26 грудня 2019 року
Київ
справа №640/18921/18
адміністративне провадження №К/9901/35673/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.,
перевіривши касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року
у справі №640/18921/18
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича,
третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про зобов'язання вчинити дії
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", в якому просив:
- зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року, позов задоволено.
20 грудня 2019 року відповідачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі №640/18921/18.
Перевіривши матеріали скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити виходячи з предмету розгляду у даній справі.
Згідно з п. 10 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
В даному випадку характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судове рішення, ухвалене у цій справі як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. У такий спосіб Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказівка, напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї ж норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності скарги у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Європейський суд з прав людини вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Суд також зазначає, що скаржник посилаючись у касаційній скаргі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16, підтверджує свою позицію, якою вказує, що наслідки нікчемності правочину наступають для сторін в силу вимог закону, а не наказів чи повідомлень Банку, оскількі останні є внутрішніми розпорядчими документами Банку як суб'єкта господарювання, що видаються керівниками останього та не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язкув у сторін.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану в постанові від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 є невмотивованим, оскільки зазначене посилання не спростовує висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року №826/1476/15, на яку посилався суд апеляційної інстанції у своєму рішенні.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de laTorre v. Spain (Бруалья Ґомес де лаТорре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Скаржником не наведено жодних підстав для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені належними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 01 жовтня 2019 року у справі №826/33/18, від 15 жовтня 2019 року у справі №813/817/16 та від 21 жовтня 2019 року у справі №826/11619/18.
Керуючись ст.ст. 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі №640/18921/18 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.В. Желєзний
Судді Я.О. Берназюк
І.В. Саприкіна