Іменем України
24 грудня 2019 року
Київ
справа №826/15961/16
касаційне провадження №К/9901/45231/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.
секретаря судового засідання: Грабовської Т.О.,
за участі представників:
позивача: Сологуба В.Л.,
відповідача-1: Пріцака І.Є., Резнікової М.І.,
відповідача-2: Шевченка Ю.А.,
третьої особи - 1: Долича О.В., Теслі С.М.;
третьої особи - 2: Базюченка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосіпан» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2017 (головуючий суддя: Мацедонська В.Е., судді: Лічевецький І.О., Мельничук В.П.) у справі 826/15961/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосіпан» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський», Громадська організація «Спілка вкладників Михайлівського» про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Екосіпан» (далі - ТОВ «Екосіпан») звернулося до суду з позовом до Національного банку України (далі-НБУ або 1-й відповідач), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО або 2-й відповідач), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі ПАТ «Банк Михайлівський» або третя особа-1), Громадська організація «Спілка вкладників Михайлівського» (далі - ГО «Спілка вкладників Михайлівського» або третя особа-2), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» (далі - рішення Правління НБУ №14/БТ);
визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (далі - рішення Виконавчої дирекції Фонду №812);
визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - рішення Правління НБУ №124-рш);
визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» (далі - рішення Виконавчої дирекції Фонду №1213);
зобов'язати Національний банк України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в якості банківської установи - в обсязі та стані, які існували до прийняття рішення Правління НБУ №14/БТ.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Екосіпан» зазначило, що є мажоритарним акціонером Банку, а з позовною заявою звернулося фактично в інтересах Банку як контролюючий акціонер банківської установи. Стосовно оспорюваних у справі рішень, Позивач вказав на те, що такі є необґрунтованими та прийняті з порушенням вимог Закону України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №4452-VI) та Закону України від 07.12.2000 №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №№2121-III). Зокрема, НБУ не дотримано законодавчо визначеної процедури в частині строку щодо віднесення Банку до категорії неплатоспроможних (рішення прийнято раніше ніж зі спливом 180 днів з дня віднесення Банку до категорії проблемних); у відповідача були відсутні визначені законодавством підстави для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, оскільки ПАТ «Банк Михайлівський» після віднесення його до категорії проблемних не здійснювало операції, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичними особами; Банком вживались заходи з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2017 адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано рішення Правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних»;
визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку»;
визнано протиправним та скасовано рішення Правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський»;
визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку».
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції визнав наявність права позивача на оскарження спірних рішень. Суд першої інстанції визнав, що з прийняттям рішення Правління НБУ № 14/БТ позивача протиправно позбавлено права у 180-денний строк привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі з вимогами нормативно-правових актів НБУ. Так, суд першої інстанції встановив, що рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних прийнято за більше, ніж 20 днів до закінчення 180-денного строку, наданого чинним законодавством банку, віднесеному до категорії проблемних, для приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, що вказує на передчасність прийняття Правлінням НБУ рішення №14/БТ.
Також суд першої інстанції, з посиланням на частину першу статті 297 ГК України, статтю 239 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначив, що укладання банком договору з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі - ТОВ «ІРЦ») не є порушенням закону і виконання розпорядження про перерахування відповідних сум з рахунку свого клієнта, зараховування відповідних сум на рахунки отримувачів не створило взаємних зобов'язань щодо повернення коштів, наданих у позику фізичним особам.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що рішення про визнання банку проблемним є банківською таємницею, у зв'язку чим сторони договорів позики (ТОВ «ІРЦ» і ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» (далі - ТОВ «КІЦ» та їх контрагенти - фізичні особи) не знали і не могли знати про встановлені НБУ обмеження щодо діяльності банку. Також суд першої інстанції вважав, що операції, внаслідок яких збільшилися зобов'язання банку перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичними особами, не можна вважати операціями банку, оскільки останній не був стороною договорів позики, а лише виконував розпорядження свого клієнта - ТОВ «ІРЦ». Водночас, суд першої інстанції вважав, що збільшення зобов'язань банку перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування відбулось внаслідок перерахування ТОВ «ІРЦ» коштів у вигляді сплати процентів за позиками та повернення грошових коштів в безготівковій формі на рахунки фізичних осіб, відкриті банком до прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемних на рахунки, відкриті після вказаного рішення НБУ, а не внаслідок внесення фізичними особами коштів на рахунки при їх відкритті в банку.
За такої позиції суд першої інстанції погодився з доводами позивача про протиправність спірних рішень та скасував їх.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2017 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2017 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорювані у цій справі рішення прийняті у спосіб та у межах наділених законодавством повноважень, з дотриманням визначеної законодавцем процедури.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Екосіпан» подало касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив, чи насправді призвело укладання ТОВ «ІРЦ», від імені якого діяв банк, договорів залучення коштів від фізичних осіб на здійснення банком операцій щодо відкриття поточних рахунків клієнтам - фізичним особам до збільшення зобов'язань банку перед ними в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичною особою. У той же час, на переконання позивача, банк не допустив порушень банківського законодавства.
Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував обставин, які були підставою для прийняття оскаржуваних рішень НБУ, чим перебрав на себе дискреційні повноваження та встановив нові підстави для віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Окремо скаржник звернув увагу на те, що апеляційний суд врахував докази, які не існували на момент прийняття відповідачами спірних рішень та не були досліджені у суді першої інстанції, а саме: Звіт (висновки) про результати перевірки електронних документів по операціях, проведених в період з 19 до 23 травня 2016 року, акт за результатами вибіркової перевірки відповідності факту здійснення операцій з готівковими коштами через каси відділень банку даним АБС Б2 від 22 березня 2017 року; висновки за матеріалами службового розслідування за фактами проведення банківських проводок без достатньої правової підстави та повідомлення працівниками банку клієнтів банку про необхідність сплати заборгованості на користь третіх осіб, затвердженого 01.08.2016. Отже, рішення прийнято на підставі неналежних доказів.
Скаржник також звернув увагу на суперечливість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки за відсутності факту перерахування коштів зобов'язання банку перед клієнтами не могли ані збільшитися, ані зменшитися.
Окрім того, скаржник стверджує, що збільшення зобов'язань банку виникло внаслідок виконання останнім вимог НБУ.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.08.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідних положень» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 25.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2019 справу призначено до розгляду у відкрите судове засідання з повідомленням учасників справи на 14.08.2019.
У справі неодноразово оголошувалася перерва за клопотанням сторін.
В порядку, визначеному статтею 338 КАС України, 2-й відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін із покликанням на повне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин у справі та ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Водночас 1-й відповідач зазначив, що оскаржувані рішення передбачені законом як обов'язкові заходи впливу які застосовуються за результатом банківського нагляду, є актами індивідуальної дії та станом на час судового розгляду вичерпали свою дію після реалізації. Стверджував, що позивач не навів, які саме його права та інтереси порушені спірними правовідносинами.
1-й відповідач звернув увагу на те, що підставою для прийняття Національним Банком постанови №917/БТ від 22.12.2015 «Про віднесення ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» (далі - Постанова № 917/БТ), слугував факт встановлення здійснення банківською установою ризикової діяльності, ознакою якої було здійснення банком операції, що не мають очевидної економічної доцільності (залучення коштів від небанківських фінансових установ, зокрема, ТОВ «ІРЦ», ТОВ «ФК Фінансовий центр» за процентними ставками вищими, ніж процентні ставки по банківській установі, при значному обсязі таких операцій в зобов'язаннях та при наявності тенденції збільшення вартості таких коштів з початку поточного року). Постанова № 917/БТ позивачем у судовому порядку не оскаржувалась та є чинною. Проте після прийняття Постанови № 917/БТ 1-м відповідачем були виявлені факти здійснення банком 19.05.2016 операцій (оформлення, переоформлення договорів), внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування ФГВФО збільшено за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичною особою.
В порядку, визначеному статтею 44 КАС України, 2-й відповідач подав письмові пояснення, у яких заперечував проти вимог та доводів касаційної скарги позивача із посиланням на повне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин у справі та ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Стверджував, що спірними правовідносинами не порушуються права та інтереси позивача.
Громадська організація «Спілка вкладників Михайлівського» правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
У судових засіданнях представник позивача підтримав доводи викладені в касаційній скарзі. Також зазначив, що банк не порушував вимог діючого законодавства та Національного банку, здійснював свою діяльність з урахуванням плану та графіку узгодженого із 1-м відповідачем. Стверджував, що НБУ навмисно штучно створив несприятливі умови для роботи банку.
На противагу твердженням позивача представник 1-го відповідача зазначив, що 20.05.2016 в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» не працював програмний комплекс «Операційний день банку Б2», внаслідок чого Банком своєчасно не було подано до НБУ статистичну звітність та не проводилися платежі клієнтів. Водночас в подальшому на підставі звіту куратора статистичної звітності ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» за формою № ІД «Баланс банку» було встановлено, що станом на 20.05.2016 обсяг залучених коштів фізичних осіб збільшився порівняно з даними за станом на 19.05.2016 на 1 031,3 млн. грн. та становив 2 681,8 млн. грн.
Також стверджував, що станом на 20.05.2016, порівняно з даними балансу на 19.05.2016 відбулось значене збільшення залишків на рахунках фізичних осіб і значне збільшення дебіторської заборгованості, водночас відбулось зменшення коштів юридичних осіб. Проте НБУ зазначені зміни не погоджував.
Представник 2-го відповідача додатково зазначив, що активів Банку «Михайлівський» не вистачало для здійснення зазначених операцій, у зв'язку із чим мало місце лише технічне відображення на рахунках збільшення вкладів фізичних осіб за рахунок зменшення коштів на рахунках юридичних осіб.
Верховний Суд переглянув оскаржене судове рішення у межах доводів касаційної скарги з урахуванням вимог статті 341 КАС України, з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, 22.12.2015 Постановою Правління НБУ №917/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та до кінця цього строку йому встановлено ряд обмежень. Згідно із пунктами 1, 2 зазначеної постанови підставою для її прийняття послугувало встановлення факту здійснення банком ризикової діяльності та достроково припинено Угоду від 26.11.2015 № 121, укладену між НБУ і цим банком.
Постанова №917/БТ не була оскаржена ПАТ «Банк Михайлівський» (далі - Банк).
Також судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що 28.12.2015 Банк надав НБУ план фінансового оздоровлення, який передбачав програму капіталізації. Проте листом від 27.01.2016 НБУ повідомив про його неприйнятність та необхідність доопрацювання з наведенням відповідного переліку.
03.02.2016 Банк повторно подав план фінансового оздоровлення, який включав програму капіталізації. НБУ повідомив про його неприйнятність та необхідність доопрацювання, оскільки не враховані його зауваження щодо визначення необхідних заходів, спрямованих на дотримання обмежень у діяльності, встановлених постановою Правління НБУ № 917/БТ (лист від 10.02.2016).
Листом від 15.02.2016 Банк надав НБУ план фінансового оздоровлення, який включав в себе програму капіталізації, однак НБУ повідомив про його неприйнятність та необхідність доопрацювання (лист від 14.03.2016).
22.03.2016 Банк подав до НБУ план фінансового оздоровлення, який включав в себе програму капіталізації.
05 квітня 2016 року Банк надав до НБУ, відповідно до усних домовленостей, план фінансового оздоровлення, який включає в себе програму капіталізації, і у подальшому був прийнятий НБУ.
В подальшому, 27.04.2016 Правлінням НБУ прийнято постанову №295/БТ «Про окремі питання діяльності ПАТ «Банк Михайлівський» та внесення змін до постанови Правління НБУ від 22.12.2015 року №917/БТ», якою, враховуючи, що ПАТ «Банк Михайлівський» виконує заходи, передбачені Планом фінансового оздоровлення, спрямовані на зменшення кредитного ризику та підтримання ліквідності банку.
У тексті постанови Правління НБУ №295/БТ зазначено, що ПАТ «Банк Михайлівський» станом на 01.04.2016 забезпечено виконання Плану фінансового оздоровлення в частині запланованих заходів на цю дату щодо погашення заборгованості за кредитами, наданими клієнтам (далі - Постанова №295/БТ).
Встановлено використання коштів, залучених небанківськими фінансовими установами від фізичних осіб, на погашення та обслуговування кредитів, наданих ПАТ «Банк Михайлівський» пов'язаним з банком особам. У зв'язку із цим, у пунктом 3 Постанови №295/БТ НБУ погоджено графік погашення небанківськими фінансовими установами (ТОВ «ІРЦ» та ТОВ «КІЦ») коштів, залучених від фізичних осіб, наданих ПАТ «Банк Михайлівський» (лист від 22.04.2016 № 16-01-1771).
Згідно із пунктом 1 постанови №295/БТ 1-м відповідачем були пом'якшені раніше встановлені обмеження, зокрема з переліку обмежень виключено зобов'язання ПАТ «Банк Михайлівський» не допускати проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до дати прийняття цієї постанови, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 20.05.2016, згідно з даними статистичної звітності Банку поданими до НБУ форми №1Д «Баланс банку», обсяг залучених коштів фізичних осіб збільшився порівняно з даними за станом на 19.05.2016 на 1031,3 млн. грн. та становив 2681,8 млн. грн.
Також на підставі звіту куратора банку від 23.05.2016 суд апеляційної інстанції встановив, що 20.05.2016 у Банку не працював програмний комплекс «Операційний день банку Б2», внаслідок чого він своєчасно не подав до НБУ статистичну звітність та не проводив платежі клієнтів. Водночас Банк надіслав звітність до Фонду.
Отже судом апеляційної інстанції було встановлено, що станом на 20.05.2016, порівняно з даними балансу на 19.05.2016, відбулись зміни:
- значне збільшення залишків на рахунках фізичних осіб - становить 2676,9 млн. грн. (станом на 19.05.2016 - 1645,0 млн. грн.);
- значне збільшення дебіторської заборгованості на рахунку 2809 - становить 1610,2 млн. грн. (з 12,9 млн. грн., головним чином заборгованість ТОВ «ІРЦ» та ТОВ «КІЦ»);
- значне зменшення коштів на коррахунку в НБУ - 28,9 млн. грн. (з 70,8 млн. грн.);
- зменшення коштів юридичних осіб - становлять 240,9 млн. грн. (з 420,7 млн. грн.);
- значне зменшення кредитів, наданих фізичним особам - становлять 5,5 млн. грн. (з 682,5 млн. грн.);
- зміна позичальників - юридичних осіб та зменшення суми заборгованості за кредитами, наданими юридичним особам з 1528,7 млн. грн. до 1337,0 млн. грн., одночасно із зменшенням застави, отриманої банком з 2465,6 млн. грн. до 339,0 млн. грн.
Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що на запит куратора № 78 від 23.05.2016, Банк не надав пояснень і первинних документів, на підставі яких були здійснені зазначені операції. Згідно із зазначеною в звіті інформацією про вклади фізичних осіб в учасниках Фонду (форма № 1Ф) станом на 20.05.2016, отриманим НБУ від Фонду листом від 23.05.2016 №21-24551/16, встановлено збільшення суми можливого відшкодування порівняно зі станом на 23.12.2015 на 1325 млн. грн. з 1223 млн. грн. до 2548 млн. грн. або на 108,3%. У тому числі збільшення на 1111 млн. грн. відбулось 19.05.2016. Станом на 20.05.2016 збільшилась кількість вкладників - фізичних осіб, вклади яких підлягають відшкодуванню Фондом, порівняно зі станом на 23.05.2015 на 16433 осіб (у тому числі на 5535 вкладників 19.12.2016) з 49315 осіб до 65748 осіб.
23.05.2016 НБУ прийняло Постанову №14/БТ, якою віднесено Банк до категорії неплатоспроможних у зв'язку з проведенням Банком вказаних вище операцій, які призвели до збільшення зобов'язань банківської установи перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичною особою.
Так, згідно з договором доручення № 1 від 11.11.2014 Банк виступає повіреним від імені ТОВ «ІРЦ» та здійснював залучення грошових коштів у позику для цього товариства від фізичних осіб шляхом укладення з ними договорів.
Відповідно до додатку 2 до договору №19 від 05.01.2016 про внесення змін до договору доручення №1 від 11.11.2014, підпунктами 6, 7 пункту 1.2 додатку № 3 від 05.01.2016 до вищенаведеного договору передбачено, що ТОВ «ІРЦ» здійснює сплату процентів за такими позиками та повернення грошових коштів в безготівковій формі на рахунок фізичної особи, відкритий у цьому банку.
Згідно з договором доручення від 01.04.2016 № 2, Банк виступає повіреним від імені ТОВ «ІРЦ» у зв'язку з необхідністю обслуговування фізичних осіб, які уклали з цим товариством за посередництва банку договори, що передбачають отримання/залучення грошових коштів у позику від фізичних осіб, внаслідок чого одночасно з укладенням банком договорів про залучення коштів від фізичних осіб банк укладав з такими фізичними особами договори про відкриття в банку банківського (поточного) рахунку.
Внаслідок відображення операцій відповідно до виписки по особовому рахунку ТОВ «ІРЦ» № НОМЕР_1 , відкритого в банку, за період з 04.05.2016 до 20.05.2016 фізичним особам перераховано 1507,3 млн. грн. Стан цього рахунку товариства на 19.05.2016 зменшився з 37,8 млн. грн. до 2,6 млн. грн., шляхом списання коштів з рахунку в сумі 1544,8 млн. грн.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що списання з рахунку цього товариства та зарахування на рахунки фізичних осіб грошових коштів відбулось внаслідок наступних операцій.
Згідно з договором відступлення права вимоги від 19.05.2016 № 2 ТОВ «КІЦ» відступило Банку право вимоги за договором купівлі-продажу цінних паперів від 17.05.2016 № БВ1-БО39/13, що укладений з ТОВ «Старкепітал». Банком відображено розрахунки внутрішніми проводками в балансі шляхом збільшення на 181,1 млн. грн. залишку за рахунком ТОВ «КІЦ», що відкритий в банку.
Банком відображено розрахунки внутрішніми проводками в балансі шляхом збільшення залишку за рахунком ТОВ «ІРЦ», відкритим в банку, на:
- 870 млн. грн. згідно з договорами відступлення права вимоги від 18.05.2016 №1805, за якими ТОВ «ІРЦ» відступило Банку право вимоги боргу за кредитними договорами з фізичними особами (106197 кредитних договорів) на загальну суму 1061 млн. грн. (з дисконтом в 191,5 млн. грн.);
- 562 млн. грн. згідно з договором відступлення права вимоги від 19.05.2016 № 1, за якими ТОВ «ІРЦ» відступило Банку право вимоги коштів відповідно до договорів купівлі-продажу цінних паперів, що укладені з юридичними особами.
ТОВ «ІРЦ» надало фінансову допомогу ТОВ «ФК «Фінансовий центр» та ТОВ «Дортмунд Інвест» на загальну суму 30,2 млн. грн.
ТОВ «ІРЦ», ТОВ «КІЦ», ТОВ «ФК «Фінансовий центр» та ТОВ «Дортмунд Інвест» за рахунок коштів, відображених на їх рахунках внаслідок проведення вищезазначених операцій, та коштів, що обліковувались на їх поточних рахунках (28,5 млн. грн.), перерахували на поточні рахунки 14673 фізичних осіб, відкриті в банку, кошти на загальну суму 1642 млн. грн. з призначенням платежу: «Повернення коштів згідно з договором», «оплата процентів по договору», у тому числі достроково.
Згідно зі звітом куратора банку від 23.05.2016 та випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 ТОВ «ІРЦ», відкритого в цьому банку, за період з 04.05.2016 до 20.05.2016, зазначене збільшення вкладів фізичних осіб відбулось внаслідок повернення ТОВ «ІРЦ» залучених коштів та виплати доходу фізичним особам згідно з договорами, укладеними з фізичними особами, що передбачають отримання/залучення ТОВ «ІРЦ» грошових коштів у позику від фізичних осіб.
23.05.2016 Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від № 812, згідно з яким розпочала процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 1 місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016 (включно), призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора банку Ірклієнку Ю. П. на той самий строк.
13.06.2016 рішенням Виконавчої дирекції Фонду № 991 продовжено строки тимчасової адміністрації в Банку з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно та продовжено на цей строк повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Ірклієнка Ю. П.
12.07.2016 рішенням Правління НБУ № 124-рш за результатом розгляду пропозиції Фонду, викладеної в листі від 06.07.2016 №40-29180/16, пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду, відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Банк.
Того ж дня Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 1213, згідно з яким розпочала процедуру ліквідації Банку з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора на вказаний період Ірклієнку Ю. П .
Вважаючи протиправними рішення відповідачів, ТОВ «Екосіпан» звернулося з даним позовом до суду.
Щодо права ТОВ «Екосіпан» на звернення із цим позовом до суду, Верховний Суд зазначає таке.
Подібні правовідносини вже були предметом дослідження Верховним Судом у справі №826/2184/17 за позовом ТОВ «Авангард-Експо» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Златобанк» про визнання протиправними та скасування рішень. Скаржники зазначали, що законодавством не передбачено право акціонера звертатися до адміністративного суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому за статутом. З посиланням на рішення у справі «Фельдман, Банк «Слов'янський» проти України (Заява № 42758/05, 21.12.2017) Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 05.02.2019 дійшла висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації припиняються. Ураховуючи викладене, банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. ФГВФО чи його уповноваженої особи, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), у силу норм Закону № 4452-VI у своїй діяльності спрямована на співпрацю з НБУ, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень. Позивачем у справі розглянутій Великою Палатою є особа, на захист прав чи інтересів якої були спрямовані позовні вимоги. У справі йшлось про порушення прав ПАТ «Златобанк», а не ТОВ «Авангард-Експо». Способи захисту, про застосування яких просив позивач, були направлені на відновлення прав та інтересів ПАТ «Златобанк», а не ТОВ «Авангард-Експо». Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивачем у справі 826/2184/17 мав бути не ТОВ «Авангард-Експо», а ПАТ «Златобанк».
Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі 826/2184/17 дійшла висновку про існування виключних обставин, у силу яких слід визнати повноваження контролюючого акціонера, тобто ТОВ «Авангард-Експо» звернутись до суду з позовом у цій справі в інтересах ПАТ «Златобанк».
Верховний Суд України у постанові від 27.06.2017 у справі № 826/4275/16 (провадження № 21-3739а16) за подібних обставин, серед іншого, дійшов висновків, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і що особа, яка є власником істотної частки в банку, має право звертатись до суду у зв'язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду в діяльність банку. Велика Палата Верховного Суду погодилася з правовими висновками Верховного Суду України в цій частині, але вважала за необхідне уточнити, що така особа діє від імені банку, а не у власних інтересах.
Фактичні обставини у справі, що розглядається, не містять істотних відмінностей, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду у справах 826/2184/17 №826/4275/16 є релевантними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Банк Михайлівський» є суб'єктом господарювання та здійснює діяльність на підставі банківської ліцензії від 14.06.2013 №268 та Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 21.06.2013 №268, виданих Національним банком України; позивач є учасником ПАТ «Банк Михайлівський» із розміром частки у статутному капіталі 100% згідно з відомостями про структуру власності ПАТ «Банк Михайлівський».
В якості підстав позову зазначено про неправомірність оскаржуваних постанов та перешкоджання діяльності Банку, що в свою чергу свідчить про подання позову саме в інтересах Банку, а не його акціонера-позивача.
Отже, з урахуванням цих висновків та в контексті обставин справи, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо допустимості подання цього позову від імені ТОВ «Екосіпан».
Отже звернення Позивача до суду із позовом є механізмом реалізації власником захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Національний банк України відповідно до статті 2 від 20.05.1999 №679-XIV «Про Національний банк України» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №679-XIV) є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 6 Закону №679-XIV передбачено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України відповідно до Конституції України.
У статті 7 Закону №679-XIV визначені і інші функції до яких зокрема, належить здійснення банківського регулювання та нагляду.
Статтею 55 Закону №679-XIV визначено, що головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Національний банк України відповідно до статті 66 Закону України від 07.12.2000 №2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон №2121-III) здійснює державне регулювання діяльності банків, зокрема, в адміністративній формі шляхом застосування до банків санкцій адміністративного чи фінансового характеру.
За змістом статті 67 наведеного Закону, метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків.
Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду.
Згідно із приписами статті 73 Закону №2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, серед іншого, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
У відповідності до статті 74 Закону №2121-III порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.
Так, Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 затверджено Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, яке визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а саме, зокрема здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;
У відповідності до пункту 3.2 цього Положення заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.
Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом №4452-VI, результатів перевірки банків Фондом гарантування.
У статті 76 Закону №2121-III визначено підстави та порядок віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Так, відповідно пункту 5 частини першої цієї статті Національний банк зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:
виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування,
та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами.
При цьому, відповідно до пункту 13.1 глави 13 розділу II Положення, Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції, опираючись на дані статистичної звітності ПАТ «Банк Михайлівський» за формою №1Д «Баланс банку» станом на 19.05.2016, а також на звіт (висновок) про результати перевірки електронних документів по операціях, проведених за період з 19 по 23 травня 2016 року, акт за результатами вибіркової перевірки відповідності факту здійснення операцій з готівковими коштами через каси відділень банку даним АБС Б2 від 22.03.2017, висновок за матеріалами службового розслідування за фактами проведення банківських проводок без достатньої правової підстави та повідомлення працівниками ПАТ «Банк Михайлівський» клієнтів банку про необхідність сплати заборгованості на користь третіх осіб, затвердженого 01.08.2016, дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини першої статті 76 Закону №2121-III обов'язкових підстав для прийняття НБУ рішення про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних.
Суд апеляційної інстанції з цих документів встановив, що проведення операцій від ТОВ «ІРЦ», ТОВ «КІЦ», ТОВ «ФК «Фінансовий центр» та ТОВ «Дортмунд Інвест» за рахунок коштів, відображених на їх рахунках та коштів, що обліковувались на їх поточних рахунках, щодо перерахування на поточні рахунки 14673 фізичних осіб, відкритих в ПАТ «Банк Михайлівський», коштів на загальну суму 1642 млн.грн. з призначенням платежу: «Повернення коштів згідно з договором», «оплата процентів по договору», у тому числі достроково, призвело до фактичного зменшення зобов'язань ПАТ «Банк Михайлівський» перед вищезазначеними юридичними особами та збільшення зобов'язань перед фізичними особами, які мають в ПАТ «Банк Михайлівський» поточні рахунки та в силу пункту 4 частини 1 статті 2 Закону №4452-VI є вкладниками Банку.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично грошові кошти як на рахунки вищезазначених юридичних осіб, так і на рахунки фізичних осіб не перераховувались за відсутності грошових коштів в такій кількості на кореспондентському рахунку ПАТ «Банк Михайлівський», а вищезазначені операції проводились шляхом здійснення відповідних проводок в балансі банківської установи.
За таких обставин та правового регулювання, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого рішення, що 1-й відповідач на виконання вимог пункту 5 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зобов'язаний був прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
У своїй касаційній скарзі скаржник, серед іншого, вказує на безпідставність прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у справі, що не були досліджені судом першої інстанції та не існували на момент виникнення спірних правовідносин. Об'єктивних причин неможливості подання цих доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції судом не встановлено та не наведено.
Так, згідно частини 4 статті 187 КАС України (у редакції чинній на момент ухвалення судом апеляційної інстанції оспорюваного рішення), якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.
Частиною 2 статті 195 КАС України (у наведеній вище редакції) передбачено, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.
Отже, з наведених норм права слідує, що апеляційний суд вправі досліджувати нові докази, зокрема, якщо: неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. За позицією суду апеляційної інстанції скаржник довів поважність причин подання доказів після розгляду справи судом першої інстанції.
Також скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції на власний розсуд здійснив переоцінку доказів та обставин, які слугували підставою для прийняття НБУ рішення №14/БТ про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних.
Так, підставою для прийняття зазначеного рішення слугував висновок НБУ про те, що внаслідок укладення ПАТ «Банк Михайлівський» договорів, що передбачають отримання/залучення ТОВ «ІРЦ» грошових коштів у позику від фізичних осіб, та здійснення операцій щодо відкриття поточних рахунків клієнтам - фізичним особам з метою зарахування на них коштів, що надходитимуть від ТОВ «ІРЦ» у вигляді сплати процентів за позиками та повернення грошових коштів в безготівковій формі, призвело до збільшення станом на 20.05.2016, порівняно зі станом на 23.05.2015, зобов'язань ПАТ «Банк Михайлівський» перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичними особами.
У той же час суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз проведених ТОВ «ІРЦ», ТОВ «КІЦ», ТОВ «ФК «Фінансовий центр» та ТОВ «Дортмунд Інвест» операцій з перерахування на поточні рахунки фізичних осіб коштів, дійшов висновку про фактичне зменшення зобов'язань ПАТ «Банк Михайлівський» перед вищезазначеними юридичними особами та збільшення зобов'язань перед фізичними особами, які мають в ПАТ «Банк Михайлівський» поточні рахунки.
Окрім того, як встановлено судами попередніх інстанцій за умовами укладених між ПАТ «Банк «Михайлівський» та ТОВ «ІРЦ» договорів доручення №1 від 11.11.2014 та №2 від 01.04.2016 Банк виступав повіреним від імені довірителя та здійснював залучення грошових коштів від фізичних осіб у позику для ТОВ «ІРЦ» та відповідно обслуговування фізичних осіб, які уклали договори з фінансовою установою.
Відповідно до Додатку №2 до договору про внесення змін №19 від 05.01.2016 до Договору доручення №1 від 11.11.2014, підпунктами 6 та 7 пункту 1.2 Додатку №3 від 05.01.2016 до Договору доручення №1 від 11.11.2014 передбачено, що ТОВ «ІРЦ» здійснює сплату процентів за такими позиками та повернення грошових коштів в безготівковій формі на рахунок фізичних осіб, відкритих в ПАТ «Банк «Михайлівський».
Зазначене свідчить, що укладаючи з фізичними особами договори залучення грошових коштів у позику для ТОВ «ІРЦ», ПАТ «Банк «Михайлівський» одночасно укладав з такими фізичними особами договори на відкриття банківського (поточного) рахунку.
Відповідно до положень частини третьої статті 47 Закону №2121-III до банківських послуг, зокрема, належить відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.
За змістом підпункту 7.1.2 пункту 7.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пункту 1.8. Глави 1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 №492 (далі - Інструкція №492) поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Пунктом 1.37 статті 1 Закону України від 05.04.2001 №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон №2346-III) передбачено, що розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.
Зміст наведених норм свідчить, що банк при веденні поточних рахунків, у тому числі, шляхом перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок здійснює банківську операцію (послугу) у вигляді ведення поточного рахунку.
В контексті наведеного, Верховний Суд зазначає, що зміст статей 2, 3, 26, 27, 37, 38 Закону №4452-VI дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад, відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.
Верховний Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи, до запровадження тимчасової адміністрації, залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Окремо слід зазначити про те, що за даними Звіту про вклади фізичних осіб в учасниках ФГВФО - форма звітності №1Ф станом на 20.05.2016, який було отримано НБУ від Фонду листом від 23.05.2016 №21-24551/16, встановлено збільшення суми можливого відшкодування порівняно із станом на 23.05.2016 на 1 325 млн. грн з 1 223 млн.грн до 2 548 млн.грн або на 108,5%, у т.ч. збільшення на 1 111 млн.грн відбулося 19.05.2016.
У звіті куратора ПАТ «Банк Михайлівський» від 23.05.2016 зазначено, що 20.05.2016 в ПАТ «Банк Михайлівський» не працював програмний комплекс «Операційний день банку Б2» внаслідок чого банком своєчасно не було подано до НБУ статистичну звітність та не проводилися платежі клієнтів.
Так, станом на 20.05.2016 порівняно з даними балансу на 19.05.2016 відбулися наступні зміни, зокрема:
- значне збільшення залишків на рахунках фізичних осіб - становить 2 676,9 млн.грн (станом на 19.05.2016 - 1 645,0 млн. грн);
- значне збільшення дебіторської заборгованості на рахунку 2809 становить 1 610,2 млн. грн (з 12,9 млн. грн);
- зменшення коштів юридичних осіб становить 240,9 млн. грн (з 420,7 млн.грн).
Згідно із Звітом куратора та випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 ТОВ «ІРЦ», відкритого у ПАТ «Банк Михайлівський» за період з 04.05.2016 по 20.05.2016 значне збільшення вкладів фізичних осіб відбулось внаслідок повернення ТОВ «ІРЦ» залучених коштів та виплати доходу фізичним особам за договорами, укладеними з фізичними особами, що передбачають отримання/залучення ТОВ «ІРЦ» грошових коштів у позику від фізичних осіб.
Внаслідок відображених операцій, зокрема відповідно до виписки ПАТ «Банк Михайлівський» по особовому рахунку № НОМЕР_1 , ТОВ «ІРЦ» за період з 04.05.2016 по 20.05.2016 фізичним особам було перераховано 1 507,3 млн.грн. Станом на 19.05.2016 залишок за рахунком №26509300055802 зменшився з 37,8 млн.грн до 2,6 млн.грн, списання з рахунку в сумі 1 544,8 млн.грн.
За твердженням НБУ здійснення зазначених операцій стало можливим у зв'язку з тим, що банком було відображено розрахунки внутрішніми проводками в балансі шляхом збільшення на зазначену суму залишку за рахунком ТОВ «ІРЦ».
Зазначені обставини встановлені судом апеляційної інстанції скаржником не спростовані.
Отже, з огляду на те, що ПАТ «Банк Михайлівський» здійснило після віднесення його до категорії проблемного операції, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшилися за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичними особами, що не пов'язано з наданим законодавством строком для відновлення платоспроможності, а також не випливає з виконання банком своїх зобов'язань перед Національним банком України стосовно заходів, які банк вживає з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства протягом такого строку, то колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» прийнято у встановлений спосіб та у межах визначених законом повноважень.
Відповідності до вимог статі 34 Закону №4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3-5 частини другої статті 39 цього Закону, тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 цього Закону, строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п'ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
Беручи до уваги правомірність рішення Правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних», суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності правових підстав для скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», оскільки дане рішення є наслідком вчинення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб послідовних дій на виконання рішення Правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ.
Щодо рішення Правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону №2121-III банк може бути ліквідований за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Частиною третьою цієї норми передбачено, що Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.
Так, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись статтею 44 Закону №4452-VI, листом від 06.07.2016 №40-29180/16 подав до НБУ пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський».
Відтак, з огляду на те, що рішення Правління НБУ №124-рш від 12.07.2016 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» прийнято у відповідності до вимог статті 44 Закону №4452-VI та статті 77 Закону №2121-III на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що зазначене рішення прийнято з додержанням вимог чинного законодавства та в спосіб, в порядку, в межах повноважень, визначених законодавством, що регулює діяльність НБУ та визначає його компетенцію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації банків.
Щодо тверджень скаржника про недотримання НБУ визначеного статтею 75 Закону №2121-III строку для приведення Банком своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства Верховний Суд зазначає наступне.
Частинами 6-9 статті 75 Закону №2121-III передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Зміст зазначеної норми свідчить, що прийняття рішень про віднесення банку до категорії проблемних та до категорії неплатоспроможних (визначення строків їх прийняття в межах передбаченого законодавством періоду) є виключним (дискреційним) повноваженням Національного банку, а встановлені законодавством 180 днів - це максимально можливий строк, у межах якого Національний банк зобов'язаний вирішити питання щодо неплатоспроможності банку. Проте зазначена норма законодавства не містить імперативного припису щодо обов'язку Національного банку прийняти таке рішення зі спливом 180 днів або щодо визначення підконтрольному банку конкретної дати (строку) у межах цих 180 днів для приведення його діяльності у відповідність з вимогами законодавства, а навпаки покладає вирішення цього питання на розсуд контролюючого органу, виходячи з необхідності забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів в контексті предмету спору.
Водночас, як зазначено вище частина 5 статті 76 Закону №2121-III містить самостійну підставу для віднесення банку до категорії неплатоспроможних в незалежності від строків визначених статтею 75 Закону №2121-III, яка і застосована 1-м відповідачем.
Зазначене спростовує доводи ТОВ «Екосіпан» з приводу недотримання НБУ строку, встановленого статтею 75 Закону №2121-III, для вирішення питання щодо неплатоспроможності банку.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам відповідає.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Висновки суду апеляційної інстанції доводами касаційної інстанції не спростовані.
Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, КАС України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосіпан» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2017 у справі 826/15961/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Шарапа
Повний текст постанови складений: 27.12.2019