Провадження № 22-ц/803/8903/19 Справа № 208/4939/18 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Красвітна Т. П.
26 листопада 2019 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Догоновій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Державної казначейської служби України на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням запобіжного заходу, -
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 30 жовтня 2014 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України на підставі внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12014040780001401 від 29 серпня 2014 року. 31 жовтня 2014 року винесено ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання. 18 березня 2015 року вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_2 визнано винним за ст. 336 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі та від відбуття призначеного покарання звільнено з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року вирок суду скасований та призначено новий судовий розгляд. 27 липня 2017 року прокурором Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області винесено постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_1 та ухвалою суду кримінальне провадження відносно останнього закрито. Незаконне переслідування ОСОБА_1 тривало з 30 жовтня 2014 року по 27 липня 2017 рік, тобто 33 місяці. Незаконні дії органів досудового слідства, прокуратури та суду завдали моральної шкоди ОСОБА_1 , призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків, вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, призвели до погіршення стану здоров'я. Тому позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на його користь 105000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 липня 2019 року позов задоволено, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 105000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Судовий збір віднесено за рахунок держави.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм судових повісток, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відповіднодо вимог ст. 367 ЦПК України, і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014040780001401 від 29 серпня 2014 року, що підтверджується копією письмового повідомлення про підозру від 30.10.2014 року (а.с.4).
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання (а.с. 7, 8).
Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 березня 2015 року у кримінальному провадженні №207/5008/14-к ОСОБА_2 визнано винним за ст.336 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України позивача звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік (а.с. 9).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року (провадження №11-кп/774/1048/15) апеляцію ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 березня 2015 року відносно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції, у іншому складі (а.с.10-11).
27 липня 2017 року прокурором Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області винесено постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_1 (а.с. 12-13).
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 липня 2017 року №207/5008/14-к кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014040780001401 від 29 серпня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, в редакції, що діяла на час постановлення ухвали (прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення). Ухвала набрала законної сили 04.08.2017 року (а.с.12-15).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, п.п. 2, 4 ч. 2 ст. 23 статті).
Положеннями статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкода, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного вище Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
У частинах 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкода, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» вказано, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ст. 13 вказаного Закону, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Необхідно звернути увагу, що відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, з відповідними змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Разом з тим, відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є Прокуратура Дніпропетровської області. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
Відповідний висновок відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16.
Встановлено, що внаслідок безпідставного перебування ОСОБА_1 під слідством протягом 33 місяців, в період з 30.10.2014 року (дата повідомлення позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до 27.07.2017 року (остаточна ухвала про закриття кримінального провадження), фактично втративши два роки та дев'ять місяців спокійного повноцінного життя.
В період з 31.10.2014 року до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Більше того, вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 березня 2015 року ОСОБА_2 було визнано винним за ст.336 КК України та призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі (на підставі ст. 75 КК України позивача звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік), однак ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року зазначений вирок був скасований та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції, у іншому складі.
Таким чином, два роки та дев'ять місяців позивач перебував під слідством, до нього було застосовано запобіжний захід; був обмежений у праві вільно пересуватись, мав обов"язки щодо явки до правоохоронних органів та суду, був змушений давати пояснення та виправдовуватись, що руйнувало його душевний спокій, завдавало моральних переживань, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, порушувало звичайний для нього уклад життя, призводило до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, врахувавши тривалість, характер та ступінь душевних переживань позивача, які були викликані свавільним нехтуванням його правами, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 105000,00грн. компенсації моральної шкоди.
Колегія звертає увагу, що розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди проводиться, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на день ухвалення судового рішення (4173,00 грн. х 33 місяці), однак, в межах заявлених позовних вимог.
Відповідний висновок викладений також у правовій позиції Верховного Суду України за результатами розгляду справи №6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року, в якому зазначено, що згідно частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Враховуючи викладене вище, встановивши, до Державна казначейська служба є неналежним відповідачем у даній справі, колегія дійшла висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення з останньої моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням запобіжного заходу, необхідно відмовити.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.
Відповідно до ч. 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У пункті 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2014 року №10, оскільки стаття 5 Закону № 3674-VI не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 14 Закону України від 01 грудня 1994 року № 226/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду", статтею 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів".
Статтею 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкода, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлено, зокрема, що сторони в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, звільняються від сплати судових витрат.
Таким чином, судовий збір у даній справі компенсується за рахунок держави, оскільки сторони звільнені від його сплати, на підставі зазначеного вище Закону.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 липня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням запобіжного заходу - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 105000 (сто п'ять тисяч) грн. 00 коп. компенсації моральної шкоди.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням запобіжного заходу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді