ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/243/19
провадження № 2/753/3703/19
"30" жовтня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О., секретар судового засідання Кримчук Я.Р.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У січні 2019 рОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач) про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований такими обставинами. На підставі договору дарування квартири від 20.01.2011 ОСОБА_3 їй у власність передала квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 є власником цієї квартири. У вказаній квартирі, крім неї, зареєстрований і відповідач. З 06.09.2007 відповідач зареєстрований у спірній квартирі, проте з часу реєстрації та по теперішній час він фактично не проживає, будь-якого зв'язку з ним немає, в родинних відносинах позивач та відповідач не перебували. Подальша реєстрація відповідача перешкоджає позивачу як власнику майна в подальшому вільному користуванні та розпорядженні.
Позивач подала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Відповідач викликався в судове засідання у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем його проживання, проте до суду він не з'явився без повідомлення причин неявки, відзив на позов не подав.
Зважаючи на неявку відповідача в судове засідання та неподання відзиву на позов, суд відповідно до положень статей 280, 281 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Нез'явлення сторін є підставою для розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.
На підставі договору дарування від 20.01.2011, посвідченого державним нотаріусом Двадцять другої київської державної нотаріальної контори Шульгою С.В., ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
За інформацією Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та Реєстру територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_2 зареєстроване місце проживання чотирьох осіб, в тому числі і відповідача ОСОБА_2 .
З позовної заяви вбачається, що відповідач не проживає у спірній квартирі з 06.09.2007.
Вирішуючи даний спір, суд керується положеннями цивільного законодавства, які визначають зміст права власності, основні способи його захисту.
Так, за приписом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до статті 319 ЦК України, яка встановлює визначальні принципи здійснення права власності, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 321 ЦК України, у якій закріплений конституційний принцип непорушності права власності, проголошує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі власника будинку або квартири, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та існування перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право, та з яких підстав.
Доказів, які б підтверджували, що відповідач цікавився чи цікавиться житловою площею, сплачує комунальні послуги та намагається вселитися у спірну квартиру, а також поважності причин його відсутності у житлі, суду не надано.
Суду також не надано доказів укладення сторонами угоди щодо певного порядку користування спірною квартирою та інших умов припинення права користування житлом.
За приписом статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.
Отже зважаючи на встановлені обставини, вищенаведені положення матеріального законута ураховуючи, що реєстрація місця проживання відповідача у спірній квартирі перешкоджає її власнику в повній мірі користуватися та розпоряджатися своїм майном, суд вбачає підстави для захисту порушеного права позивача у передбачений законом спосіб - шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Оскільки рішення ухвалюється на користь позивача, суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір в сумі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704,80 гривень.
Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя:
Повне заочне рішення складене 30.10.2019.