Номер провадження 2/754/4677/19
Справа №754/2593/19
Іменем України
20 грудня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретарів судового засідання Раєвського П.А., Ковальової В.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про встановлення порядку користування приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування приміщенням. Вимоги позовної заяви вмотивовані тим, що у відповідності до свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі - продажу від 01.02.2013 року позивачу на праві власності належить 1/3 частина, а відповідачу 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Позивачка все своє життя разом із чоловіком ОСОБА_5 , проживала в кімнаті пл. 12,4 кв.м., а відповідачці, яка почала проживати в квартирі після смерті чоловіка позивача ОСОБА_5 , було запропоновано займати дві інші кімнати. Отже, між сторонами вже тривалий час склався порядок користування квартирою, відповідно до якого позивачка займає кімнату пл. 12,4 кв.м., а відповідачка - кімнати пл. 10,4 кв.м. та 17,2 кв.м. Інші приміщення квартири перебувають у загальному користуванні сторін. Оскільки ідеальна частка відповідача становить 13,33 кв.м. відповідно до 1/3 частки квартири, займана позивачем кімната пл. 12,4 кв.м. більш ідеально відповідає своїй частці, ніж кімната пл. 10,4 кв.м.. Таким чином позивачка просить встановити порядок користування приміщенням квартири АДРЕСА_1 , виділивши їй в користування ізольовану житлову кімнату площею 12, 4 кв.м., а відповідачу ізольовану житлову кімнату, площею 10, 4 кв.м. та кімнату 17, 2 кв.м., в загальному користуванні залишити кухню, ванну кімнату, вбиральню, кладову, лоджію та коридор.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 28.02.2019 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 09.09.2019 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті у судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач та її представник - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач на її представник - ОСОБА_4 просили в позові відмовити посилаючись на те, що позивачка дійсно користується кімнатою 12,4 м.кв., разом з тим до даної кімнати відноситься лоджія, якою користуються обидві сторони у справі, а також прохід до кімнати позивачки можливий тільки через кімнату, якою наразі користується неповнолітній син відповідачки. Таким чином, у разі задоволення судом позовних вимог позивачки, будуть суттєво порушені права відповідачки та її неповнолітньої дитини. Крім того вказали суду, що позивачці неодноразово пропонувалось вирішити спір мирним шляхом, а саме виділити у користування окрему ізольовану кімнату 10,4 кв.м. та відповідачка згодна сплатити різницю квадратних метрів до ідеальної частки позивачки, однак остання категорично заперечує дану пропозицію, а відтак просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. В ході розгляду справи подано заяву, згідно якої представник служби просить розглядати справу без участі представника та винести рішення з урахуванням житлових інтересів малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заслухавши вступне слово (пояснення) учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Статтями 15, 16 ЦК України, ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, у відповідності до ст.4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цивільним кодексом, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником 2/3 частин квартири за адресою АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 грудня 2012 року та договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири від 01 лютого 2013 року, а ОСОБА_1 є власником 1/3 частини цієї ж квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 грудня 2012 року.
В матеріалах справи на наявний технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , виготовлений станом на 20 серпня 2012 року, згідно якого спірна квартира має загальну площу 58,4 кв.м., житлову площу 40,0 кв.м., та складається із приміщень: 1 кімната пл. 10,4 кв.м., 2 кімната пл. 17,2 кв.м., 3 кімната пл. 12,4 кв.м., кухня пл. 6,0 кв.м., ванна кімната пл. 2,2 кв.м., вбиральня пл. 1,1 кв.м., коридор пл. 5,8 кв.м., кладова пл. 1,1 кв.м., лоджія пл. 2,2 кв.м.
З поповерхового плану квартири вбачається, що 3 кімната пл.12,4 має вихід на лоджію пл. 2,2 кв.м. та є суміжною з 2 кімнатою пл. 17,2 кв.м., а 1 кімната пл. 10,4 кв.м. - ізольована.
Відповідно до п. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Неприпустимість порушення права особи на житло була констатована Європейським судом з прав людини від 16 травня 2013 року в справі "Максименко та Герасименко проти України" за заявою № 49317/07.
Згідно з вимогами ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
На підставі ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частки спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Як зазначено в п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 (із змінами і доповненнями) "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.91 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.
У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-12цс13 виходячи з аналізу ст. 358 ЦК України слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому, ці частки є ідеальними. Згідно ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим ( ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу , має право на одержання від інших співвласників грошової компенсації або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, відповідно до часток співвласників.
Враховуючи технічні характеристики квартири, вбачається, що ідеальна частка позивача в співвідношення з її часткою у праві власності на квартиру складає - 13, 33 кв.м., відповідача - 26, 67 кв.м.
При цьому, в судовому засіданні встановлено, що між сторонами склався наступний порядок користування квартирою: позивач проживає в кімнаті площею 12, 4 кв.м., відповідач займає кімнати площею 10, 4 кв.м. та 17, 2 кв.м.,
Вбачається, що вказаний порядок користування кв. АДРЕСА_1 , найбільш відповідає їх ідеальним часткам в ній.
Позивач ОСОБА_1 , просить суд виділити їй у користування ізольовану кімнату площею 12, 4 кв.м., при цьому відповідачу ОСОБА_3 , позивач просить виділити житлову кімнату площею 10, 4 кв.м., та кімнату 17, 2 кв. м., однак слід враховувати, що квартира в цілому складається з трьох кімнат, дві з яких суміжно-прохідні між собою. Якщо враховувати, що кімнату 12, 4 кв. м., що обладнана лоджією, фактично займає позивач, слід враховувати, що неможливість користування лоджією відповідачкою, порушить її особисті та Конституційні права.
Разом з тим, з огляду на висновок ТОВ "Аналітичний центр Дробнова" від 02.07.2019 № 0207/02856, щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири загальною площею 58,4 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається що за технічними показниками об'єкт можу бути поділено наступним чином: за першим варіантом обмін кімнати 12,4 кв.м., на ізольовану 10,4 кв.м., що можливий за згодою обох співвласників; за другим варіантом: встановлення окремого входу (дверей) до кімнати 12,4 кв.м., що можливе за згодою обох співвласників. Інший спосіб користування квартирою не можливий.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Враховуючи вищевикладене, підстав для встановлення порядку користування квартирою у спосіб, визначений позивачем, є недоцільним та неможливим, оскільки у разі задоволення позовних вимог будуть порушені особисті права відповідача, як співвласника спірної квартири.
На підставі вказаного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України , ст. ст. 321, 358, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст.1-18, 76, 77-81, 95, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про встановлення порядку користування приміщенням - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Суддя: