісту оскаржуваної податкової консультації вбачається, що на жодне питання позивача відповідь не надана.
Отже податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов'язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо):
1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності;
2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана;
3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування;
4) має мету - викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
При цьому платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Виходячи із змісту положень наведених вище норм ПК України, обов'язковими складовими письмової податкової консультації є:
- опис питань, що порушуються платником податків;
- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;
- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №826/2032/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №520/10111/18.
Водночас відповідач у консультації зазначив загальні норми ПК України та інші норми законодавства, без врахування вихідних даних, зазначених позивачем, а відтак фактично платник податків не отримав допомоги контролюючого органу стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Відповідно до пункту 53.2 статті 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Згідно з ч. 2 ст. 53.2 ПК України, скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Отже, відповідач має надати чіткі відповіді на питання позивача, викладені у зверненні на отримання податкової консультації від 04.07.2018, а саме:
чи є особа платником єдиного соціального внеску (надалі - ЄСВ) і чи зобов'язана вона сплачувати ЄСВ у звітний період - квартал, місяць, коли нею у певний квартал, місяць року не здійснюється адвокатська діяльність і відповідно дохід не отримано?;
чи є особа платником ЄСВ і чи зобов'язана вона сплачувати ЄСВ за період, коли нею здійснюється адвокатська діяльність, проте дохід не отримано (якщо адвокатські послуги надаються безоплатно)?;
за умови здійснення, поряд із роботою за основним місцем роботи адвокатської діяльності чи має позивач право, якщо дохід від здійснення адвокатської діяльності у відповідний звітний період - квартал (місяць кварталу) складав суму менше, ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законом на місяць, за який отримано дохід, визначити базу нарахування для ЄСВ відповідно до абз.3 п.5 ст.8 Закону Про ЄСВ, тобто сплатити 22% ЄСВ від суми отриманого доходу?;
чи виникає обов'язок подавати Звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку за період - квартал, місяць, коли позивачем не здійснюється адвокатська діяльність і відповідно дохід не отримано?;
чи виникає обов'язок подавати Звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку у період, коли позивачем здійснюється адвокатська діяльність, проте дохід не отримано (якщо адвокатські послуги надаються безоплатно)?;
як позивач має заповнювати графу 3, 4, 5 таблиці 3 додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункти 2 та 4 розділу III) якщо протягом звітного періоду - кварталу, місяця позивач була працевлаштована за основним місцем роботи на підприємстві і: 1) позивачем не здійснюється адвокатська діяльність і відповідно дохід це отримано; 2) позивачем здійснюється адвокатська діяльність, проте дохід не отримано (якщо адвокатські потуги надавались безоплатно)?;
як позивач має заповнювати графи 3, 4, 5 таблиці 3 додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками, звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункти 2 та 4 розділу ІІІ) якщо протягом звітного періоду позивач була працевлаштована за основним місцем роботи на підприємстві і позивачем поряд із роботою за основним місцем роботи надаються адвокатські послуги, але отриманий дохід від цієї діяльності менший, ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законом на місяць, за який отримано дохід?.
Суд зазначає, що частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, відповідач не навів належних доводів того, що оскаржувана податкова консультація відповідає вимогам чинного законодавства України.
Таким чином позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 768,40 грн.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, буд.8; код ЄДРПОУ 43005393), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Головне управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146), 2.Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 25.02.2019 за №718/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (шістсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.12.2019.
Суддя Ю.В. Калашник