Постанова
Іменем України
27 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 760/10402/16-ц
провадження № 61-1184св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Департамент патрульної поліції,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року у складі судді Лазаренко В. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП), в якому просила стягнути з ДПП на свою користь 210 442, 69 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; стягнути з ДПП на свою користь 7 540, 00 грн витрат на правову допомогу; стягнути з ДПП 2 160, 00 грн судових витрат на проведення експертизи та 2 104, 00 грн судового збору за подачу позовної заяви.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що внаслідок ДТП, яка сталася 03 лютого 2016 року на вул. Кіквідзе , 1 у м. Києві, пошкоджено належний їй на праві власності автомобіль марки «Hyundai», д/н НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 . Оскільки винною особою у вчиненні ДТП визнано водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Toyota Prius», д/н НОМЕР_2 , належним на праві власності ДПП і був застрахований ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ», позивач звернулася до суду із цим позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДПП на користь позивача 210 442, 69 грн на відшкодування майнової шкоди, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції у своїх висновках керувався тим, що позивач довела належними та допустимими доказами спричинення їй майнового збитку у розмірі 260 442, 69 грн внаслідок пошкодження належного їй автомобіля і врахував розмір страхового відшкодування 50 000, 00 грн, яке Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ»
(далі - ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ») сплатило позивачу. Іншу частину відшкодування майнової шкоди, яка залишилася не покритою страховим платежем, суд стягнув із роботодавця винної у ДТП особи - ДПП.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ДПП відхилено. Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Відхиляючи доводи відповідача щодо недоведення факту належності ДПП автомобіля із номером 1145 або 11145, апеляційний суд зазначив, що такі твердження відповідача є намаганням уникнути цивільно-правової відповідальності, оскільки спростовуються довідками та відповідями самого відповідача. Окрім цього, постановою Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2017 року у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності № 757/6563/16 виправлено описку в тексті постанови Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2016 року та замість державного реєстраційного номерного знака «1145» зазначено «111145». Крім того, заперечуючи проти розміру майнової шкоди, відповідач будь-яких належних та допустимих доказів на спростування висновків наданого позивачем звіту від 22 лютого 2016 року № 74-2016 не надав та на наявність таких не посилався. З метою забезпечення повного та всебічного розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції 08 червня 2017 року задоволено клопотання представника відповідача та призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу, яка не була проведена з вини ДПП, який кошти за її проведення не сплатив.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ДПП, не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у грудні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ДПП обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що судами неправильно встановлено обставини, зокрема не встановлено належним чином, що відповідачу належав спірний автомобіль із державним номером 1145 або 11145, у той час як відповідачу належить автомобіль із номером НОМЕР_2 . Також суди неналежним чином оцінили наявні у матеріалах справи докази, внаслідок чого дійшли необґрунтованого висновку, що під час ДТП ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах із відповідачем. Також суди не надали належної оцінки висновкам звіту з визначення вартості пошкодженого автомобіля позивачами, оскільки сума відшкодування фактично дорівнює сумі вартості автомобіля.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Відповідно до пункту 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до довідки № 85119496, складеної Управлінням патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Києві, 03 лютого 2016 року о 22. 03 год на вул. Кіквідзе, 1 сталася ДТП за участю автомобіля марки «Hyundai», д/н НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , належний на праві власності ОСОБА_1 , та автомобілем «Toyota Prius», д/н НОМЕР_2 , що перебуває у державній власності і належить ДПП, яким керував ОСОБА_3 , виконуючи службові обов'язки.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі № 757/6563/16 винним у вчиненні зазначеної ДТП визнано водія ОСОБА_3 , який керував 03 лютого 2016 року автомобілем «Toyota Prius».
Відповідно до листа ДПП від 27 березня 2017 року № 192-аз/41/11/02-2017 службовий автомобіль «Toyota Prius», д/н НОМЕР_2 , на момент ДТП, яка мала місце 03 лютого 2016 року о 22:03 год у м. Києві на вул. Кіквідзе, 1 за участю автомобіля позивача належав відповідачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 09 жовтня 2015 року. ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП виконував свої службові обов'язки, згідно з розстановкою сил та засобів № 4 батальйону Управління патрульної поліції м. Києва ДПП Національної поліції України з 21:00 год 03 лютого 2016 року до 09:00 04 лютого 2016 року здійснював чергування у складі 0106 екіпажу на службовому автомобілі «Toyota Prius», д/н НОМЕР_2 .
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2017 року у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності № 757/6563/16 виправлено описку в тексті постанови Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2016 року та замість державного реєстраційного номерного знака «1145» зазначено «111145».
Згідно зі звітом від 22 лютого 2016 року № 74-2016 розмір майнових збитків, завданого власнику автомобіля «Hyundai», д/н НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, складає 260 442, 69 грн.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Toyota Prius», д/н НОМЕР_2 , застрахована в ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ», яке здійснило ОСОБА_1 виплату страхового відшкодування у розмірі 50 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 25 квітня 2016 року № 15103.
Листом від 25 квітня 2016 року № 41/ш-1405 ДПП ОСОБА_2. повідомлено про те, що у ДПП відсутні видатки на відшкодування завданої майнової шкоди та роз'яснено його право звернутися до суду.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з вимогами статті 12 цього Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до наведених положень закону шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, установивши, що ОСОБА_3 на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах із відповідачем і виконував свої службові обов'язки, дійшли обґрунтованих висновків про необхідність стягнення з відповідача як особи, яка володіє зазначеним автомобілем на праві оперативного управління від імені власника цього майна, суму відшкодування майнової шкоди у розмірі, що дорівнює різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка здійсненна позивачу ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» у позасудовому порядку.
Доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно встановлено обставини, зокрема не встановлено належним чином, що відповідачу належав спірний автомобіль із державним номером 1145 або 11145, у той час як відповідачу належить автомобіль із номером НОМЕР_2 , спростовуються матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами.
Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суди дійшли необґрунтованого висновку, що під час ДТП ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах із відповідачем та що суди безпідставно дійшли висновку про обґрунтованість розміру майнової шкоди, встановленої звітом про визначення розміру збитку від 26 лютого 2016 року, фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінювання докази.
Окрім цього, Верховним Судом встановлено, що судом апеляційної інстанції 08 червня 2017 року задоволено клопотання відповідача та призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу, яка не була проведена з вини ДПП, який кошти за її проведення не сплатив. Відповідач не виявив належної процесуальної зацікавленості у своєчасному та належному проведенні експертизи та з червня 2017 року до листопада 2017 року не вчинив жодних дій задля належного її проведення, формально пославшись на неотримання відповідних клопотань від суду про необхідність оплати проведення експертизи.
Реалізуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються її заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Щодо клопотання заявника про розгляд справи з викликом сторін
Заявник також звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням про розгляд справи з викликом сторін.
Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Зважаючи на наведені правила та те, що процесуальним законом не передбачено можливість виклику сторін для участі у розгляді справи касаційним судом під час попереднього судового засідання, яке проводиться у порядку письмового провадження, Верховний Суд визнає клопотання заявника таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко