26 грудня 2019 року
м. Харків
Справа № 638/15073/18
Провадження № 22-ц/818/5215/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Коваленко І.П.,
суддів Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.,
за участю секретаря: Дмитренко А.Ю.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Луценко Вікторія Сергіївна,
відповідач: Харківська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу запозовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Луценко Вікторії Сергіївни, Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2019 року у складі судді Шишкіна О.В., -
встановив:
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Луценко Вікторії Сергіївни, Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування.
Позов мотивовано тим, що з березня 2005 року і до липня 2018 року, вона та ОСОБА_2 , мешкали однією сім'єю разом з матір'ю останнього ОСОБА_3 у її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Більше 13 років вона та ОСОБА_2 спільно проживали, вели спільне господарство, робили поточний ремонт в квартирі, сплачували комунальні платежі, мали взаємні права та обов'язки, а саме приймали на себе спільний обов'язок дбати про матеріальне становище сім'ї, здійснювати турботу за матір'ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , піклувалися про побудову сімейних відносин між собою, розподіляли обов'язки та спільно вирішували питання їхньої сім'ї.
08.04.2008 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується актовим записом №210 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 08.04.2008 р. Проте подружжя зберегло фактичні сімейні стосунки та продовжувало проживати разом однією сім'єю до липня 2018 року, тобто до смерті ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла про що було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 14.07.2018 р.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 , про що було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 19.07.2018 р.
Спірна квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 , якою було складено заповіт на користь ОСОБА_2 .
Спірна квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22.02.2002 р.
30 серпня 2018 року позивач, як єдиний спадкоємець звернулась до ПН ХМНО Луценко В.С. про прийняття спадщини, однак позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно з посиланням на відсутність встановленого судом факту проживання однією сім'єю за спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, про причини неявки представника Харківської міської ради суд не повідомлено. Позивачем позовні вимоги підтримано.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено повністю.
Встановлено юридичний факт сумісного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім'єю понад п'ять років, починаючи з 2008 року, до моменту відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 44, 6 кв.м, житловою площею 29,5 кв.м.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкової трансмісії право власності на квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 28,8 кв.м.
Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада звернулась на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив чи не перебували ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі в період з 2008 року по 2018 року, зокрема заявником не надано витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, що, на думку апелянта, є порушенням норм матеріального права. Зазначає, що до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у шлюбі з іншою особою.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю ґрунтується лише на поясненнях свідків, позивачем не надано жодного належного доказу щодо їх сумісного проживання у розумінні ст. 3 СК України, зокрема витягів з державного реєстру про сімейний стан особи, місця реєстрації проживання ОСОБА_2 .
Зазначає, що встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 впливає на права Харківської міської ради щодо визнання спадщини відумерлою.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт спільного проживання позивача та її колишнього чоловіка після розірвання шлюбу - з 08.04.2008 року і до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків. Інших спадкоємців ОСОБА_2 не мав, у зв'язку із чим прийшов до висновку, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 ..
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
За загальними положеннями про спадкування, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини; право на спадкування мають особи, визначені в заповіті; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтями 1261 - 1264 ЦК України установлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно роз'яснень, викладених пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що з березня 2005 року і до липня 2018 року, позивач та ОСОБА_2 мешкали однією сім'єю разом з його матір'ю ОСОБА_3 у її квартирі за адресою : АДРЕСА_1 .
Більше 13 років позивач та ОСОБА_2 спільно проживали, вели спільне господарство, робили поточний ремонт в квартирі, сплачували комунальні платежі, мали взаємні права та обов'язки, а саме приймали на себе спільний обов'язок дбати про матеріальне становище сім'ї, здійснювати турботу за його матір'ю ОСОБА_3 , піклуватися про побудову сімейних відносин між собою, розподіляли обов'язки та спільно вирішували питання нашої сім'ї, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків.
На початку 2007 року на тлі зриву вагітності позивача її відносини із чоловіком погіршились, у зв'язку з чим шлюб було розірвано 08.04.2008 року за актовим записом № 210 та видано Свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 08.04.2008 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що було видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 14.07.2018р.
Син ОСОБА_3 , ОСОБА_2 дуже важко переніс цю трагічну подію, у зв'язку з чим весь клопіт, пов'язаний з похованням його матері, позивач перейняла на себе.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 , про що було видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 19.07.2018р. Питанням захоронення померлого займалась також позивач.
Спірна квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 , якою було складено заповіт на користь ОСОБА_2 .
За приписами частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Статтею 74 Сімейного Кодексу України визначено, що якщо жінка і чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, які не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира АДРЕСА_3 , належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22.02.2002 року.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ст.1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
30 серпня 2018 року позивач, як єдиний спадкоємець звернулась до ПН ХМНО Луценко В.С. про прийняття спадщини.
Факт спільного проживання позивача та її колишнього чоловіка після розірвання шлюбу - з 08.04.2008 року і до його смерті - по ІНФОРМАЦІЯ_4 , підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків.
Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції представником позивача наданий акт від 09.12.2019 року, який складений у присутності сусідів та посвідчений КП «Харківблагоустрій» , з якого вбачається, що позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 має інших спадкоємців, матеріли справи не містять.
Також не надано суду і доказів того, що позивача перебувала у шлюбі з іншою особою.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 02 січня 2020 року.
Головуючий - І.П. Коваленко
Судді - А.І. Овсяннікова
І.С. Сащенко