Справа № 570/3923/18
Номер провадження 2/570/277/2019
10 жовтня 2019 року Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Остапчук Л.В.
за участю: секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
позивачки ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2
представника відповідача, адвоката Феріка Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне в порядку спрощеного позовного провадження
цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення суду,
У зв'язку з тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області з відповідача на користь позивачки було стягнуто завдану злочином майнову та моральну шкоду на загальну суму 9500,00 гривень на момент звернення позивачки з даним позовом відповідач не в повній мірі виконав свої зобов'язання перед позивачкою, кошти почав повертати лише з березня 2018 року, що значною мірою порушує її права та законні інтереси, оскільки з моменту прийняття рішення Рівненським районним судом Рівненської області, яким встановлено суми завданих злочином збитків по день подання позову, їх вартість внаслідок інфляційних витрат надто знецінилась, позивачка звернулася з даним позовом до суду і просить стягнути з відповідача заборгованість за несвоєчасне виконання рішення суду, яка складається із 3% річних та інфляційні витрати на загальну суму 14931,66 грн.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, просила його задоволити, оскільки згідно закону, вона має право на стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем. Пояснила, що спір виник саме з вини відповідача, оскільки він вчинив злочин, якби він не викрав в неї майно, судових справ між ними не було б. Зазначила, що з метою стягнення коштів, вимушена була розшукувати відповідача, який об'явився лише після закінчення строку покарання, а вона лишилася майна.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала. Пояснила, що 22 лютого 2012 року відповідач був засуджений, 13 серпня 2012 року рішенням Рівненського районного суду Рівненської області з відповідача на користь позивачки стягнуто 9500,00 гривень майнової та моральної шкоди, 17 лютого 2015 року закінчився строк покарання відповідача, а відшкодував він шкоду лише 29 жовтня 2018 року. Зазначила, що розрахунок проведений пропорційно, тобто за кожен місяць з моменту виникнення зобов'язань і враховуючи постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року. Вважає позов обґрунтованим і просить його задоволити.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся про слухання справи своєчасно і належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_5 , адвокат Ферік Р.М., в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що Верховним Судом узагальнена судова практика по застосуванню ст.625 ЦК України, згідно якої судам слід мати на увазі, що грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст.625 ЦК України, передбачають насамперед договірні правовідносини і не застосовується до збитків. Верховний Суд прийшов до висновку, що це подвійна відповідальність і відсотки та інфляційні витрати не повинні нараховуватись. Зазначив також, що відповідач відбував покарання, не мав роботи, тому не міг сплачувати збитки. Після відбуття покарання, працевлаштувався і все відшкодував. Оскільки відшкодування шкоди не є договірними зобов'язаннями, остаточна сума збитків була визначена судом, тому вважає позов безпідставним, в задоволенні якого просить відмовити.
Заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_5 наприкінці вересня 2011 року приблизно о 15-00 годин, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи по АДРЕСА_1 , шляхом вільного доступу, вчинив крадіжку металевого контейнера вагою 600 кг, який належить ОСОБА_1 , вартістю 1530 гривень, за що вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2012 року був засуджений до позбавлення волі строком до двох років і шести місяців, що підтверджується вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2012 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено повністю, з відповідача на користь позивачки стягнуто 9500,00 гривень, в тому числі 4500,00 гривень - за завдану майнову шкоду та 5000,00 гривень - за завдану моральну шкоду.
З листа Здолбунівського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області № 3149 від 06 лютого 2019 року вбачається, що виконавче провадження № 53643246 з примусового виконання виконавчого листа № 1716/1793/2012 від 05 вересня 2012 року, виданого Рівненським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 9500,00 гривень завершене в зв'язку з повним фактичним виконанням рішення, про що державним виконавцем 29 жовтня 2018 року в порядку п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" винесено відповідну постанову.
Одночасно повідомлено, що згідно матеріалів виконавчого провадження, боржником здійснювалося погашення заборгованості частково з 12 лютого 2018 року по 08 жовтня 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджує рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивача 4500 грн. матеріальних збитків та 5000 грн. відшкодування моральної шкоди.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. А тому відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням, тому наявними є правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.
Такі висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, згідно з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України), та висновків викладених у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне твердження закріплене і в ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Тому суд враховує ці висновки при ухваленні рішення в даній справі.
Суд враховує доводи представника відповідача, який стверджує, що відповідач тривалий час перебував у місцях позбавлення волі і не міг та не мав можливості виконати свої зобов'язання перед позивачкою, проте від часу звільнення з місць позбавлення волі до часу, коли відповідач почав сплачувати грошові кошти за зобов'язанням перед позивачкою пройшло близько трьох років. Це час, протягом якого відповідач уже міг та мав можливість працею заробляти собі на життя і частково сплачувати позивачці борг, проте цього не робив. Доказів того, що відповідач активно працював над пошуками роботи, але через об'єктивні причини такої роботи не знайшов, або через стан здоров'я не міг працювати суду не надано. Більше того, як ствердила позивачка в судовому засіданні і цього не було спростовано стороною відповідача, саме через її наполегливість відповідач став сплачувати кошти, а не з власної ініціативи. Всі ці обставини в сукупності дають підстави вважати, що відповідач неналежно виконував свої обов'язки за грошовим зобов'язанням, за що передбачена відповідальність згідно ст.625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що через неналежне виконання зобов'язань відповідачем були порушені права позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, її позов є обґрунтованим, доведеним належними та допустимими доказами, а тому підлягає до задоволення.
В зв'язку з задоволенням позову з відповідача належить стягнути і судовий збір, як це передбачено ст.141 ЦПК України, від сплати якого була звільнена позивачка при подачі позову до суду.
Керуючись ст.ст.76, 78, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.11, 16, 22, 509, 526, 530, 610, 625, 1166 Цивільного кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення суду - задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь:
- ОСОБА_3 заборгованість за несвоєчасне виконання рішення суду, яка складається із 3% річних у сумі 1708 (одна тисяча сімсот вісім) гривень та інфляційних витрат у сумі 13221 (тринадцять тисяч двісті двадцять одна) гривня 66 копійок, а всього 14929 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) гривню 66 копійок;
- на рахунок UA958999980000031213206017295, за реквізитами: отримувач коштів УК у Рівненському районі/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача (код за ЄДПРОУ) 38012756, код класифікації доходів бюджету 22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 14 березня 1997 року, Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 10 жовтня 2014 року, Шевченківським РВ у м.Львові ГУ ДМС України у Львівській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2019 року.
Суддя Остапчук Л.В.