Постанова
Іменем України
27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 2-370/10
провадження № 61-8408св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 07 червня 2016 року у складі судді Мусулевського Я. А. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2016 року у складі колегії суддів: Колісниченка А. Г., Вербицької Л. І., Капітан І. А.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2009 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 02 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 341 на суму 11 454 доларів США строком до 02 листопада 2014 року із зобов'язанням позичальника повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 02 листопада 2007 року укладений договір поруки, згідно із яким поручитель відповідає перед кредитором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Також в забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі позичальника перед банком, між вказаними сторонами укладений договір застави транспортного засобу від 02 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу. Предметом застави є автомобіль «DAEWOO FSO69Y».
В цей же день був укладений договір добровільного страхування № 28-2201-0169 майна, переданого в заставу між ОСОБА_1 та ЗАТ «СК «Українська страхова група». Строк дії цього договору закінчився 02 листопада 2008 року, відповідач до теперішнього часу не уклав нового договору страхування предмета застави, чим порушив умови договору застави.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх договірних зобов'язань перед банком станом на 04 грудня 2009 року утворилася заборгованість у розмірі 10 451,74 доларів США та 6 127,96 грн, що складається із заборгованості: за кредитом, що підлягає достроковому поверненню - 8 166 доларів США, простроченої заборгованість за кредитом - 1 873 доларів США, за відсотками за користування кредитом - 412,74 доларів США, пеня за простроченими відсотками - 128,28 доларів США, пеня за прострочену заборгованість за кредитом - 3 107,53 грн, штрафні санкції за невиконання зобов'язань, щодо страхування заставного майна - 2 892,15 грн.
З урахуванням викладеного банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у вказаному розмірі та судові витрати.
Заочним рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 07 червня 2010 року, з урахуванням внесених виправлень арифметичних помилок ухвалою цього ж суду від 10 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 02 листопада 2007 року в сумі 10 451,74 доларів США та 3 107,53 грн, з яких: 8 166,00 доларів США - сума кредиту, що підлягає достроковому поверненню, 412,74 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками, 1 873 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 128,28 грн - пеня за простроченими відсоткам, 3 107,53 грн -пеня за прострочення заборгованості за кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 штрафні санкції за невиконання обов'язків, щодо страхування заставного майна в сумі 2 892,15 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позичальник ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а тому на підставі вимог статей 526, 530, 544, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідачі повинні нести солідарну відповідальність перед банком щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У серпні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що банком не дотримано процедури повідомлення боржника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме претензія банку з відповідною вимогою була вручена лише поручителю ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не вручена. Пеня нарахована з перевищенням річного строку, передбаченого частиною другою статтею 258 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального законодавства щодо належного повідомлення сторін про дату і час розгляду справи.
У жовтні 2016 року від банку на адресу суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він вказував, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому просив залишити їх без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що 02 листопада 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк»та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 341 для придбання автомобіля на суму 11 454 доларів США строком до 02 листопада 2014 року із зобов'язанням повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 02 листопада 2007 року укладений договір поруки, згідно із яким поручитель ОСОБА_2 відповідає перед кредитором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Також в забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі позичальника перед банком, між вказаними сторонами укладений договір застави транспортного засобу від 02 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу. Предметом застави є автомобіль «DAEWOO FSO69Y».
В цей же день був укладений договір добровільного страхування № 28-2201-0169 майна переданого в заставу між ОСОБА_1 та ЗАТ «СК «Українська страхова група». Строк дії вказаного договору закінчився 02 листопада 2008 року, відповідач не уклав нового договору страхування предмету застави, чим порушив умови договору застави.
Згідно з умовами договору застави за невиконання чи неналежне виконання пунктів 3.3.1- 3.3.8. цього договору ОСОБА_1 сплачує на користь банку штраф у розмірі 5 відсотків від заставної вартості предмета застави згідно з пунктом 2.3 договору.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх договірних зобов'язань перед банком станом на 04 грудня 2009 року утворилася заборгованість у розмірі 10 451,74 доларів США та 6 127,96 грн, з яких: 8 166,00 доларів США - сума кредиту, що підлягає достроковому поверненню, 412,74 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками, 1 873 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 128,28 грн - пеня за простроченими відсоткам, 3 107,53 грн - пеня за прострочення заборгованості за кредитом, штрафні санкції за невиконання обов'язків, щодо страхування заставного майна - 2 892,15 грн.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За нормою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
З урахуванням викладеного, правильними є висновки судів про солідарну відповідальність боржника та поручителя перед банком.
Касаційна скарга не містить доводів щодо правильності визначення розміру заборгованості.
Встановлено, що у зв'язку з наявною заборгованістю за кредитним договором банк 22 січня 2009 року надіслав ОСОБА_1 лист - вимогу про погашення поточної заборгованості та 16 вересня 2009 року такий же лист - вимогу банк надіслав ОСОБА_2 , яка його отримала. Однак у зв'язку з невиконання ОСОБА_1 передбаченого пунктом 3.3.7 кредитного договору обов'язку повідомлення банку у триденний строк про зміну свого місяця реєстрації чи місця перебування цей лист йому вручено не було і він повернувся за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на яку посилається заявник, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Указану норму права слід застосовувати у контексті особливостей спірних правовідносин, змісту кредитного договору, поведінки відповідача - позичальника після пред'явлення до нього позову та впродовж розгляду справи. В аспекті захисту прав споживачів ця норма є гарантією того, що споживач, з метою уникнення для нього негативних наслідків внаслідок прострочення виконання, упродовж тридцяти календарних днів одержання повідомлення можеусунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
У справі встановлено, що банк завчасно надіслав на відому йому адресу позичальника письмову вимогу про усунення порушень умов договору та сплати заборгованості, така ж вимога надіслана та вручена поручителю ОСОБА_2 , яка є дружиною позичальника та зареєстрована за однією адресою з позичальником.
Суди правильно встановили, що позичальником не дотримано вимоги пункту 3.3.7 кредитного договору щодо обов'язку повідомити про зміну місця проживання (перебування). Відповідачами не доведено, що ОСОБА_1 належним чином повідомив банк про зміну місця перебування, а саме про перебування його у місцях позбавлення волі.
Посилання заявника на недодержання процедури направлення письмової вимоги про сплату заборгованості, передбаченої пунктом 4.2 кредитного договору, є безпідставним, оскільки вказаним пунктом договору передбачена процедура повідомлення банком боржника про одностороннє внесення банком змін до кредитного договору, а такі зміни банком не вносились.
Доводи касаційної скарги про те, що пунктом 5.1 кредитного договору не передбачено право банку на пред'явлення вимоги про дострокове повернення усієї суми заборгованості за кредитним договором є безпідставними та спростовується текстом вказаного пункту кредитного договору. Відповідно до вказаного пункту кредитного договору у випадку порушення позичальником зобов'язань, банк має право, відмовитися вид виконання своїх зобов'язань та/або розірвати цей договір, при цьому позичальник зобов'язаний відшкодувати банку збитки в розмірі неповерненої суми кредиту, відсотків та витрат, понесених банком за цим договором, а також повернути банку заборгованість за кредитом, відсотки, неустойку та інші видатки.
Право банку вимагати повернення усієї кредитної заборгованості передбачено як кредитним договором так і нормою частини другої статті 1050 ЦК України.
Доводи заявника про неврахування судами наслідків спливу річної позовної давності при визначенні розміру пені є безпідставними. Статтею 258 ЦК України передбачено, що довимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої). Проте відповідно до правил статті 259 ЦК України сторони кредитного договору збільшили указану позовні давність до трьох років (пункт 5.8).
Щодо доводів касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідачів про розгляд справи в суді першої інстанції необхідно зазначити таке. Судом першої інстанції справу розглянуто за правилами заочного розгляду та ухвалено заочне рішення. Заявник скористався процедурою перегляду заочного розгляду справи, а надалі правом апеляційного оскарження. Як у межах процедури розгляду заяви про перегляд заочного рішення так і в межах апеляційного розгляду справи заявник як особисто так і через свого представника мав можливість користуватися процесуальними правами, подавати докази на спростування вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. В суді апеляційної інстанції у розгляді справи брав участь представник заявника. Отже, внаслідок дотримання указаних процедур перегляду заочного рішення, реальної можливості користуватися усіма процесуальними правами сторони, відсутність відомостей у матеріалах справи про вручення заявнику судової повістки про виклик до суду першої інстанції, у цьому випадку, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, а також до незгоди з встановленими фактичними обставинами в справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), правильно встановили фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Виконання оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2016 року було зупинено. Тому у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 07 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 07 червня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний