19 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/12347/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Большакової О.О., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Волошин М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 260/688/19 (рішення ухвалено в м. Ужгород, головуючий суддя Гебеш С.А., повний текст рішення виготовлено та підписано 15.10.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 20.05.2019звернувся в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням зменшення позовних вимог,просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
В обґрунтування позову зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства, відповідач не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби позивачем в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, чим фактично в даному випадку порушив законодавство України про оплату праці та охоронювані законом права та інтереси позивача, у зв'язку із чим він звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 01.03.2018.Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 768,40 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, залишивши без задоволення позовну заяву.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржене рішення є незаконним, необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. Окрім того, скаржник подав заперечення на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 260/688/19, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, у зв'язку із пропуском позивачем місячного строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, вважаючи, що суд незаконно керувався нормами КЗпП України, які застосовуються виключно до працівників, а не до спеціального суб'єкта - військовослужбовця, яким являється позивач. Вважає, що норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Звертаючись із позовом в травні 2019 року, на переконання відповідача позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Щодо виплати сум індексації грошового забезпечення, то такі мають здійснюватися у межах виділених коштів установ та організацій, що передбачені на ці цілі та механізм не передбачає нарахування виплати індексації працівникам за попередні періоди. Крім того стверджує, що оскільки особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тому станом на момент прийняття наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 14.02.2019 № 38 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків і, відповідно, не оскаржив своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач звернувся із заявою, в якій просить судове засідання у справі провести без його участі. При цьому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з травня 2013 року по лютий 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальника юридичної групи.
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 22 від 15 січня 2019 року позивача було звільнено у запас за п.п. “б” (за станом здоров'я) п. 2 ч. 2 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 №38 від 14 лютого 2019 року було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.10).
05.03.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому індексацію грошового забезпечення за час проходження ним військової служби в період з 01 січня 2016 року по 31 жовтня 2018 року, а також надати йому довідку-розрахунок про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення за вказаний періодчасу (а.с.11).
Листом від 19.04.2019 року №350/484/1/733 відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначено, що кошторисні призначення військової частини НОМЕР_1 не дозволяють здійснити видатки на виплату індексації грошових доходів військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за минулі періоди, у зв'язку з чим позивачу індексація грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року відповідачем не проводилась. Також у довідці зазначено, що з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року нарахована індексація позивача становить 40538,27 грн у зв'язку з підвищенням посадових окладів з 01.03.2018 року (а.с.12, 35).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, яка є однією з основних державних гарантій, а її не проведення та не виплата з посиланням відповідача на відсутність бюджетного фінансування як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати такої індексації є необґрунтованим та не може бути підставою для позбавлення спірного права позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч. 2 ст. 5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078)підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Із системного аналізу наведених положень законодавства необхідно дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці та її проведення є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, атому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Згідно довідки командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2019 року №70 про доходи позивачу індексація грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року не виплачувалась та становить 40538,27 грн.
За таких обставин у позивача наявне право на нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Суд зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а зазначає лише про те, що у межах коштів військової частини НОМЕР_1 , передбачених на виплату грошового забезпечення, у спірний період на вказаний вид забезпечення видатки не здійснювалися. Також покликається на те, що механізм здійснення нарахування невиплаченої індексації грошового забезпечення за попередні періоди чинним законодавством не визначений, а тому спірне нарахування є неможливим.
З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже колегія суддів зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Наведене спростовує і доводи відповідача, що оскільки особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини, а тому станом на момент прийняття наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 14.02.2019 № 38 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків, оскільки позивач звертався до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення за спірний період вже після звільнення зі служби, в той же час відноситься до категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Твердження скаржника про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року і, відповідно, задоволення позовних вимог у цій частині.При цьому позовна вимога про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року також підлягає задоволенню як похідна від основної позовної вимоги, яка підлягає задоволенню судом.
Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, покликаючись на те, що суд незаконно керувався нормами КЗпП України, які застосовуються виключно до працівників, а не до спеціального суб'єкта - військовослужбовця, яким являється позивач, колегія суддів такі не враховує.
На переконання колегії суддів, індексація грошового забезпечення відноситься до складу заробітної плати як компенсаційна виплата, передбачена та гарантована Законом №1282-XII, а отже, частина друга статті 233 КЗпП України поширює свою дію щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, за якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи встановлене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та власного трактування норм права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 260/688/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 26.12.2019