19 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10469/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Большакової О.О.,
за участю секретаря судового засідання Волошин М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі № 260/739/19 (рішення ухвалено в м. Ужгород, головуючий суддя Луцович М.М., повний текст рішення складено та підписано 05.08.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 28.05.2019 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі -ГУ ДФС у Закарпатській області) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-5111-56 від 13.12.2018 на суму 15819,54 грн та №Ф-5111-56 від 18.02.2019 на суму 18276,72 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є безпідставними, незаконними та такими, що порушують її конституційні права, оскільки у 2006 році зареєструвалася як фізична особа-підприємець, однак у 2008 році влаштувалася на роботу за спеціальністю вихователем у дитячому навчальному закладі Золотарівської сільської ради на повну зайнятість та з того часу і по сьогоднішній день фактично не займалася підприємницькою діяльністю, жодного прибутку від такої діяльності не отримувала і є застрахованою особою, за яку єдиний соціальний внесок обчислює та перераховує працедавець, при тому повернула торговий патент, а тому вважала припиненою свою підприємницьку діяльність та протягом десяти років не подавала до відповідних органів звітність, декларації тощо, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки доводам позивача про порушення податковим органом процедури та строків нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ, принципів рівності сторін, неупередженості та справедливості. Зазначає, що відомості про взяття її на облік як платника ЄСВ відсутні. Вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялася тривалий час, що, на думку скаржника, свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Вказане призвело до надмірного тягаря зі сплати ЄСВ.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, прийняте згідно норм чинного законодавства, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 05.07.2006 позивача було зареєстровано як фізичну особу-підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно свідоцтва про шлюб від 26.05.2009 після реєстрації шлюбу прізвище позивача з Бабич було змінено на ОСОБА_2
13.12.2018 ГУ ДФС у Закарпатській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5111-56, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.10.2018 зі сплати єдиного внеску складає 15819,54 грн.
18.01.2019 позивач подала до ГУ ДФС у Закарпатській області скаргу на вимогу від 13.12.2018 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5111-56, згідно якої просила скасувати вказану вимогу, мотивуючи тим, що у 2008 році влаштувалася на роботу та вирішила припинити підприємницьку діяльність, у зв'язку з чим отримала консультацію в Хустській ОДПІ про порядок припинення підприємницької діяльності та вчинила всі необхідні для цього дії, зокрема нею було повернуто торговий патент, виданий відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" та з того часу фактично не займалася підприємницькою діяльністю.
18.02.2019 відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5111-56, згідно якої заборгованість позивача станом на 31.01.2019 зі сплати єдиного внеску склала 18276,72 грн.
01.04.2019 позивач надіслала скаргу до ГУ ДФС у Закарпатській області та для відома начальнику Хустського управління ГУ ДФС у Закарпатській області, у якій вказує, що 29.03.2019 отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2019 за №Ф-5111-56, згідно якої просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2019 з огляду на те, що у 2008 році влаштувалася на роботу та з того часу фактично не займалася підприємницькою діяльністю.
Згідно відповіді Хустського управління ГУ ДФС у Закарпатській області № К4107М/07-16-56-17-16від 01.04.2019 на скаргу ОСОБА_1 від 23.01.2019повідомлено позивача, що 29.11.2018 державна реєстрація була припинена, але не знята з обліку в Хустському управлінні ГУ ДФС у Закарпатській області та 17.01.2019 позивачем було зареєстровано заяву про припинення підприємницької діяльності.
11.04.2019 позивач подала до Державної фіскальної служби України скаргу, згідно якої просила скасувати оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки).
РішеннямДФС України від 16.05.2019 скаргу позивача було залишено без розгляду у зв'язку з порушенням 10-ти денного строку для її подання.
Вважаючи протиправними вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 05.07.2016 по 17.01.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та її підприємницька діяльність не була припинена. У зв'язку з невиконанням обов'язку зі сплати у 2017 - 2018 роках ЄСВ як ФОП суд дійшов висновку про правомірність формування відповідачем вимог про сплату боргу, які оскаржуються позивачем.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі-Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Так, абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI та абзац другий пункту 2 частини першої цієї ж статті із змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016 викладено в такій редакції: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Пункт 5 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI визначає, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно абз. 3 ч. 8 ст.9 Закону № 2464-V (в редакції станом на 01.01.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Наведена вище норма з 01.01.2018 змінена та викладена в такій редакції:платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно пунктів 2 та 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Частиною 12 ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З системного аналізу наведених вище норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи підприємця. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, правильним є висновок суду першої інстанції, що фізичні особи-підприємці сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік”, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2017 року - 3200,00 грн та з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Згідно із ч. 8 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” від 15.05.2003 № 755-ІV (далі-Закон № 755-ІV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Частиною 4 ст. 18 Закон № 755-ІV передбачено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Таким чином, припинення підприємницької діяльності здійснюється з моменту внесення таких відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
З матеріалів справи, зокрема відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, видно, що ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність лише 17 січня 2019 року, а тому в період з 05 липня2006 року по 17 січня 2019 року позивач перебувала в статусі фізичної особи-підприємця, а відтак зобов'язана була у 2017 році та за чотири квартали 2018 року сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування незалежно від того отримувала вона доходи чи ні (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Відповідно до інтегрованої картки платника податків по коду класифікації доходу бюджету “71040000” (єдиний соціальний внесок) відповідачем здійснювались нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування, єдиного внеску за 2017 рік та за 1, 2, 3 квартали 2018 року на загальну суму 15819,44 грн і за 4 квартали 2018 року на загальну суму 2457,18 грн. Загальна суму недоїмки становить 18276,72 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону № 2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.
При цьому, обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції, як і під час апеляційного розгляду справи не встановлено, що позивач вчинив дії, які б могли призвести до звільнення його від обов'язку сплачувати єдиний внесок.
Частиною 4 ст. 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 25 Закону № 2464-VI прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
За змістом ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Відповідно до частини 16 статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно п. п. 2-4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20 квітня 2015 року за № 449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера “Ю” (вимога до юридичної особи) або “Ф” (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера “У” (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
З матеріалів справи оскаржені вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-5111-56 та №Ф-5111-56 винесені відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що особи, які є одночасно найманими працівниками, за яких сплачує єдиний внесок роботодавець, і зареєстровані як фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплачувати такий внесок за себе як фізичну особу-підприємця, тобто не залежно від сплати такого внеску роботодавцем за них як за найманих працівників, а тому вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-5111-56 від 13.12.2018 року на суму 15819,54 грн та №Ф-5111-56 від 18.02.2019 року на суму 18276,72 грн є правомірними та такими, що винесені контролюючим органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про порушення податковим органом процедури та строків нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ, принципів рівності сторін, неупередженості та справедливості, а також покликання на відсутність відомостей про взяття позивача на облік як платника ЄСВ.
Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі № 260/739/19- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
О. О. Большакова
Повне судове рішення складено 26.12.2019