Іменем України
27 грудня 2019 року
Київ
справа №620/2146/19
адміністративне провадження №К/9901/29245/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/2146/19
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року
(прийняту у складі: головуючого судді Клопот С.Л.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Кузьмишина О.М., суддів Костюк Л.О., Файдюк В.В.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року до 25 жовтня 2018 року у розмірі: 31 595,20 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року до 25 жовтня 2018 року у розмірі: 31 595,20 грн без урахування обов'язкових податків і платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач здійснив невірний розрахунок розміру грошового забезпечення за період з 27 червня 2018 року до 22 серпня 2018 року (дати виключення позивача зі списків частини у зв'язку із закінченням строку контракту). Крім того, позивач посилається на те, що відповідач не здійснив виплату всіх належних позивачу сум при звільненні, а тому на користь останнього належить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
На думку позивача, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 8 квітня 2010 року, він має право вимагати компенсацію за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України з дати виключення його наказом по частині зі списків військової частини НОМЕР_1 до дати присудження заборгованості із заробітної плати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).
Судові рішення мотивовані тим, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №620/723/19, яке набрало законної сили, винесено з того самого спору і між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, судом вже надано оцінку періоду можливої затримки розрахунку при звільненні позивача, що охоплює більший строк, ніж з 22 серпня 2018 року до 25 жовтня 2018 року у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема, скаржник зазначає, що у справі №620/723/19 підставою позову є виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку, а в цій справі - виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку до дати присудження судом заборгованості із заробітної плати. Отже, на думку позивача, судами попередніх інстанцій невірно визначено підставу позову, що призвело до порушення норм процесуального права і, як наслідок, до неправильного вирішення справи.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, були досліджені судом у справі №620/723/19. З матеріалів справи №620/723/19 і цієї справи вбачається, що позивач звернувся із позовом до відповідача з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повторно. Крім того, у справі №620/723/19 судами надано правову оцінку періоду можливої затримки розрахунку позивачу при звільненні, що охоплює більший строк, ніж заявлено позивачем у цій справі. Отже, на думку відповідача, суд касаційної інстанції повинен залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у серпні 2018 року звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виключення його наказом по частині зі списків військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із закінченням контракту;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати, виплатити та розрахувати позивача повністю по грошовому забезпеченню, грошовій компенсації за невикористані дні відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, коштам, використаним у відрядженнях, матеріальній допомозі з вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, а також виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 20 червня 2018 року до дати наказу військової частини НОМЕР_1 про виключення позивача зі списків частини у зв'язку із закінченням строку контракту;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити його наказом із списків військової частини НОМЕР_1 з повним розрахунком з усіх видів забезпечення;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 моральну шкоду, завдану внаслідок порушення його прав у розмірі: 15 000,00 грн.
Ухвалою від 25 жовтня 2018 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не виключення ОСОБА_1 наказом по частині зі списків військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із закінченням контракту; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати, виплатити та розрахувати грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2018 роки, кошти, використані у відрядженнях, матеріальну допомогу з вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити його наказом зі списків військової частини НОМЕР_1 з повним розрахунком з усіх видів забезпечення, на підставі заяви позивача про відмову від позовних вимог в цій частині.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №2540/2812/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки терміном 110 діб за 2015, 2016, 2017 роки та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 27 червня 2018 року до 22 серпня 2018 року включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №2540/2812/18 виконано відповідачем 31 січня 2019 року.
В подальшому, позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року (дата виключення позивача зі списків частини у зв'язку із закінченням строку контракту) до 31 січня 2019 року (дата фактичного розрахунку на підставі зазначеного рішення суду) у розмірі: 78 744,27 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №620/723/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року до 31 січня 2019 року у розмірі 78 744,27 грн.
Зазначене рішення позивач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року і ухвалити постанову, якою задовольнити позов. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2019 року, яка не переглядалася в касаційному порядку, встановлено, що підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, а тому суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Отже, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №620/723/19 залишено без змін, а відтак набрало законної сили.
Зі змісту зазначеного рішення суду вбачається, що позивача звільнено з військової служби з 22 серпня 2018 року у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 серпня 2018 року №212, тоді як, фактичний розрахунок (виплату грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні відпустки на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №2540/2812/18) проведено 31 січня 2019 року.
Враховуючи наведене, суд при розгляді справи №620/723/19 дійшов висновку, що при наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Крім того, суд зазначив, що така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи).
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 8 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція») кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява №23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі”, констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 і частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Стосовно неправильного застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права, невірного встановлення обставин справи судами першої й апеляційної інстанцій
Як уже зазначалося, згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Виходячи з аналізу зазначених норм, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні №11-257заі18.
Верховний Суд зазначає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини не дають підстав ототожнювати предмет і підставу позову у цій справі з предметом і підставами позову у справі №620/723/19.
Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій встановили, що у справі №620/723/19 і в цій справі позивачем є ОСОБА_1 , відповідачем - Військова частина НОМЕР_1 . Предметом позову у справі №620/723/19 є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року (дата виключення позивача зі списків частини у зв'язку із закінченням строку контракту) до 31 січня 2019 року (дата фактичного розрахунку) у розмірі: 78 744,27 грн, у цій справі - визнання протиправними дій, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року (дата виключення позивача зі списків частини у зв'язку із закінченням строку контракту) до 25 жовтня 2018 року (дата присудження позивачу недоплачених грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні відпустки) у розмірі: 31 595,20 грн.
Суди також встановили, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2019 року, у справі №620/723/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , на підставі того, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Отже, колегія суддів зазначає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що предмет позову у справі №620/723/19 стосувався виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення позивача з військової служби до дати фактичної виплати присудженого рішенням суду грошового забезпечення. Тоді як в цій справі позивач вимагає стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення позивача з військової служби до дати винесення рішення про стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що, закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій не зазначили мотивів, з яких вони дійшли висновку про те, що період затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення позивача з військової служби до дати фактичного розрахунку (виконання рішення суду) за своїм характером і змістом є тотожним періоду затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення позивача з військової служби до дати винесення рішення про стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати.
Відсутня в оскаржуваних рішеннях і будь-яка оцінка підстав позову у цій справі у порівнянні, з підставами позову у справі №620/723/19.
Водночас, як з'ясовано колегією суддів зі змісту рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №620/723/19, вимогу про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач обґрунтовував тим, що відповідач при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не здійснив повного розрахунку грошового забезпечення за період з 27 червня 2018 року до 22 серпня 2018 року, не виплатив грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2015-2017 роки.
Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2018 року до 25 жовтня 2018 року у цій справі позивач обґрунтовує невірним розрахунком грошового забезпечення за період з 21 червня 2018 року до 22 серпня 2018 року відповідно до довідки №87 від 26 лютого 2019 року (яка не була предметом розгляду у справі №620/723/19).
Отже, частковий збіг підстав позовів у цій справі та у справі №620/723/19, суть яких зводиться до тверджень позивача про те, що в період з 27 червня 2018 року до 22 серпня 2018 року йому не доплатили грошове забезпечення, а також те, що у справі №620/723/19, заявлений позивачем, період охоплює період у цій справі, не дають можливості повністю ототожнювати зазначені позови.
Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що позивач не звертався до суду щодо розміру сум або неправильного розрахунку належних йому сум при звільненні, і такі обставини не встановлювались судами.
Підсумовуючи викладене в сукупності, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій було неповно встановлено обставини справи, внаслідок чого суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про тотожність позовів у цій справі та у справі №620/723/19.
Отже, доводи касаційної скарги частково спростовують висновки судів попередніх інстанцій і приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин, зважаючи на положення статті 353 КАС України, касаційну скаргу належить частково задовольнити, а оскаржувані судові рішення - скасувати із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Чернігівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду