Рішення від 23.12.2019 по справі 910/24323/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2019Справа № 910/24323/16

За позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

Товариства з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122"

Державного реєстратора Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" Бойко Катерини Ігорівни

Товариства з обмеженою відповідальністю "Верде Групп"

про визнання правочину недійсним та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно

В межах справи № 910/24323/16

За заявою Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (ідентифікаційний код 01386326)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін :

Від позивача Середюк Б.Л. - представник, Ананійчук О.А. - представник

Від відповідача 1 Кіцул С.Б. - розпорядник майна

Від відповідача 2 Платонова Г.В. - представник

Від відповідача 3 не з'явилися

Від відповідача 4 не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2017.

04.09.2019 до Господарського суду м. Києва звернулось Акціонерне товариство "Альфа-Банк" з позовом до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", Товариства з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122", Державного реєстратора Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" Бойко Катерини Ігорівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Верде Групп" про визнання правочину недійсним та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.09.2019 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", Товариства з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122", Державного реєстратора Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" Бойко Катерини Ігорівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Верде Групп" про визнання правочину недійсним та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно до розгляду в межах справи № 910/24323/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" підготовче засідання призначено на 02.10.2019.

02.10.2019 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кіцула С.Б. на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.10.2019 розгляд справи відкладено на 13.11.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.11.2019 розгляд справи відкладено на 02.12.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено позов Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", Товариства з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122", Державного реєстратора Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" Бойко Катерини Ігорівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Верде Групп" про визнання правочину недійсним та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно до судового розгляду по суті на 11.12.2019.

11.12.2019 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.12.2019 відкладено розгляд справи на 18.12.2019

У судовому засіданні 18.12.2019 оголошено перерву до 23.12.2019.

У судовому засіданні 23.12.2019 представники позивача надали пояснення по суті заявлених позовних вимог.

Представник відповідача 1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 2 щодо задоволення поданих вимог заперечив, з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь відзив.

Представники відповідачів 3 та 4 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", Товариства з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122", Державного реєстратора Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" Бойко Катерини Ігорівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Верде Групп" про визнання правочину недійсним та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" (м. Київ) Бойко Катериною Ігорівною, на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.1999р. та акту приймання-передачі майна від 20.01.1999 було здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно - комплекс будівель загальною площею 4133,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, 8 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 122" (номер запису про право власності 24859620, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39701317 від 15.02.2018).

Згідно п. 1.1 даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця нерухоме майно - комплекс будівель, загальною площею 4 133,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Боренбойма, 8 (далі об'єкт).

Пунктом 1.3 договору сторонами погодили, що покупець зобов'язується прийняти зазначений об'єкт і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.4 договору право власності на об'єкт переходить до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту з цим договором.

Згідно п. 1.5 договору зазначений у цьому договорі об'єкт продано за 107 200 грн. у тому числі ПДВ.

В розділі 2 даного договору сторонами встановлено порядок розрахунків за придбаний об'єкт.

Зокрема, згідно п. 2.1 покупець зобов'язаний внести 107 200 грн. у тому числі ПДВ за придбаний об'єкт протягом 30 календарних днів з моменту укладення цього договору.

Розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються покупцем шляхом безготівково перерахування всієї суми зі свого рахунку на рахунок продавця.

Згідно п. 3 Акту приймання передачі майна від 20.01.1999 сторони підтверджують, що фінансові розрахунки за договором проведено у повному обсязі та в строк.

При цьому, ані в оскаржуваному Договорі ані в Акті приймання-передачі не зазначено банківських розрахунків на які слід проводити оплату.

У відзиві на позовну заяву відповідач 2 зазначає, що по Договору купівлі-продажу від 20.01.1999 було здійснено оплату, проте жодних доказів на підтвердження даних обставин до матеріалів справи не додано.

Як вбачається з оскаржуваного договору даний договір був підписаний від імені Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд" Головою правління Іржицьким Ю.С. та від імені Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд" "Мостобудівельний загін № 122" начальником Боговиком А.І.

За приписами ст. 25 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час укладення спірного правочину) юридична особа діє на підставі статуту (положення). Установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, а у випадках, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP, також і інші організації можуть діяти на підставі загального положення про організації даного виду.

Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом ( положенням).

Пунктом 9.1 статті 9 Статуту ВАТ «Мостобуд» від 1997р. (затверджений Загальними зборами акціонерів від 19.03.1997) встановлено, що управління товариством здійснюють: Загальні збори, Правління, Спостережна рада, Ревізійна комісія.

Пунктом 9.3.3 статті 9 Статуту визначено, що Правління вирішує всі питання діяльності Товариства крім тих, які законодавством та цим Статутом віднесені до компетенції Загальних зборів, Спостережної ради та Ревізійної комісії.

В п. 9.4.2 статті 9 Статуту зазначено, що до компетенції Спостережної ради відноситься питання проведення операцій з нерухомим майном Товариства, які ведуть до зміни власника вказаного майна.

У відповідності до абз. 1-2 п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 № 02-5/111 як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами.

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 20.01.1999 відбулась зміна власника нерухомого майна. Так, новим власником нерухомого майна - комплексу будівель загальною площею 4133,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, 8 стало Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд" "Мостобудівельний загін № 122".

На підставі встановлених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуваний договір повинен бути укладений на підставі рішення Спостережної ради, а сам договір мав бути підписаний Головою Спостережної ради, а не Головою правління.

Крім того, у позовній заяві позивач посилається та додає копію заяви ОСОБА_1 від 15.04.2019 в якій зазначено, що, будучи керівником ДП ВАТ «Мостобуд» «Мостобудівельний загін № 122», останній не підписував договір купівлі-продажу від 20.01.1999, згідно якого ВАТ «Мостобуд» передало у власність ДП ВАТ «Мостобуд» «Мостобудівельний загін № 122» нерухоме майно - комплекс будівель, загальною площею 4 133, 8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, 8 та вказані об'єкти згідно акту не приймав.

Судом приймається як доказ висновок експерта № 1-27/09 від 27.09.2019, в якому зазначено, що підписи від імені ОСОБА_2 виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою, з наслідуванням справжності підпису ОСОБА_2 , а також підписи від імені ОСОБА_1 ймовірно виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою із наслідуванням справжності підпису ОСОБА_1 оскільки даний висновок не узгоджується з приписами наказу Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень».

Зокрема, п. 1.4. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень визначає, що під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні, та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, інструкції, рекомендації, переліки, настановні документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково- технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Пункт 3.5 інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, встановлює, що коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи а установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень носять рекомендаційний характер та не є обов'язковими для застосування.

Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень не встановлено прямої заборони на проведення експертизи по копіям документів.

Як вбачається із Висновку Українського центру судових експертиз № 1-27/09 від 27.09.2019 на дослідження не було подано оригінали документів, а було подано електрофотографічні копії документів та вільні зразки підписів ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

Суд враховує, що Висновок Українського центру судових експертиз № 1-27/09 від 27.09.2019 виконаний не судовим експертом державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України.

Суд приймає до уваги, що експертом при проведенні експертизи використано методичні матеріали, перелік яких міститься у висновку експерта, а також експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Суд також враховує, що відповідно до п. 2 Розділу II Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах № 1431/20169 від 12.12.2011р. визначено, що судовий експерт може відмовитися від проведення експертизи, якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків, а витребувані додаткові матеріали не надані, або якщо поставлені питання виходять за межі його спеціальних знань. Повідомлення про відмову має бути вмотивованим.

У матеріалах справи відсутнє повідомлення про відмову експерта у проведенні експертизи, що свідчить про можливість її проведення на підставі поданих Позивачем матеріалів, інших висновків експерта, які б спростовували Висновок Українського центру судових експертиз № 1-27/09 від 27.09.2019 сторонами не надано.

Відповідно до п. 1.6 Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству «Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб» № 121 від 09.06.1998 державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.

В листі від 24.10.2019, отриманого від Комунального підприємства Київської міської Ради, зазначено, що комплекс будівель, загальною площею 4133,8 м.кв., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, буд. 8 на праві власності не реєструвався, в тому числі і на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 січня 1999 року та свідоцтва про право власності за будь-якими особами.

З огляду на встановлені обставини, суд критично ставиться до того, що оскаржуваний договір був дійсно укладений сторонами 20.01.1999, оскільки право власності не було зареєстровано за Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд" "Мостобудівельний загін № 122" у встановленому порядку.

Судом встановлено, що реєстрація права власності на комплекс будівель, загальною площею 4133,8 м.кв., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, буд. 8 за відповідачем 2 була проведена лише 14.02.2018 державним реєстратором Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" (м. Київ) Бойко Катериною Ігорівною, номер запису про право власності 24859620.

Відповідачем 2 не спростовано, що останній, з моменту укладення оскаржуваного договору, поніс витрати по утриманню майна.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що витрати, зокрема, по електропостачанню, водопостачанню, водовідведенню несло Публічне акціонерне товариство "Мостобуд", в особі його відокремленого підрозділу Мотозагону № 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Згідно абз. 1 п. 14 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 № 02-5/111 мнима угода (стаття 58 Цивільного кодексу) є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою. Такою може бути визнана будь-яка угода, в тому числі здійснена у нотаріальній формі. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання мнимої угоди, господарський суд приймає рішення лише про визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків. У разі коли за мнимою угодою було передано якесь майно, сторони не позбавлені права звернутися з позовами про його витребування. тому що у зв'язку з відсутністю у такої угоди будь-яких правових наслідків, сторони повинні бути приведені до попереднього стану.

Юридична природа мнимості угоди полягає в тому, що вона завжди укладається умисно, внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи таку угоду, знають заздалегідь, що вона не буде виконана, тобто мають інші цілі, ніж передбачені нею.

Основними ознаками мнимої угоди (фіктивного правочину) є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.10.2019 суд витребовував у відповідача 1 та відповідача 2 оригінали договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 січня 1999 року та акту приймання-передачі від 20 січня 1999 року, однак, ані відповідач 1, ані відповідач 2 не надали суду оригінали цих документів, що дає підстави для обґрунтованого сумніву в реальності укладення оскаржуваного договору та його достовірності. Відповідачем 1 та відповідачем 2 не надано належних та допустимих доказів укладення та виконання оскаржуваного договору.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що всі вищезазначені обставини в свої сукупності переконливо свідчать про мнимість договору купівлі-продажу від 20.01.1999.

З огляду на викладені обставини, суд вважає обгрунованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання недійсним оскаржуваного договору та скасування запису про державну реєстрацію речового права, а саме державну реєстрацію права власності на комплекс будівель, загальною площею 4 133,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Боренбойма, 8, за Товариством з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122", проведену 14.02.2018.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з Інформації довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 177732885 від 16.08.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю "Верде Групп" набуло у власність комплекс будівель загальною площею 4133,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, 8, як внесок до статутного капіталу на підставі протоколу № 02-18 від 22.02.2018.

Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд у постанові від 22.08.2018 у справі № 906/420/17 зазначив, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

У статті 388 Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав, за яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Крім того, згідно зі статтею 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Зважаючи на викладені обставини, вимоги позивача щодо скасування запису про державну реєстрацію права, а саме про державну реєстрацію права власності на комплекс будівель загальною площею 4133,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, 8 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Верде Групп", проведену 16.03.2018, номер запису про право власності 25292117 та витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Верде Групп" у власність Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" вказаного нерухомого майна залишаються судом без задоволення, зважаючи на те, що вказані вимоги підлягають розгляду в окремому позовному провадженні шляхом пред'явлення віндикаційного позову, а саме особою, яка є власником майна - Публічним акціонерним товариство «Мостобуд», а не кредитором у справі - Акціонерним товариством «Альфа-Банк».

Доводи відповідача 2 щодо того, що позивач не наділений правом на оскарження договору купівлі-продажу від 20.01.1999, оскільки не є стороною даного договору та його права не порушуються, суд вважає безпідставними, оскільки, даний спір розглядається судом в межах провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" та в разі його задоволення майно, яке було предметом спірного договору, підлягатиме включенню до ліквідаційної маси та реалізовано за рахунок чого будуть погашені вимоги кредиторів боржника, у тому числі ініціюючого кредитора - Акціонерного товариства "Альфа-Банк".

Твердження відповідача 2, що вимога про скасування запису про державну реєстрацію речового права не може бути розглянута в порядку господарського судочинства суд вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 дійшла правового висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем 2 заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 Цивільного кодексу України (ст. 71 ЦК УРСР) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 Цивільного кодексу України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

У позовні заяві позивач зазначає, що обставини укладення між відповідачами спірного правочину стали йому відомими із заяви розпорядника майна про спростування майнових дій боржника 19.12.2018, поданої в межах провадження у справі № 910/24323/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд".

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущено.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 1999 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Мостобуд") та Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд" "Мостобудівельний загін № 122" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122") згідно якого було відчужене нерухоме майно - комплекс будівель, загальною площею 4 133,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Боренбойма, 8, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1486843280000.

3. Скасувати запис про державну реєстрацію речового права, а саме державну реєстрацію права власності на комплекс будівель, загальною площею 4 133,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Боренбойма, 8, за Товариством з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122", проведену 14.02.2018 державним реєстратором Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" (м. Київ) Бойко Катериною Ігорівною, номер запису про право власності 24859620, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39701317 від 15.02.2018, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 20.01.1999, акт приймання-передачі майна від 20.01.1999.

4. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326), Товариства з обмеженою відповідністю "Мостобудівельний загін № 122" (03026, м. Київ, вул. Нова, буд. 1; ідентифікаційний код 01386332), Комунального підприємства "Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг" (02156, м. Київ, вул. Мілютенка, 19; ідентифікаційний код 41753491), Товариства з обмеженою відповідальністю "Верде Групп" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 21, прим. 2; 41068149) на користь Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Копію рішення направити сторонам та розпоряднику майна боржника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 28.12.2019

Суддя П.П. Чеберяк