Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 755/9182/17-ц
провадження № 61-25112св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу заступника прокурора м. Києва на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року у складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,
учасники справи:
позивач - прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Київська міська рада, Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до ОСОБА_1 , про витребування майна.
Зазначив, що нежитлове приміщення - сміттєзбірник, загальною площею 27 кв. м по АДРЕСА_1 є об'єктом комунальної власності та передане в управління Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації. Згідно розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року № 61 вказане нежитлове приміщення закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва». Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на нежитлові приміщення-сміттєзбірник по АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 23 листопада 2004 року виконавчим комітетом Київської міської ради. Разом з тим, видача зазначеного свідоцтва не здійснювалась, сміттєзбірник по АДРЕСА_1 як окремий об'єкт нерухомого майна на праві власності не реєструвався. Посилаючись на те, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для набуття права власності на нежитлове приміщення за вказаною адресою, прокурор просив суд витребувати його у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано та у Київської міської ради відсутній відповідний правовстановлюючий документ. Разом з тим, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відшкодування об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та матеріалів справи, право власності на нерухоме майно в АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 23 листопада 2004 року, виданого виконавчим комітетом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення Київської міської ради VІІІ сесії ІV скликання від 18 листопада 2004 року № 738/2114. За повідомленнями Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 жовтня 2016 року, від 02 грудня 2016 року, оформлення та видача свідоцтва про право власності департаментом не здійснювалась. Разом з тим, свідоцтво про право власності від 23 листопада 2004 року на ім'я відповідача та проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 не визнавались недійсними й не скасовувались. Також суду не доведено факту належності до комунальної власності територіальної громади м. Києва нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , не надано доказів щодо реєстрації спірного нерухомого майна як комунальної власності, що слугувало б підставою для задоволення віндикаційного позову. При розгляді справи суд сприяв здійсненню прав та обов'язків учасників судового розгляду, попереджував щодо наслідків не вчинення процесуальних дій, проте позивачем заявлені позовні вимоги не доповнювались та не уточнювались.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, заявляючи вимоги про захист права комунальної власності, прокурор посилався на те, що оформлення та видача свідоцтва про право власності від 23 листопада 2004 року Департаментом від 02 грудня 2016 року не здійснювалась. Разом з тим, прокурор не порушував питання про визнання за Київською міською радою права власності на приміщення, право на яке на даний час зареєстроване за ОСОБА_1 . Також прокурор не звертався до суду з вимогами про скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сміттєзбірником по АДРЕСА_1 не володіє. Цей факт підтвердив в судовому засіданні і сам відповідач ОСОБА_1 . Відповідно до договору оренди нежилого приміщення від 01 жовтня 2010 року №1812, укладеного між Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією, КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» та ФОП ОСОБА_2 , довідки КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» від 08 листопада 2016 року № 23ор, частина нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 - 7,80 кв. м передане в 2010 році в орендне користування ФОП ОСОБА_2 для розміщення майстерні щодо ремонту взуття, а інша частина - 19,20 кв. м використовується під потреби ЖЕД 411.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник прокурора м. Києва просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що за повідомленнями Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 жовтня 2016 року, від 02 грудня 2016 року, оформлення та видача свідоцтва про право власності департаментом не здійснювалась. Дійсним власником спірного приміщення є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, оскільки нею вказане майно не відчужувалося. ОСОБА_1 право власності на сміттєзбірник у встановленому азконом порядку не набув. Оскільки під час проведення державної реєстрації права власності на нього надав підроблене свідоцтво про право власності. Суди не дослідили надані позивачем докази та не встановили фактичні обставини справи щодо належного власника. Свідоцтво про право власності відповідача на нежитлове приміщення не видавалось уповноваженим органом, не породжує правових наслідків та є недійсним за своєю правовою природою, тому не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду. Не можна погодитися також і з висновками апеляційного суду про те, що спірним приміщенням користується третя особа, оскільки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником сміттєзбірника вказано відповідача, саме він наділений повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження майном незалежно від того, що сміттєзбірник перебуває у власності третіх осіб. Належним способом захисту комунальної власності є витребування спірного майна від ОСОБА_1 .
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди установили, що згідно рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва» нежитлове приміщення (сміттєзбірник) по АДРЕСА_1 увійшло до затвердженого переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» нежитлове приміщення сміттєзбірник по АДРЕСА_1 передано до сфери управління Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації.
Розпорядженням Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року № 61 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунального господарства м. Києва», нежитлове приміщення загальною площею 27 кв. м по АДРЕСА_1 закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».
Згідно довідки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» від 08 листопада 2016 року № 23ор нежитлове приміщення загальною площею 27 кв. м по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі підприємства, із них в орендному користуванні 7,80 кв. м та 19,20 кв. м виділено на потреби ЖЕД 411.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на нежитлове приміщення в АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 23 листопада 2004 року, виданого виконавчим комітетом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення Київської міської ради VIII сесії IV скликання від 18 листопада 2004 року № 738/2114.
Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, тут і далі - у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).
Відповідно до положень статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться у тому числі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 01 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Державна реєстрація за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно вчинена на підставі свідоцтва про право власності від 23 листопада 2004 року, виданого виконавчим комітетом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі рішення Київської міської ради VIII сесії IV скликання від 18 листопада 2004 року № 738/2114.
Разом з тим, за повідомленнями Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 жовтня 2016 року, від 02 грудня 2016 року, оформлення та видача свідоцтва про право власності департаментом не здійснювалась.
Згідно пояснень ОСОБА_1 спірне нежитлове приміщення він придбав у вересні 2016 року у малознайомих осіб, яким сплатив кошти. У подальшому йому надали свідоцтво про право власності від 23 листопада 2004 року (а. с. 69, 70).
Таким чином, судами встановлено, що Київською міською державною адміністрацією питання щодо передачі ОСОБА_1 нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 не вирішувалося та свідоцтво про право власності на це майно відповідачу не видавалося.
Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
З урахуванням викладеного, свідоцтво про право власності від 23 листопада 2004 року видано без визначеної законом підстави - рішення Київської міської державної адміністрації про передачу майна у власність, факт його підроблення визнається сторонами, а тому вказане свідоцтво є нікчемним документом та не є підставою для виникнення у ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення в АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України із урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Відповідно до положень статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК України).
На підставі статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно із вимогами статті 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 є недобросовісним володільцем нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , а державна реєстрація за ним права власності на вказане майно фактично зберігає за ним повноваження щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном, витребування нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 є належним способом поновлення порушених прав територіальної громади м. Києва як власника спірного майна.
Свідоцтво про право власності відповідача на нежитлове приміщення не видавалось уповноваженим органом, не породжує правових наслідків та є недійсним за своєю правовою природою, тому не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду, у зв'язку з чим не можна погодитися із висновками судів щодо неналежності та неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта).
Отже, судові рішення у справі необхідно скасувати із ухваленням нового рішення про задоволення позову.
(3) Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За наслідками касаційного розгляду справи позов задоволений, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 7 513 грн 27 коп. за подання позовної заяви, судовий збір у розмірі 11 270 грн 55 коп. за подання апеляційної скарги та судовий збір у розмірі 15 026 грн 67 коп. за подання касаційної скарги, а всього - 33 810 грн 49 коп., необхідно стягнути із ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року скасувати.
Позов прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення - сміттєзбірник, загальною площею 27 кв. м по АДРЕСА_1 на користь Київської міської ради.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь прокуратури м. Києва судовий збір у розмірі 33 810 грн 49 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик