Справа № 308/2708/18
21 грудня 2019 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря судового засідання Торчинович Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», третя особа на боці відповідача без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Житко Ольга Іванівна, про визнання кредитного договору №KF33744 від 20 липня 2005 року та додаткових угод до нього, а також договору про забезпечення зобов'язання недійсними,-
Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 21 грудня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 26 грудня 2019 року.
ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до відповідача Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», третя особа на боці відповідача без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Житко Ольга Іванівна про визнання кредитного договору №KF33744 від 20 липня 2005 року та додаткових угод до нього, а також договору про забезпечення зобов'язання недійсними.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 20 липня 2005 між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк») укладено кредитний договір №KF 33744 відповідно до якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 15000,00 дол. США в строк по 17 липня 2020.
12 жовтня 2007 між сторонами укладено додаток №5 до кредитного договору №KF 33744 від 20 липня 2005, відповідно до якого позичальнику збільшено розмір отриманого кредиту до 53000,00 дол. США з процентом користування за кредитним договором у розмірі 12,5 %.
В якості забезпечення виконання зобов'язань між сторонами укладено іпотечний договір, що посвідчений 21 липня 2005 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Житко О.І., зареєстрований в реєстрі за №1671, відповідно до якого позивач, як іпотекодавець, передав в іпотеку відповідачу земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відведена для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, 67 % готовності, загальною площею 192,90 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м., що позначені на плані в літері «А», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У вказані кредитні договори та договори забезпечення неодноразово вносилися сторонами зміни на протязі 2007-2009.
На думку позивача, положення кредитного договору від 30 серпня 2007 №KF 33744 від 20 липня 2005 є не справедливим для позичальника та порушують принцип рівності сторін правочину, позичальнику, як споживачу фінансових послуг не надано повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Вважає, що умови кредитного договору №KF 33744 від 20 липня 2005 є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсним договору іпотеки, оскільки цей договір є похідним від головного.
Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд визнати укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «Електрон Банк» (повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк») кредитний договір №KF 33744 від 20 липня 2005 недійсним з моменту його укладення; визнати укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «Електрон Банк» (повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк») іпотечний договір, що посвідчений 21 липня 2005 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Житко О.І., зареєстрований в реєстрі за №1671 недійсним з моменту його нотаріального посвідчення; стягнути з публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на користь ОСОБА_1 понесені позивачем за позовом судові витрати у вигляді судового збору.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.03.2018 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.04.2018 у справі відкрито провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.01.2019 позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача без поважних причин.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13.06.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.01.2019 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач, та його представник в судові засідання призначені на 03.10.2019 року та 12.11.2019 року не з'явилися. Позивач по справі повідомлявся судом за наявною у справі адресою, однак такі рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату грошового переказу повертаються з відміткою «За терміном зберігання», клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило. Позивач отримав 17.10.2019 року поштове відправлення про виклик до суду на засідання призначене 12.11.2019 року. Окрім того, інформацію щодо часу та місця розгляду зазначеної справи розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: https://court.gov.ua/fair/sud0712.
В судове засідання призначене на 21.12.2019 року позивач по справі та його представник повторно не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, про причини неявки суд не повідомлено.
Відповідач, в судове засідання призначене на 21.12.2019 року не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В матеріалах справи наявні письмові заяви представника відповідача ОСОБА_2 від 12.09.2018 та 06.11.2018 про розгляд справи за його відсутності, вказує, що позовні вимоги відповідач не визнає.
Третя сторона по справі ОСОБА_3 , в судове засідання не заявилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки не повідомляла, клопотань про відкладення справи на адресу суду не надходило.
Окрім того, інформацію щодо часу та місця розгляду зазначеної справи розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: https://court.gov.ua/fair/sud0712.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши їх у сукупності, суд доходить наступного висновку.
Згідно з ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 43 ЦПК України чітко визначає права та обов'язки сторін по справі, а у ст. 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 5 ст.223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Відповідно до п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
За змістом вказаних вимог процесуального закону правом на залишення заяви без розгляду суд наділений у випадку повторної неявки позивача в судове засідання за сукупності таких умов: - належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; - повторної неявки його в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль; - ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Інших умов, у тому числі й існування поважних причин неявки, процесуальний закон не передбачає, а тому право суду залишити позов без розгляду від цієї обставини не залежить.
Таким чином, саме факт неявки позивача в судове засідання вдруге, тобто повторно, за наявності вищевикладених умов у їх сукупності є підставою для залишення позову без розгляду.
Згідно з вимогами ЦПК України, суд не повинен з'ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання, що знайшло своє відображення в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за вих. № 6-60/0/4-12 від 18.01.2012 р., що був надісланий на адресу голів Апеляційного суду АРК, апеляційних судів областей, м. Києва і Севастополя.
Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі (№6-24063 ск 15), згідно якої, залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, застосувавши норми ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, дійшов висновку про те, що позивачка, будучи належним чином повідомленою про дату судового засідання, повторно не з'явилась до суду. При цьому ВССУ вказав на те, що причини повторної неявки позивача до суду процесуального правового значення не мають, оскільки положення закону (ч. 3 ст. 169 ЦПК України) направлене на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з'являються до суду, а позивачка, при цьому, і не з'являється в судове засідання, і не використовує передбачене законом право на процесуальне представництво в суді.
Зазначена норма дисциплінує заявника, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо заявник не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Суд при цьому констатує, що на адресу ОСОБА_1 , зазначену в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , надсилалися судові повістки про виклик в судове засідання, проте позивач не проявляє інтересу до стану провадження за його заявою, в судове засідання не з'являється. Знаходження матеріалів справи в першій інстанції порушує розумні строки розгляду справи. Судом були вжито всіх заходів щодо належного повідомлення особи, яка подала позовну заяву, про дату, час і місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального законодавства. Інших засобів зв'язку позивачем не вказано.
Окрім того, адвокат Михалків Б.С., який здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, до суду у судове засідання на 9 год. 30 хв. 21.12.2019 повторно не з'явився, та не цікавиться рухом позовної заяви.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97- ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак, в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
Листом Верховного Суду України від 25.01.2006 р. № 1-5/45 визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Слід також зазначити, що від позивача заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило. При цьому, такої заяви не надходило і від його представника.
Стаття 43 ЦПК України чітко визначає права та обов'язки сторін по справі, а у ст. 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач та представник позивача не виявляють жодної зацікавленості провадженням у їх справі, недобросовісно користуються належними їм процесуальними правами та не виконують процесуальні обов'язки.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Позивач не цікавиться рухом позовної заяви, що свідчить про втрату позивачем інтересу до даної справи.
За наведених вище обставин суд вважає, що наявні підстави для залишення позову без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
У зв'язку з наведеним, залишення позову без розгляду, як це передбачено законом, а саме пунктом 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Суд роз'яснює позивачу, що відповідно ч.2 ст. 257 ЦПК України особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
На підставі наведеного, беручи до уваги підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача, встановлені норми ЦПК України, який не пов'язує причини повторної неявки з їх поважністю, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 13, 44, 130, 131, 210, п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», третя особа на боці відповідача без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Житко Ольга Іванівна про визнання кредитного договору №KF33744 від 20 липня 2005 року та додаткових угод до нього, а також договору про забезпечення зобов'язання недійсними - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош