19 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2399/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Матящук Л.Р.,
за участю представника позивача Дягеля В.М.,
представника відповідача Нівчика А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-1133-50 У,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-1133-50 У.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення засідання та виклику сторін відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с. 1). В подальшому, ухвалою суду від 17.09.2019 ухвалено розгляд справи проводити в судовому засіданні з участю сторін, судове засідання призначено на 15:00 год. 03.10.2019 (а.с. 71). 03.10.2019 за клопотанням представника позивача розгляд справи було відкладено на 15:30 год. 17.10.2019 (а.с. 103). 17.10.2019 у зв'язку з неприбуттям позивача та його представника розгляд справи було відкладено на 12:00 год. 29.10.2019 (а.с. 109).
Ухвалою суду від 29.10.2019 ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 10:00 год. 12.11.2019 (а.с. 135).
12.11.2019 відкладено підготовче засідання на 16:00 год. 21.11.2019 (а.с. 197).
В підготовчому засіданні 21.11.2019 допущено заміну первісного відповідача Головне управління ДФС у Волинській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12:00 год. 06.12.2019 (а.с. 230, 232).
06.12.2019 відкладено розгляд справи на 10:00 18.12.2019 (а.с. 256).
18.12.2019 за клопотанням представника позивача оголошено перерву у розгляді справи до 10:00 год. 19.12.2019 (а.с. 273).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 05.09.2007 зареєстрований як фізична особа-підприємець, зареєстрованим видом діяльності за КВЕД 69.10 є діяльність у сфері права. З моменту реєстрації позивач не здійснював підприємницьку діяльність. Однак, 3 2008 року та на даний час проживає та працює у м. Києві, є засновником Адвокатського об'єднання «Право і Закон» і отримує заробітну плату як найманий працівник по трудовому договору. Відповідно, роботодавець і сплачує за нього усі необхідні податки, зокрема і страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За таких обставин вважає, що у нього відсутній борг зі сплати єдиного внеску за 2017 - 2018 роки, оскільки підстави його нараховувати за період, коли він перебував у трудових відносинах та сплату єдиного соціального внеску здійснював його роботодавець, були відсутні.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву (а.с. 59-63) представник відповідача не погоджується з даним позовом та вважає його безпідставним, з таких підстав. Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в органі доходів і зборів з 05.09.2007.
Згідно з даними інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 31.10.2018 за позивачем рахувався борг по єдиному внеску, тому на підставі цих даних і було сформовано оскаржувану податкову вимогу.
Відповідач зазначив, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), зокрема щодо строків сплати фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиного соціального внеску.
Відповідно до вказаних змін з 01.01.2017 всі фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464-VІ) мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн., а з 01.01.2018 - 819,06 грн.
Внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати ЄСВ у строки встановлені Законом №2464-VІ, ГУ ДФС у Волинській області правомірно сформовано та надіслано позивачу за його податковою адресою вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-1133-50 У.
Твердження позивача про те, що ним не було отримано оскаржувану вимогу є безпідставними, оскільки позивач у разі зміни місця проживання зобов'язаний був подати заяву про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків для внесення змін щодо місця проживання. Доказів, що позивач у встановленому законом порядку повідомив контролюючий орган про зміну місця проживання, останнім не подано.
Зазначає, що фізичні особі-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов'язків платника єдиного внеску, в тому числі обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.
Відтак, та обставина, що у спірний період (2017-2018 роки) позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець та одночасно працюючи за трудовим договором як найманий працівник, не звільняє його від обов'язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.
З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 05.09.2007 зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на обліку в ГУ ДФС у Волинській області. Дані про основний вид економічної діяльності 69.10 - діяльність у сфері права.
Разом з тим, судом встановлено, що з 2008 року ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.
Згідно з наказами від 10.10.2016 № 10-10/2016 «Про призначення ОСОБА_1 » та № 10/10/16 «Про прийняття виконання обов'язків голови Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків голови Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» з 10.10.2016 з окладом згідно з штатним розписом.
07.11.2018 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-1133-50 У про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 09.01.2019 у сумі 15819,54 грн., відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд приходить до висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.12.2019 року (справа №260/358/19).
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI відповідачем щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 протягом 2017 - 2018 років був найманим працівником у Всеукраїнській громадській організації інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів». У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується відповідною довідкою Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» від 28.10.2019 вих. № 2810 та виписками по рахунках за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 та з 01.01.2018 по 31.12.2018 (а.с. 205-216).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено.
У свою чергу, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та достатніх доказів того, що позивач здійснював у період, за який нараховано суму боргу, незалежну професійну діяльність та отримував дохід від такої діяльності.
За цих обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2018 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Стосовно інших посилань відповідача у відзиві на позов суд зазначає, що згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, у пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 не можна розуміти як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відтак, всі інші аргументи наведені відповідачем у відзиві на позов, не спростовують висновків суду, зроблених в ході судового розгляду справи та не потребують дачі відповіді судом на кожне з них.
Відтак, оскаржувана вимога про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф-1133-50 У на суму 15819,54 грн. винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної в даній адміністративній справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-1133-50 У, а тому її необхідно визнати протиправною та скасувати.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн., сплачений відповідно до квитанції від 02.08.2019 №260110022 (а.с.2).
Що стосуються клопотання представника позивача про відшкодування витрат на професійну правову допомогу в розмірі 15000,00 грн., то воно до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
Частиною четвертою цієї статті визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Всупереч наведеному, ні позивачем, ні його представником жодних доказів про документальне підтвердження здійснених витрат на правову допомогу не надано. Не було надано таких доказів і на вимогу суду.
З огляду на те, що позивачем та його представником не надано суду жодних доказів щодо документального підтвердження здійснення витрат на правову допомогу, суми витрат, зазначених представником позивача є непідтвердженими та не можуть бути стягнуті з відповідача.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243 ч.3, 245, 246, 262, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-1133-50 У на суму 15819,54 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 43143484).
Суддя Р.С. Денисюк
Повний текст рішення суду складено 02 січня 2020 року.