18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
18 грудня 2019 року м. Черкаси справа № 925/183/19
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі представників сторін: заявника (боржника) - Чухрія Д.С. за довіреністю, стягувача - адвоката Черніговцева О.О., приватного виконавця - Недоступа Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, заяву приватного підприємства «Мліїв» про розстрочення виконання судового рішення у справі за позовом малого приватного підприємства «Ерідон» до приватного підприємства «Мліїв» про стягнення 2 155 126 грн. 41 коп.,
24.10.2019 року боржник - приватне підприємство «Мліїв» в особі свого представника звернувся в Господарський суд Черкаської області з заявою (вх. № 32439/19, т. 2 а.с. 36), в якій просив суд, на підставі ст. 331 ГПК України, розстрочити виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року у справі № 925/183/19 на дванадцять місяців до 21.10.2020 року зі щомісячною сплатою присудженого боргу та судового збору рівними частинами у розмірі 179593 грн. 87 коп. згідно з запропонованим графіком.
В обґрунтування заяви боржник в самій заяві, письмових доповненнях до неї і відповіді на письмові пояснення стягувача (вх. № 35583/19 від 22.11.2019, т. 2 а.с. 70-73, вх. № 36747/19 від 03.12.2019, т. 2 а.с. 109-111, 186) зазначив, що підприємство є виробником товарної сільськогосподарської продукції, надходження коштів від реалізації виробленої сільськогосподарської продукції є сезонним. Внаслідок тяжкого збігу обставин підприємство знаходиться у важкому фінансовому становищі, одномоментне виконання рішення господарського суду у даній справі паралізує господарську діяльність підприємства. Розстрочення виконання рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року у справі № 925/183/19, про яке просить заявник, забезпечить належне функціонування підприємства і, як наслідок, планове виконання судового рішення на користь стягувача.
Ухвалою суду від 14.11.2019 року заява після повернення справи із суду апеляційної інстанції була прийнята до провадження і призначена до розгляду з повідомленням учасників виконавчого провадження.
Стягувач в особі свого представника 15.11.2019 року засобами електронного зв'язку, 18.11.2019 року на паперових носіях (т. 2 а.с. 52-55, 57-63) подав письмові пояснення на заяву боржника про розстрочення виконання судового рішення, 16.12.2019 засобами електронного зв'язку і 18.12.2019 року на паперових носіях доповнення до них (т. 2 а.с. 137-138, 175-178), в яких заперечував проти задоволення судом заяви боржника з підстав її необґрунтованості, недоказаності, невідповідності вимогам ст. 331 ГПК України. Зокрема, стягувач зазначив, що боржник, маючи реальну можливість виконання свого грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням суду, умисно ухиляється від його виконання, заява про розстрочення судового рішення спрямована виключно на досягнення цієї ж мети. При цьому, боржник проводить активну фінансово-господарську діяльність, здійснює розрахунки з іншими контрагентами, тому відсутні жодні обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливими. З цих підстав просив повністю відмовити у задоволені заяви про розстрочення виконання рішення суду.
Стягувач стверджував, що будь-яка розстрочка виконання рішення суду порушуватиме матеріальні інтереси позивача, баланс інтересів та рівність cтopiн, адже стягувач - МПП Фірма «Ерідон» більше року не може отримати грошові кошти, на які розраховувало при укладенні договору поставки, невиконання протягом тривалого часу рішення суду, з врахуванням інфляційних пpoцесів в економіці держави та неможливості залучати кошти для інших проектів i проведення розрахунків у власній господарській діяльності призводить до негативних наслідків діяльності стягувача.
Обґрунтовуючи свої заперечення на заяву боржника, стягувач послався на норму ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенцію та практику ЄСПЛ у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 43, за змістом яких вирішуючи питання про розстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути не виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями, надає ocoбi, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. З метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими i непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс iнтepeciв сторін у cпopi.
Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-ІІ, п. 40; рішення у cправi Бурдов проти Pociї, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-Ш, та рішення від 6 березня 2003 року у cправi Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).
У судових засіданнях представник боржника (заявника) заяву про розстрочення виконання судового рішення підтримав з підстав, викладених у заяві, письмових доповненнях до неї, наполягав на її задоволенні повністю, стягувач в особі його представника заперечував проти її задоволення повністю з підстав, викладених у відповіді (письмових і усних в засіданнях суду) поясненнях на неї, приватний виконавець Недоступ Д.М. підтримав позицію стягувача і також просив суд у задоволенні заяви боржника відмовити.
Вислухавши пояснення представників заявника (боржника), стягувача, приватного виконавця, дослідивши матеріали справи, заяву боржника та оцінивши їх у сукупності, суд заяву задовольняє частково з таких підстав.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року у справі № 925/183/19 позов задоволено повністю, стягнуто з приватного підприємства «Мліїв» на користь малого приватного підприємства фірма «Ерідон» 2155126 грн. 41 коп. боргу, 32326 грн. 91 коп. судових витрат. Із рішення суду слідує, що спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки № 1737/18/163 від 30.01.2018 року, укладеного сторонами, вимоги позивача і заперечення відповідача витікали із суті прав та обов'язків сторін за цим договором.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 року рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року залишено без змін.
11.11.2019 року, після повернення справи із суду апеляційної інстанції, на виконання рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року у справі № 925/183/19 видано наказ.
Постановами приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. від 13.11.2019 року, за заявою стягувача від 12.11.2919, відкрито виконавче провадження № 60587461 з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області від 11.11.2019 року у справі № 925/183/18, накладено арешт на всі грошові кошти боржника на всіх його рахунках в банках (окрім захищених) в межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця і витрат виконавчого провадження (т. 2 а.с. 146-147, 145, 148).
Супровідним листом від 13.11.2019 № 2053 приватним виконавцем його постанова про відкриття виконавчого провадження № 60587461 направлена боржнику і стягувачу для виконання і відома відповідно, боржнику повідомлено банківський рахунок приватного виконавця, на який слід перераховувати кошти та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду або перешкоджання у його виконанні.
Із поданих суду стягувачем і приватним виконавцем інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 2 а.с. 96-98), ГУ Держпродспоживслужби в Черкаській області (т. 2 а.с. 95), виписки із особових рахунків боржника в відділенні № 2 ПУМБ в м. Черкаси з 13.08.2019 по 13.11.2019 і повідомлення цього банку (т. 2 а.с. 99, 100-108) вбачається, що у власності боржника наявні земельна ділянка, нерухоме майно і сільськогосподарська техніка, які ним використовуються у господарській діяльності і на які можливо звернути стягнення, по банківських рахунках боржником проводився рух коштів у зв'язку з його господарською діяльністю, загальний розмір яких достатній для виконання зобов'язання, встановленого судовим рішенням у цій справі. Станом на день прийняття до виконання постанови приватного виконавця на арештованих рахунках недостатньо коштів для виконання арешту.
Із довідок виконавчого комітету Мліївської сільської ради № 423 від 02.05.2019 року (т. 2 а.с. 37), боржника від 18.11.2019 (т. 2 а.с. 74, 185), заключної виписки АТ КБ «ПриватБанк» по руху коштів по рахунку боржника за період з 01.01.2019 року по 21.10.2019 року (т. 2 а.с. 38-42), оборотно-сальдової відомості за період з вересня по листопад 2019 року (т. 2 а.с. 183-184) вбачається, що у користуванні боржника перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 615,1842 га (рілля, сінокоси, пасовища, під будівлями). Боржник має укладені договори оренди 369 земельних паїв із 351 власником цих земельних ділянок, із яких 273 пенсіонери, 104 - діти, учасники, інваліди війни, учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, 47 договорів оренди земельних ділянок (паїв) перебувають на стадії їх реєстрації. Станом на 01.12.2019 року боржник має від'ємні фінансові результати у розмірі 3703504,60 грн.
В травні і липні 2019 року боржник звертався до стягувача з пропозиціями про розстрочення сплати боргу (т. 2 а.с. 139, 140), згоди сторонами не досягнуто.
Платіжними дорученнями № 366 від 31.10.2019 року боржником сплачено стягувачу 32326,91 грн. відшкодування понесених судових витрат у справі № 925/183/19, № 4 від 03.12.2019 - приватному виконавцю у виконавчому провадженні № 602587461 (т. 2 а.с. 78, 112).
Рішенням господарського суду Черкаської області від 10.12.2019 року у справі № 925/956/19 повністю задоволено позов малого приватного підприємства «Ерідон», стягнуто на його користь з приватного підприємства «Мліїв» 128528,19 грн. інфляційних втрат, 164007,38 грн. 10% річних від простроченої суми, 304585,40 грн. плати за користування товарним кредитом, 584167,86 грн. пені, що разом складає 1 181 288,83 грн., та відшкодовано 17719,34 грн. понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору. Позов мотивовано порушенням відповідачем порядку і строків розрахунків за товар, придбаний по договору поставки №1737/18/163 від 30.01.2018 року, зазначені суми інфляційних втрат, 10% річних, плати за користування товарним кредитом і пені нараховані за весь період прострочення на суми заборгованості, встановлені рішенням господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року у справі № 925/183/19.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 129 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст.ст. 18, 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно з п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 р., розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Відповідно до п. 7.2 вказаної постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК (у відповідній редакції), ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Законодавство і судова практика України в цьому питанні узгоджується з правовими позиціями ЄСПЛ, викладеними у його рішеннях, про врахування яких зазначає стягувач.
Разом з тим, доводи стягувача про те, що відстрочення виконання рішення суперечать практиці Європейського суду з прав людини, за якою надмірна тривалість виконання остаточного рішення є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), господарський суд відхиляє з таких підстав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява N 6962/02 зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява N 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява N 60858/00).
Такого ж висновку про застосування зазначеної норми ГПК дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17.
З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і судової практики суд вбачає, що вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду Черкаської області, який прийняв це рішення і розглядає заяву боржника про його розстрочення. Негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні забезпечить виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю порушить господарську діяльність боржника і призведе до його банкрутства. В цей час майнові права стягувача на отримання компенсації за затримку виконання ухваленого на його користь судового рішення забезпечені умовами укладеного договору і нормами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у виді відшкодування сум інфляційних втрат, 10% річних, плати за користування товарним кредитом і пені, нарахованих за весь період прострочення, якими стягувач скористався шляхом звернення в суд з позовом до боржника. Беручи це до уваги, суд вважає, що затримка у виконанні рішення зумовлена обставинами, які в сукупності є особливими, тому з метою дотримання справедливого балансу iнтepeciв сторін у cпopi надає перевагу доводам заявника (боржника) і вважає доцільним задовольнити його заяву про розстрочення виконання рішення суду частково, оскільки, за викладених обставин його виконання призведе до більш негативних наслідків для боржника, ніж невиконання для стягувача.
При цьому суд звертає увагу, що в заяві боржник просить розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців з дати набрання ним законної сили. Рішення суду у справі № 925/183/19 прийнято 26.06.2019 року, тому враховуючи положення ч. 5 ст. 331 ГПК України, його розстрочення може бути здійснене до 26.06.2020 року.
Водночас суд враховує, що відстрочення виконання рішення строком на один рік може призвести до істотного порушення гарантованих статтею 1 Першого протоколу Конвенції прав стягувача на отримання коштів і тим самим захисту його майнового права та інтересу, тому зменшує період розстрочення виконання рішення суду на три місці до 26.03.2020 року.
За наданою приватним виконавцем інформацією, залишок боргу для стягувача у виконавчому провадженні № 60587461 з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області від 11.11.2019 року у справі № 925/183/18 складає 1664365 грн. 75 коп. Відтак, з моменту ухвалення про розстрочення виконання рішення суду і до 26.03.2020 року боржник зобов'язаний сплачувати по 554788 грн. 59 коп. щомісячно.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 233-235, 331 ГПК України, господарський суд
Заяву приватного підприємства «Мліїв» від 24.10.2019 року вх. № 32439/19 про розстрочення виконання рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року у справі № 925/183/19 про стягнення з приватного підприємства «Мліїв» на користь малого приватного підприємства «Ерідон» 2155126грн. 41 коп. боргу, 32326 грн. 91 коп. судових витрат задовольнити частково.
Розстрочити виконання рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2019 року у справі № 925/183/19 до 26 березня 2020 року зі щомісячною сплатою залишку присудженого боргу та судового збору рівними частинами по 554788 грн. 59 коп.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 03.01.2020 року.
Суддя В.М. Грачов