28 грудня 2019 р.Справа № 645/3025/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Зеленського В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.11.19 року по справі № 645/3025/19
за позовом ОСОБА_1
до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення шкоди,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківській області, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова щодо тривалого невиконання рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова по справі 645/3067/13-ц;
- стягнути з Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова (61007, м.Харків, вул.Біблика, 18, ЄДРПОУ 41430641) на користь ОСОБА_1 завданою шкоду невиконанням рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова по справі №645/3067/13-ц, у розмірі 300000,00 (триста тисяч гривень 00 копійок).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківській області (ЄДРПОУ 41430641, м. Харків 61022, м-н Свободи 5, 1 під., 6 пов.) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення шкоди про визнання дій незаконними - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова щодо тривалого невиконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі 645/3067/13-ц за ВП №55145299 в частині зобов'язання ОСОБА_2 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення шкоди, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що зазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню в частині стягнення шкоди.
Позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номером телефону, що підтверджується телефонограмою від 26.12.2019 р.
Відповідач повідомлявся на електронну адресу та на поштову адресу.
Згідно ч. 1 ст. 308. КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).
Оскільки рішення суду в частині задоволення позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, на підставі положень ч. 1 ст. 308 КАС України не підлягає апеляційному перегляду.
Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт оскаржує рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 12.01.2016р. по справі 645/3067/13-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Поновлено порушене право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом відновлення межі, яка поділяє земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 і АДРЕСА_6 відповідно до даних земельно-кадастрової документації, доданої до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 114556, виданого ОСОБА_1 30 грудня 2010 року. Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору.
На виконання рішення Фрунзенського районного суду було видано чотири виконавчих листи, якими:
- зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: м. АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 Офіцерська АДРЕСА_5 і АДРЕСА_6 ;
- стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору.
- стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору.
Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 12.02.2018 року ВП №55758390 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору. (т. 2 а.с. 127)
15.02.2018 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області прийнято постанову за ВП №55758390 про закінчення виконавчого провадження, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3728,68 грн. (т. 2 а.с. 128)
Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.09.2017 року ВП №54553478 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження. (т.2 а.с. 123-124).
19.10.2017 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області прийнято постанову за ВП №54553478 про закінчення виконавчого провадження, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3700,00 грн. (а.с. 125-126).
14.11.2017 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Казенною Оленою Костянтиновою винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №55145299 за виконавчим листом, яким зобов'язано ОСОБА_2 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: м. АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 177).
13.02.2019 року згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Яновою О. Є., ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
АДРЕСА_7 районним судом м. Харкова 21.05.2019 року винесено ухвалу по справі № 645/3067/13-ц, згідно якої замінено сторону первісного стягувача по цивільній справі №645/3067/2013 з ОСОБА_1 на ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 143-145).
25.07.2019 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області винесено постанову № 55145299 про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача з ОСОБА_1 на ОСОБА_5 (т.2 а.с. 172).
Також 25.07.2019 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т.2 а.с. 177).
Проте, під час розгляду справи судом з'ясовано, що, починаючи з дати відкриття виконавчого провадження та станом на час заміни сторони виконавчого провадження ВП №55145299 рішення суду в частині зобов'язання ОСОБА_2 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 - не було виконано, що зумовило ОСОБА_1 звернутись із даним позовом до суду.
Частково відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесення ним матеріальної та моральної шкоди, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.
За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування існування таких страждань не конкретизовано, яка саме моральна шкода була заподіяна позивачу, та не наведено обґрунтувань причинно-наслідкового зв'язку виникнення зазначеної шкоди та дії (бездіяльність) відповідача, що є обов'язковою умовою для встановлення судом обґрунтованості заявленої моральної шкоди.
Доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Враховуючи викладене, колегія суддів зауважує, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
При цьому, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідна наявність складу правопорушення, а саме:
- Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
- Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
- Причинний зв'язок між протиправною поведінкою а шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.
- Вина заподіювана шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної виконавчої влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У відповідності до ст. 1173 Цивільного кодексу України, відшкодуванню підлягає шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для іі відшкодування.
Відповідно до ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Виходячи з аналізу зазначених норм вбачається, що незаконними діяннями державних органів є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завданої шкоди повинна бути доведена.
Однак, позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесення ним матеріальної та моральної шкоди, у зв'язку із чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не обґрунтував заявлений розмір моральної та матеріальної шкоди.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового та майнового характеру, а також не зазначено, з чого виходив позивач при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної та матеріальної шкоди у розмірі 300000 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року по справі № 645/3025/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року по справі № 645/3025/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)В.В. Зеленський
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий В.В. Катунов