28 грудня 2019 року Справа № 280/5193/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 26622093), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Військовий госпіталь військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.10.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Військовий госпіталь військової частини НОМЕР_2 (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу, безоплатного користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України, як особи, яка звільнена з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України;
- зобов'язати відповідача надати позивачу можливість безкоштовно отримувати медичне обслуговування у закладах охорони здоров'я у системі Міністерства оборони України, як особі, яка була звільнена з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України - учаснику бойових дій.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі наказу о.п. Начальника ГШ-Головнокомандувача ЗСУ № 405 його 28.09.2005 звільнено у запас з посади командира взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону 22 протитанкового артилерійського полку 2 тактичної групи артилерії Південного оперативного командування за п. 63 підпункту «г» Положення «Про проходження військової служби» у зв'язку із скороченням штатів. Зазначає, що звернувся до військового госпіталю в/ч НОМЕР_4 Міністерства оборони України з мстою одержання медичного обслуговування, проте медичного обслуговування йому надано не було з посиланням на положення Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», мотивуючи таке рішення тим, що пільгове медичне обслуговування надається особам, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному обчисленні або 25 і більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України. Таким чином, оскільки позивач має лише 7 років військової вислуги, то в нього відсутнє право на медичне обслуговування у системі Міністерства оборони України. 08.07.2019 позивач звернувся до Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України з заявою про роз'яснення права користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України. Листом Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України позивачу роз'яснили, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» підстав для надання права на лікування в закладах охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на безоплатних засадах немає. Позивач вважає такі дії протиправними та просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши до суду свій письмовий відзив на позовну заяву (вх.№50081 від 28.11.2019), в якому зазначає, що діяльність Головного військово-медичного управління призначена для організації медичного забезпечення Збройних Сил України, управління медичною службою Збройних Сил України, участі у забезпеченні реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я військовослужбовців, членів їх сімей, ветеранів війни та інших категорій громадян, визначених законодавством України а також з питань планування, застосування, управління силами та засобами медичної служби Збройних Сил та їх підготовки. З огляду на зазначене, Головне військово-медичне управління не є медичним закладом та немає можливості надавати медичні послуги. Просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
02.12.2019 від третьої особи до суду надійшли пояснення (вх.№50659), в яких зазначено, що позивач ніколи не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Зазначає, що позивач має 7 років військової вислуги, на підставі наказу начальника ГШ- Головнокомандувача Збройних Сил України № 405 мене 28.09.2005 року звільнено у запас з посади командира взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону 22 протитанкового артилерійського полку 2 тактичної групи артилерії Південного оперативного командування за п. 63 підпункту «г» Положення «Про проходження військової служби» у зв'язку із скороченням штатів. Так, він має право на користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України на підставі Пункт 7 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку із реформуванням збройних сил України, та членів їх сімей», але не безкоштовно на відміну від діючих військовослужбовців, яким медична допомога надається безкоштовно, як це зазначено в абзаці третьому пункту 1 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
Ухвалою суду від 29.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5193/19.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , яка видане 12.06.2007 Запорізьким обласним військовим комісаріатом, є учасником бойових дій.
На підставі наказу о.п. Начальника ГШ-Головнокомандувача ЗСУ № 405 мене 28.09.2005 року звільнено у запас з посади командира взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет протитанковогоартилерійського дивізіону 22 протитанкового артилерійського полку 2 тактичної групи артилерії Південного оперативного командування за п. 63 підпункту «г» Положення «Про проходження військової служби» у зв'язку із скороченням штатів.
ОСОБА_2 звернувся до військового госпіталю в/ч НОМЕР_4 Міністерства оборони України з мстою одержання медичного обслуговування, проте медичного обслуговування йому надано не було з посиланням на положення Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», мотивуючи таке рішення тим, що пільгове медичне обслуговування надається особам, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному обчисленні або 25 і більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України. Таким чином, оскільки позивач має лише 7 років військової вислуги, то в нього відсутнє право на медичне обслуговування у системі Міністерства оборони України.
08.07.2019 ОСОБА_2 звернувся до Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України з заявою про роз'яснення права користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України. Листом Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України позивачу роз'яснили, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» підстав для надання права на лікування в закладах охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на безоплатних засадах немає.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» встановлено перелік осіб, які мають статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.
Статтями 5, 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» передбачено, що право на безоплатне користування закладами охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України надано особам:
- які бездоганно прослужили на військовій службі 25 і більше років у календарному обчислені або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільненні в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;
- інвалідам І та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військову резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
- інвалідам І та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ 20 років і більше;
- військовим пенсіонерам, нагородженим медаллю «Ветеран Збройних Сил СРСР» за законодавством колишнього Союзу РСР;
- які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільненні з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.
Разом з тим, правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей встановлені Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України,та членів їхніх сімей».
Так, п. 7 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку із реформуванням збройних сил України, та членів їх сімей» визначено, що особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України надається право на користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України.
З вказаних норм законодавства вбачається, що п. 7 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку із реформуванням збройних сил України, та членів їх сімей» не містить застережень про безоплатне право на користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України.
На переконання суду, ОСОБА_2 має право на користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони України на підставі п. 7 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку із реформуванням збройних сил України, та членів їх сімей», проте не безкоштовно, на відміну від діючих військовослужбовців, яким медична допомога надається безкоштовно, як це зазначено в абз. 3 п. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та докази, представлені сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Приписами ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З огляду на те, що позивач на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, питання щодо судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 90, 139, 143, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 26622093), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Військовий госпіталь військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.12.2019.
Суддя М.С. Лазаренко