Справа № 320/3748/19 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
26 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого - судді Бараненка І.І., суддів: Бабенка К.А., Черпіцької Л.Т., за участю секретаря Такаджі Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по складанню та надсиланню ОСОБА_1 вимоги від 08 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) № Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.;
- скасувати вимогу від 08 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) № Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області повернути ОСОБА_1 надміру сплачену суму єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.;
- стягнути з Державної фіскальної служби України спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.;
- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області відкликати з виконання вимогу від 08 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) №Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з урахуванням відсутності такої реєстрації у якості ФОП та відсутності будь-яких заборгованостей зі сплати єдиного внеску;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області утриматись від складання на досилання ОСОБА_1 вимог про сплату боргу з єдиного соціального внеску з підстав реєстрації як ФОП та за періоди не отримання доходу як особа, що проводить незалежну професійну діяльність - адвокат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року позов задоволено частково:
- Визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по складанню на направленню ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу № 119665-53.
- Скасовано вимогу про сплату боргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 119665-53 від 08 травня 2019 року.
- Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов'язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 8448,00 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.
- Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відповідно до висновків рішення суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
- У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди і в цій же частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Державної фіскальної служби України моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн., а з Головного управління ДФС У Київській області - 100000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди, рішення суду перевіряється судом апеляційної інстанції лише в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, які з'явилися в судове засідання та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.09.1995 Київською обласною КДКА позивачу видане свідоцтво № 817/10 про право на заняття адвокатською діяльністю.
Протягом 2017 - 2018 років та січня - березня 2019 року позивач офіційно працював на посаді головного юрисконсульта в Приватному підприємстві «Люкс-Дент-Компані», що підтверджується записами у трудовій книжці.
Згідно довідок, що містяться в матеріалах справи, Приватне підприємство «Люкс-Дент-Компані» протягом зазначеного періоду щомісячно нараховувало та сплачувало за позивача, як за найманого працівника, єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі не менше мінімального.
08.05.2019 Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 119665-53, якою зобов'язано позивача погасити наявну у нього недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 31178,21 грн., нараховану йому як самозайнятій особі, що здійснює незалежну професійну діяльність.
З огляду на недоведеність обставини провадження позивачем самостійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності під час перебування у відносинах трудового найму з Приватним підприємством «Люкс-Дент-Компані», суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску та протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів на його користь спричиненої моральної шкоди на загальну суму в розмірі 150000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що підтверджують завдання йому такої шкоди та її розмір, а також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідачів та заподіяною шкодою.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає його необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відтак вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
При цьому вбачається, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, в зазначеній постанові Верховний Суд зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження це емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
При цьому, відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 285/1864/16-а, від 18.11.2019 у справі № 820/5044/18, від 27.11.2019 справі № 750/6330/17.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В обґрунтування завданої моральної шкоди та її розміру позивач зазначає, що Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області тривалий час надсилає йому податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки).
З огляду на безпідставність та незаконність отриманих податкових вимог та з метою захисту своїх прав позивач неодноразово звертався зі скаргами до Державної фіскальної служби України, проте остання скарги позивача не задовольнила та податкові вимоги не скасувала.
Позивач стверджує, що незаконні дії податкових органів викликали у нього сильні душевні хвилювання, внаслідок чого значно погіршився стан його здоров'я. Позивач неодноразово звертався за медичною допомогою.
Так, 03.06.2019, після отримання чергової податкової вимоги від 08.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн., у позивача стався гіпертонічний криз, що зумовив необхідність стаціонарного лікування з 03.06.2019 по 19.06.2016. Зазначена обставина підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданою поліклінічним відділенням Вишгородської центральної районної лікарні Київської області від 19.06.2019, копія якої знаходиться у матеріалах справи.
Зважаючи на встановлену судом першої інстанції протиправність вимог податкового органу та, беручи до уваги наявні в матеріалах справи виписки із медичної картки позивача, які дають підстави стверджувати про погіршення стану його здоров'я впродовж часу спірних правовідносин з відповідачами, колегія суддів погоджується з доводами позивача про наявність підстав для стягнення з них моральної шкоди.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, «Рисовський проти України», № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, «Антоненков та інші проти України», № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень (відповідача) покладається обов'язок спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
У справі, що розглядається, відповідачі не довели, що їхня тривала протиправна поведінка не викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав, в тому числі в судовому порядку.
Колегія суддів вважає, що позивачем необґрунтовано завищений розмір моральної шкоди, а тому, враховуючи характер перенесених позивачем моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих і соціальних стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування позивачу, слід визначити і стягнути з відповідачів у таких розмірах: з Державної податкової служби України - 7000,00 грн., з Головного управління ДПС у Київській області - 7000,00 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Керуючись ст. ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди і в цій же частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп.
Дана постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.І. Бараненко
суддя К.А. Бабенко
суддя Л.Т. Черпіцька
Вступну та резолютивну частини судового рішення оголошено 26 грудня 2019 року
Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2019 року