ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6650/17
провадження № 1-кп/753/247/19
"18" грудня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
основних присяжних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
запасної присяжної ОСОБА_6 ,
при секретарі ОСОБА_7 ,
за участю прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
обвинуваченого ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42016000000003900 за обвинуваченням ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п. п. 6, 9, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 366; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 371; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України,
Дарницьким районним судом м. Києва проводиться судовий розгляд вказаного кримінального провадження відносно ОСОБА_13 .
Головуючим у судовому засіданні на підставі ч. 3 ст. 331 КПК України поставлено на обговорення питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_13 , строк дії якого спливає.
Сторона обвинувачення, думку якої підтримав представник потерпілого, вважає необхідним продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_13 . На підтвердження існування ризиків та неможливості застосування іншого запобіжного заходу просили врахувати, що обвинувачений переховувався від слідства та був оголошений в міжнародний розшук, здійснив втечу при утриманні під вартою, має житло на тимчасово окупованій території, через яку, ймовірно, потрапив до України з Росії, впливав на свідків і підозрюваних в інших кримінальних справах, відносно ОСОБА_13 існують інші кримінальні провадження. Звертали увагу, що крім зазначеного, підвищений ризик втечі обумовлений в тому числі і тяжкістю ймовірного покарання.
Сторона захисту та обвинувачений категорично заперечували проти продовження строку тримання під вартою, вказуючи на недоведення стороною обвинувачення можливості реалізації заявлених ризиків та неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
При цьому просили врахувати, що насправді заявлених ризиків не існує взагалі, а заявлені ризики прокурорами не обгрунтовані. Так, даних про перетин обвинуваченим кордону в пропускних пунктах з окупованою територією немає, а посилання на існування інших кримінальних проваджень та втечу з-під варти порушують принцип презумпції невинуватості, доказів про вплив на свідків немає. Вказували, що тримання під вартою не зменшує заявлені ризики та в цілому суперечить положенням ст.ст. 1, 2 КПК України. Крім того просили врахувати наявність міцних соціальних зв'язків та тяжкий стан здоров'я обвинуваченого.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 331 КПК України під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.
Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши наявні в розпорядженні суду матеріали кримінального провадження, головуючий виходить з наступного.
Не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, в даному конкретному випадку підозра ОСОБА_13 у вчиненні тяжких злочинів, один з яких відноситься до категорії особливо тяжких, є небезпідставною, про що свідчить спрямування обвинувального акту до суду.
При цьому, суд, проявляючи особливу ретельність у ході судової процедури, та не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому в разі визнання його винним, що свідчить про наявність ризику втечі, встановив, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, наявність ще і інших підстав для позбавлення волі, вважаючи їх релевантними (відповідними) та достатніми.
Також, суд приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати, зокрема судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
З урахуванням даних про особу ОСОБА_13 , який хоча і має міцні соціальні зв'язки, проте тривалий час перебував у розшуку, на виклики до суду не з'являвся, а також те, що останньому, який перебуває в статусі обвинуваченого знову повідомлено про підозру, суд вважає що ризик ухилення ОСОБА_13 від суду та вчинення нового кримінального правопорушення є реальним. При цьому дійсних гарантій явки до суду обвинуваченого не надано.
На даний час продовжується з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами, і тому можливість незаконного впливу з боку обвинуваченого на потерпілого та свідків продовжує існувати, що свідчить про можливість перешкодити виконанню завдань кримінального провадження.
Доводи щодо важкого стану здоров'я обвинуваченого, за відсутності відомостей медичного характеру про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, не можуть бути підставою для зміни чи скасування застосованого запобіжного заходу.
Також, враховуючи високу суспільну небезпечність інкримінованих злочинів, що виявляється в посяганні на встановлений лад різного спектру суспільних відносин та складну форму співучасті, суд не вбачає порушення розумних строків при розгляді даного кримінального провадження.
Посилання сторони захисту на те, що в інших кримінальних провадженнях щодо ОСОБА_13 , останній також утримується під вартою, як на підставу недоцільності провадження дії даного запобіжного заходу є неспроможними, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на прийняття рішення з вказаного питання у даному кримінальному провадженні.
Разом з тим суд вважає, що посилання сторони обвинувачення на наявність майна на окупованій території, як на підтвердження ризику втечі, є неспроможними, а твердження щодо можливого перетину кордону з непідконтрольної території і носить характер нічим не підтверджених припущень. Проте вказане не свідчить про недоведення в цілому стороною обвинувачення існування заявлених ризиків та не спростовує доведеності неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Проте, наявність в обвинуваченого громадянств кількох країн, а також паспорт на інше прізвище, з врахуванням наявності широкого кола тісних дружніх та ділових зв'язків в тому числі і за межами України, майновий стан обвинуваченого, на думку суду свідчить по підвищений ризик переховування від суду.
При цьому приймаючи рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому судом не береться до уваги позиція останнього, який свої вини не визнає, як така, що не має значення при вирішення вказаного питання, крім того, заперечення своєї винуватості є правом обвинуваченого як обраної позиції захисту та не може вважатись обставиною, яка негативно впливає на будь-які рішення, що може ухвалити суд.
Також суд не вбачає порушення граничного строку тримання під вартою, передбаченого ч. 3 ст. 197 КПК України, оскільки положеннями вказаної частини станні встановлено сукупний строк тримання під вартою під час досудового розслідування, а не судового розгляду.
З урахуванням викладеного суд вважає, що тримання під вартою в даному випадку не виходить за межі розумного строку, та не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки кореспондується з характером суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги, що згідно положень ст. 72 КК України (в ред. Закону України від 26.11.2015 р.) існує зарахування у співвідношенні одного дня позбавлення волі попереднього ув'язнення до двох днів позбавлення волі, суд вважає, що в даному випадку продовження запобіжного ув'язнення не виконує фактично завчасного виконання вироку.
Вирішуючи питання про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_13 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховуючи те, що останній обвинувачується у вчиненні злочину, пов'язаного із необхідністю застосування насильства, не визначає розмір застави.
Доводи сторони захисту про порушення вимог КПК України щодо недотримання порядку подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою, суд вважає неспроможними, оскільки такі доводи пов'язані виключно з власною позицією захисників щодо трактування норм кримінального процесуального закону, яка є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам КПК України, рішенню Конституційного Суду України по справі № 1-28/2017 від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 та практики ЄСПЛ. Так, положеннями ст. 331 ПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Разом з тим, відповідно до ч. 3 вказаної статті, Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За таких обставин, суд не автоматично, а перевіривши обґрунтованість підстав для застосування запобіжного заходу, виконуючи функцію суворого судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у частині другій статті 29 Конституції України, вислухавши думку учасників судового провадження щодо доцільності продовження тримання під вартою, прийшов до висновку про обґрунтованість продовження застосування запобіжного заходу щодо обвинувачених, пов'язаного з обмеженням їх права на свободу та особисту недоторканність, з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення. При цьому, при обговоренні вказаного питання, вимога щодо подачі клопотання про продовження дії запобіжного заходу, чинним законодавством не передбачена, оскільки всі учасники судового провадження мають можливість висловити свою думку про доцільність чи не доцільність такого продовження, а в разі необхідності мають право подати клопотання про зміну чи скасування запобіжного заходу.
Керуючись ст. 331 КПК України, суд, -
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 15 лютого 2020 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуючий