23.12.2019 Справа № 920/925/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Соп'яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи №920/925/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» (вул. Супруна,3/1, м.Суми, 40004 код ЄДРПОУ 30174932),
до відповідача: Общества с ограниченной ответственностью «Био Густо» (220062, Республика Беларусь, Минск, пр-т Победителей, 141, пом.217)
про стягнення 215 861,85 дол. США, що станом на 03.09.2019 еквівалентно по курсу НБУ 5 452 670,33 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Грачов А.М., ордер № 42 від 13.09.2019; свідоцтво № 39 від 19.01.2004,
від відповідача: не з'явився,
при секретарі судового засідання Молодецькій В.О.
Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 19.09.2019 провадження у справі №920/925/19 відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 15.10.2019.
Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 15.10.2019 підготовче засідання у справі №920/925/19 відкладене на 05.11.2019.
Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 05.11.2019 строк проведення підготовчого провадження продовжено на 30 днів, підготовче засідання у справі №920/925/19 відкладене на 03.12.2019.
Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 03.12.2019 у справі №920/925/19 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 23.12.2019.
СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 215861,85 дол. США, що станом на 03.09.2019 еквівалентно по курсу НБУ 5452670,33 грн., з яких: 186947,80 дол. США (4722301,43 грн.) основного боргу, 2196,01 дол. США (55471,21 грн.) - 3% річних, 26718,04 дол. США (674897,69 грн.) неустойки, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між позивачем і відповідачем контрактів №25/01-К від 25.01.2019 та №25/02-К від 25.01.2019, а також судові витрати.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не подав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Підсудність даної справи Господарському суду Сумської області визначена ст. 336 Господарського процесуального кодексу України, ст. 32, 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 10.2 контракту № 25/01-К від 25.01.2019, яким передбачено, що у випадку ,якщо сторони не можуть вирішити всі суперечки шляхом перемовин, вони підлягають вирішенню в господарських судах України за місцем реєстрації продавця (позивача).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:
Стаття 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
25 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» і Обществом с ограниченной ответственностью «Био Густо» укладено контракт № 25/01-К (далі за текстом - «Контракт-1»), згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар: Зерно кукурудзи для промислової переробки, код ТН ЗЕД 1005900000 на умовах DAP (Інкотермс 2010) українсько-білоруський кордон (станції переходу Терюха, Тереховка, Словечно, Горинь).
Зі змісту п. 4.2. Контракту 1 вбачається, що оплата кожної партії товару здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця згідно доданих до Контракту специфікацій.
Відповідно до п. 4 Додатків до Контракту-1, Кінцевий розрахунок проводиться протягом 3-х банківських днів по факту прибуття Товару із супровідними документами для безперешкодного отримання товару покупцем.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що ним на виконання Контракту-1 була відвантажена продукція на загальну суму 753 759,20 доларів США, проте відповідач розрахувався за отриманий товар частково, і станом на 27.08.2019 заборгованість складає 33 842,20 доларів США.
Позивачем на адресу Відповідача було надіслано претензію №76 від 05.08.2019 з вимогою про сплату заборгованості за Контрактом-1. У відповідях відповідач свій борг визнав, проте станом на 27.08.2019 оплата відвантаженого товару не відбулась.
Крім того, Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» та Обществом с ограниченной ответственностью «БиоГусто» було укладено Контракт № 25/02-К від 25.02.2019 (далі за текстом - «Контракт-2»), відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар: Зерно кукурудзи для промислової переробки, код ТН ЗЕД 1005900000 на умовах СРТ (Інкотермс 2010).
Відповідно до п. 4 Додатків до Контракту-2, кінцевий розрахунок проводиться протягом 3-х банківських днів по факту прибуття Товару із супровідними документами для безперешкодного отримання товару покупцем.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що ним була відвантажена продукція на загальну суму 1 024 105,60 доларів США, проте відповідач розрахувався за отриманий товар частково і станом на 27.08.2019 заборгованість за товар складає 153105,60 доларів США.
Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія №77 від 05.08.2019 з вимогою про сплату заборгованості за Контрактом-2. Відповідач, в свою чергу, у листах-відповідях суму боргу визнав, однак, станом на 27.08.2019 оплата відвантаженого товару не відбулась.
У зв'язку з наведеним вище позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу 186 947,80 дол. США (4722301,43 грн.).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положення ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцеві товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме рахунками-фактурами /а.с.20-29, 49-65/, митними деклараціями /а.с.30-39, 66-82/, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов контрактів 1 та 2 товару на загальну суму 1777684,80 дол. США.
Відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952p., гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Європейський суд розширено тлумачить поняття «майна». Так, в постанові по справі Бейелер проти Італії (5 січня 2000 р.) зазначено, що “…поняття «майно» в ст. 1 має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як «майно» в контексті цього положення».
Слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором).
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від
19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.
У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній або національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову.
Відповідно до п.30.1 ст.30 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати отриманого товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 186947,80 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 03.09.2019 (день подання позову) складає 4722301,43 грн.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь 26718,04 дол. США (674897,69 грн.) пені, нарахованої відповідно до п. 8.1 Контрактів 1 та 2, якими передбачено, що в разі несвоєчасної оплати покупець зобов'язується сплачувати пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожний день затримання оплати.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 266,05 євро за 139 днів, виходячи з того, що згідно з умовами специфікації відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару до 21.01.2017.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 3 ст. 533 ЦК України).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Враховуючи те, що судом встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов'язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 26718,04 дол. США (674897,69 грн.) пені, нарахованої за загальний період з 22.04.2019 по 02.09.2019 по Контаркту-1 та з 20.05.2019 по 02.09.2019 по Контракту-2.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2196,01 дол. США (55471,21 грн.) - 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Контрактами 1 та 2, нарахованих за загальний період з 22.04.2019 по 02.09.2019 по Контаркту-1 та з 20.05.2019 по 02.09.2019 по Контракту-2 відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.
Відповідно до абз.4.3.постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
Судом перевірено розрахунок позовних вимог в цій частині та встановлено, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на корись позивача 2196,01 дол. США (55471,21 грн.) - 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Контрактами 1 та 2, нарахованих за загальний період з 22.04.2019 по 02.09.2019 по Контаркту-1 та з 20.05.2019 по 02.09.2019 по Контракту-2, визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Общества с ограниченной ответственностью «Био Густо» (220062, Республика Беларусь, Минск, пр-т Победителей, 141, пом.217) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» (вул. Супруна,3/1, м.Суми, 40004 код ЄДРПОУ 30174932) 186947,80 дол. США (4722301,43 грн.) основного боргу, 2196,01 дол. США (55471,21 грн.) - 3% річних, 26718,04 дол. США (674897,69 грн.) неустойки, 81 414 грн. 84 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.
Повний текст рішення підписаний 28.12.2019.
Суддя О.Ю. Соп'яненко