ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/2312/18
провадження № 2/753/503/19
"09" грудня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Даниленко В.В.,
з секретарем - Скромна І.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції, суд
Позивач звернувся в Дарницький районний суд м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 3% річних та індексу інфляції, посилаючись на те, що відповідно до укладеної між сторонами угоди про поставку товарів під замовлення №б/н від 26.09.2011 року відповідач зобов'язалась поставити товар, вказаний у рахунку-специфікації №19 від 26.09.2011р., протягом 120 днів. Позивач виконав свої зобов'язання щодо передплати та відповідно до п.1 угоди сплатив 100% вартості замовлення, що становило еквівалент 129500 євро.
Також, позивач посилається на те, що відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару та не передано позивачу товар впродовж 120-ти днів з моменту підписання угоди. 05.09.2014 року відповідач частково поставила товар на загальну суму 32750,93 євро, а також частково відповідачем було повернуто позивачу 27800 євро.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2015р. по справі №753/4830/15 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору поставки та встановлення юридичного факту та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за недопоставлений товар первісний позов задоволено частково. Договір про поставку товару під замовлення від 26.09.2011р. розірвано, в іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 318942,98 грн. основної заборгованості, 320147,28 грн. пені та 257313,22 грн. 3% річних. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2016р., рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2015р. в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пені та 3% річних змінено, а саме зменшено розмір пені з 320147,28 грн. на 152423,35грн. та 3% річних з 257313,22 грн. на 122509,42 грн., а всього 597529,75 грн. В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2015р. залишено без змін.
22.11.2017 року відповідачем, під час виконавчого провадження, було виконано рішення Апеляційного суду м. Києва щодо сплати заборгованості в повному обсязі та сплачено на користь позивача 597529,75 грн.
У зв'язку з цим, позивач керуючись ст.11, 509, 525, 526, 610, 612 ЦК України, вважаючи, що зобов'язання сторін не припинилось прийняттям рішення суду заявив до відповідача вимогу на підставі ст. 625 ЦК України про стягнення 3% річних за період з 21.03.2016р. по 23.11.2017р. в сумі 16069,48 грн. та інфляційних збитків за період з 03.02.2015р. по 22.11.2017р. в сумі 236246,61 грн., а всього: 252343,09 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача щодо задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позов та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.
26.09.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №б/н про поставку товарів під замовлення. Відповідно до умов якого, відповідач зобов'язалась поставити позивачу товар, вказаний у рахунку-специфікації №19 від 26.09.2011р., протягом 120 днів.
Згідно з п.1 договору сума переплати по договору склала 100% - 1424500 грн., що становило еквівалент 129500 євро. Позивачем свої зобов'язання щодо оплати виконано в повному обсязі та 26.09.2011 року сплачено вартість товару у розмірі 129500 євро.
Відповідач свої зобов'язання за договором від 26.09.2011 року щодо поставки товару впродовж 120 днів з моменту підписання договору не виконано.
Частково 05.09.2014 року відповідачем було поставлено позивачу товар під замовлення на суму 32750 євро, а також відповідачем було повернуто позивачу 27800 євро, у зв'язку з неможливістю відповідачем виконати зобов'язання щодо поставки товару.
Зазначені обставини встановлені рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2016 року по справі №753/4830/15 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору поставки та встановлення юридичного факту та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за недопоставлений товар, а тому в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування.
Крім того, судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2015р. по справі №753/4830/15 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору поставки та встановлення юридичного факту та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за недопоставлений товар первісний позов задоволено частково. Договір про поставку товару під замовлення від 26.09.2011р. розірвано, в іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 318942,98 грн. основної заборгованості, 320147,28 грн. пені та 257313,22 грн. 3% річних.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2016р., рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2015р. в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пені та 3% річних змінено, а саме зменшено розмір пені з 320147,28 грн. на 152423,35грн. та 3% річних з 257313,22 грн. на 122509,42 грн., а всього 597529,75 грн. В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2015р. залишено без змін.
22.11.2017 року відповідачем було виконано рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2016р. щодо сплати заборгованості в повному обсязі та сплачено на користь позивача 597529,75 грн., що вбачається із постанови від 27.11.2017 року про закінчення виконавчого провадження №54571073.
Таким чином, із зазначеного вище судом встановлено, що право вимоги у позивача виникло за договором про поставку товарів під замовлення від 26.09.2011 року, за якою у відповідача виникло зобов'язання поставити позивачу товар (меблі), який ним був не допоставлений.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк /термін/ його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк /термін/.
Згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому суд зазначає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.
Окрім того, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.
Щодо наявності судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості, то суд зазначає, що за своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Разом із тим, відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, ч. 4 ст. 36, ст.ст. 43, 46, ч. 3 ст. 334, ч. 3 ст. 653 ЦК України.
Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, договір купівлі-продажу є складним зобов'язанням, що складається з двох поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому продавець зобовязується передати майно, а покупець наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити переданий товар, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.
Якщо договором встановлено обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлено договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).
Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного суду України від 18.10.2017 року у справі №910/8318/16.
Так, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2016 року у справі №753/4830/15 встановлено, що ОСОБА_1 здійснив попередню оплату товару, обумовлену Договором про поставку товарів під замовлення від 26.09.2011 року, натомість ФОП ОСОБА_3 у встановлений строк товар не передала, унаслідок чого судами було стягнуто з ФОП ОСОБА_3 суму попередньої оплати. Задовольняючи такий позов, суди стягнули суму попередньої оплати, застосувавши примус з метою захисту права кредитора на повернення грошових коштів. Суди установили, що боржник - ФОП ОСОБА_3 допустила порушення зобовязання передати відповідний товар, тобто право кредитора на повернення коштів виникло до прийняття рішення судами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що судове рішення, яким задоволено вимогу про повернення попередньої оплати, не породжує, а підтверджує підставу виникнення приватноправового зобов'язання, у тому числі грошового характеру, яке виникло до, а не внаслідок прийняття такого судового рішення.
Оскільки у справі, яка розглядається, право на повернення грошових коштів виникло у позивача ще до звернення до суду внаслідок порушення відповідачем обов'язку передати позивачу відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.
Зобов'язання поставити товар, передати річ, здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового внаслідок ухвалення судового рішення про повернення/стягнення коштів за його невиконання.
При цьому, варто зауважити, що ч.3 ст. 693 ЦК України законодавець передбачив спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
А тому твердження позивача, про те, що зобов'язання з повернення попередньої оплати стало грошовим з дати набрання законної сили рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2016р є помилковим.
Щодо посилання позивача на правову позицію Верховного суду України, що викладена у постанові від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 не може бути застосована до правовідносин, що виникли у цій справі, оскільки предметом її розгляду було стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків на підставі ст.625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо страхового відшкодування.
Верховний суд України у цій справі зазначив, що правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням. Саме до останнього виду грошових зобов'язань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору - страхова сума.
На підставі викладеного, оцінивши доводи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позову покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 76, 82, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 та ст.ст. 11, 526, 530, 536, 625, 655, 693 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку оголошення вступної та резолютивної частини, вказаний строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Суддя: