печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20458/19-ц
29 листопада 2019 року суддя Печерського районного суду м. Києва Козлов Р.Ю., перевіривши заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення виплати по аліментам,
Позивачка звернулась до суду з даним клопотанням у якому просила суд ухвалити рішення, яким: призначити щомісячно на її користь на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 по 10 000, 00 грн. щомісячно до досягнення нею повноліття та стягнути заборгованість в примусовому порядку з ОСОБА_2 на даний час.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявниці строк встановлений законом для усунення недоліків заяви, про що детально було викладено у відповідній ухвалі.
Вказану ухвалу позивачка не отримала за адресою вказаною нею у заяві, про що свідчить конверт, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Положеннями статті 13 ЦПК України встановлено позицію диспозитивності цивільного судочинства, а саме передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
За частиною 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Законодавець у ст. 121 ЦПК України стосовно розумності процесуальних строків вказав, що строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
В контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка поряд з практикою Європейського Суду з прав людини, є джерелом права в Україні «розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади та важливість предмета спору для заявника».
Будучи ініціатором даного позовного провадження позивач повинен приймати заходи для всебічного та об'єктивного розгляду справи з дотриманням розумних строків, не порушувати баланс захисту як своїх прав, так і прав відповідача.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Так, Європейський суд з прав людини відхилив скаргу заявника на порушення права доступу до суду, оскільки він не виявив належної зацікавленості у розгляді своєї справи (остаточне рішення у справі «Каракуця проти України» від 16.05.2017)), про що, зокрема, свідчить те, що він не звертався до суду за інформацією щодо її стану розгляду.
За таких обставин, судом встановлено, що копію ухвали про залишення позову без руху позивачка не отримує за зазначеною нею контактною адресою, із заявами про ознайомлення з матеріалами справи та заявою про усунення недоліків не зверталася до суду тривалий час, долею руху її заяви не цікавиться що свідчить про те, що позивач не виявила належної зацікавленості у розгляді своєї справи. Відтак, суд вбачає достатність підстав для визнання позову неподаним.
Крім того, суд надає оцінку тій обставині, що відповідна ухвала була опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що свідчить про те, що позивач мала об'єктивну можливість ознайомитись з її змістом з урахуванням тривалого часу для залишення позову без руху.
Відповідно до ч.3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунула недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Таким чином, оскільки позивач не виконав вимоги ст. 177 ЦПК України, заяву необхідно вважати неподаною та повернути позивачці.
При цьому, суд роз'яснює, що згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 185, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, -
Заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення виплати по аліментам вважати неподаною та повернути позивачці.
Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя