Справа № 755/10086/18
"26" листопада 2019 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 про зняття арешту з майна,
06 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві , ОСОБА_2 з вимогою «скасування арешту нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 на підставі постанови № АА 384552 від 29 квітня 2004 року за провадженням відкритого відповідачем №1 від 15 червня 2004 року. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна опис від 15 червня 2004 року за № 31268 про арешт квартири АДРЕСА_1 ».
15 жовтня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрите провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ст. 275 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ст. 319 ЦК України)
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом встановлено, що 22 червня 2001 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , що діє від свого імені та від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уклали Договір дарування квартири, а саме дарувателі, подарували а обдаровані прийняли у дар, в рівних частинах кожному, квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,84 кв.м., житловою площею 39,40 кв.м., що складається з трьох житлових кімнат.
Відповідно до реєстраційного напису від 20 липня 2001 року, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 в рівних частинах.
23 січня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір дарування ј частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до даних з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, міститься запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер 31268, зареєстрованого 15 червня 2004 року 15:53:03 за № 31268, реєстратором: Десята Київська державна нотаріальна контора, підстави обтяження: постанова, АА 384552, від 29 квітня 2004 року, ВДВС, заборона № 164, об'єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_2 .
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 2 ст. 77, ст. 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що виконавче провадження, в рамках якого державним виконавцем було винесено постанови АА № 384552 від 29 квітня 2004 року, та не надано доказів на підставі якого документа було накладено обтяження на нерухоме майно, як і відсутні докази звернення позивача до відповідача з проханням зняти накладений арешт в рамках виконавчого провадження та йому б було відмовлено в цьому.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно із ч. 1-4 ст. 57 зазначеного Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постановипро арештмайна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 60 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно якого, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частина третя та четверта ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.
Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.
Таким чином, за змістом наведених положень Закону, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За змістом ст. 60 Закону, до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.
У пункті 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст.ст.57, 58 ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами), особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, вимоги інших осіб, щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
Звертаючись до суду із позовом, позивач ставить перед судом вимоги про зняття арешту із майна, що належить йому на праві власності, оскільки накладення арешту на майно порушує його права, як власника, захист якого передбачено ст. 319, 321, 391 ЦК України.
Однак, позивачем не надано до позовної заяви належних та допустимих доказів, які мали підтвердити факт перебування на примусовому виконанні рішення суду (чи іншого органу), вжитті державним виконавцем дії, пов'язанні з описом та арештом майна боржника та підстави завершення виконавчого провадження.
Належними відповідачем у спорах про зняття арешту з нерухомого майна є відповідний відділ державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Якщо позивачем не заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовити у задоволені позову, пред'явленого до неналежного відповідача.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що в розрізі даного спору позивачем безпідставно визначено у якості відповідача ОСОБА_2 , оскільки окремих позовних вимог, які стосуються способу захисту порушеного, невизначеного або оспореного справа позивача, до відповідача не пред'явлено, за правилами ст. 51 ЦПК України заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідача, допускається лише за клопотанням позивача, проте таких клопотань позивачем не заявлялось, тому наявні підстави відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог про те, що наявність арешту майна порушує його право власності на це майно, не ґрунтуються на вимогах ст. 321 ЦК України, не підтверджено належними доказами, а тому позов є необґрунтований та недоведений, в зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК України)
Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України)
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, є необґрунтований та таким, що підлягає задоволенню.
У відповідності до ст.141 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 16, 321, 328, 317, 319Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 про зняття арешту з майна.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.