27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 530/1643/18
провадження № 51-5044ск19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018170170000316 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Суть питання
За вироком Котелевського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 серпня 2018 року приблизно о 12 год прийшов до будинку свого сусіда ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), де між ними виникла сварка на ґрунті давнішнього конфлікту з приводу ведення господарства та постійного перебування курей сусіда на території домогосподарства ОСОБА_4 . Реалізуючи раптово виниклий умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_6 , він схопив металевий предмет, який знаходився біля груби, та завдав потерпілому не менше 29 ударів у голову та не менше 4 ударів по тулубу і руках, заподіявши останньому тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_6 помер на місці.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити постановлені щодо засудженого судові рішення, пом'якшити йому покарання та призначити мінімальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 115 КК.
Обґрунтовуючи свої вимоги, адвокат указує на те, що суди належним чином не врахували: обставини, що пом'якшують засудженому покарання (щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину); те, що засуджений зізнався у скоєному злочині, добровільно видав працівникам поліції металевий предмет, яким заподіяв тілесні ушкодження потерпілому; ОСОБА_4 жодного разу не притягувався до кримінальної відповідальності, має інвалідність, у СІЗО переніс 2 інсульти, у зв'язку з чим наразі перебуває на лікуванні в медичній частині. Також зазначає, що тривале перебування ОСОБА_4 в місцях позбавлення волі завдає засудженому надмірних як фізичних, так і моральних страждань, оскільки після 2 інсультів з кожним днем його здоров'я погіршується. Стверджує, що суд апеляційної інстанції при перевірці рішення місцевого суду за апеляційною скаргою засудженого не зазначив належних, достатніх та переконливих мотивів для відмови в задоволенні апеляційної скарги останнього в частині призначеного покарання, чим, на думку ОСОБА_5 , порушив вимоги ст. 370, 404 КПК.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині захисник не оскаржує.
Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_4 покарання згідно з указаними нормами закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину (який є особливо тяжким), особу засудженого, котрий раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має інвалідність та незадовільний стан здоров'я. Крім того, суд визнав хворобу та інвалідність ОСОБА_4 обставинами, що пом'якшують покарання, а вчинення злочину щодо особи похилого віку - обставиною, що його обтяжує. Також цей суд урахував позицію потерпілої, яка просила покарати засудженого за скоєний злочин.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції.
Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що засуджений, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій виклав доводи щодо невідповідності призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину через суворість, які за змістом аналогічні доводам, викладеним захисником у касаційній скарзі.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку апеляційний суд перевірив усі посилання й доводи, викладені засудженим у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши належні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Обґрунтовуючи свій висновок, апеляційний суд зазначив, що доводи засудженого щодо наявності у нього обставин, що пом'якшують покарання, а саме щирого каяття та неперешкоджання слідству, є необґрунтованими, оскільки, те, що ОСОБА_4 вказує про щире каяття, але при цьому не визнає своєї винуватості, свідчить про бажання засудженого уникнути покарання за вчинений злочин або пом'якшити свою відповідальність. Також цей суд зазначив, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї винуватості та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчинення злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що ускладнює розкриття злочину, визнає свою винуватість лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, у частині визначення виду й розміру призначеного засудженому ОСОБА_4 покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Таким чином, з урахуванням обставин цієї справи, ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину, способу його вчинення, а саме завдання в короткий проміжок часу потерпілому металевим предметом 29 ударів у життєво важливі ділянки тіла, зокрема у голову, що призвело до смерті ОСОБА_7 , судами призначено необхідне та достатнє покарання, яке запобігатиме вчиненню засудженим нових злочинів. Крім того, часткове визнання своєї винуватості та надання суперечливих, непослідовних показань свідчить лише про бажання засудженого уникнути справедливого покарання. З урахуванням вищенаведеного наявність у ОСОБА_4 інвалідності та незадовільного стану його здоров'я не можуть слугувати достатніми підставами для пом'якшення йому покарання.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_4 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3