26 грудня 2019 р. Справа № 520/9303/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 16.10.19 року по справі № 520/9303/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області щодо обмеження граничним розміром пенсії ОСОБА_1 - 1954 р.н. при здійсненні перерахунку пенсії з 01 березня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 згідно п. 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.1992 року № 418 (в редакції Постанови КМУ від 09.08.2005 року №713) з 01 березня 2018, з урахуванням вже виплаченої пенсії та без обмеження граничним розміром.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що посилання суду першої інстанції на порушення форми заяви, поданої ним до відповідача, не має відношення до предмету спору, оскільки він не просив призначити йому пенсію за вислугою років чи перерахувати її у новому розмірі, а просив зняти обмеження на нараховану пенсію з 01.03.2018 року.
Форми заяв до ГУПФ України, встановлені Постановою Пенсійного Фонду від 25.11.2005 № 22-1, не передбачають заяви на зняття обмежень при виплаті пенсії за вислугу років, нарахованої пенсійним фондом.
Посилання в рішенні суду на необхідність подання документів за формою згідно Додатка 2 (стор. 3) не мають відношення до суті справи.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає її доводи безпідставними, оскільки відповідно до п. 3 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із змінами та доповненнями згідно із Законом №3668-УІ від 08.07.2011р., максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Іншого розрахунку на теперішній час не передбачено. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року - без змін.
ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зауважує, що відповідач взагалі не посилається на неправильну форму заяви позивача до нього, як на підставу для відмови в отриманні пенсії у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області і отримує пенсію за вислугою років, як працівник льотного складу з 1997 року. Пенсія призначена відповідно до ст. 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Відповідно до підпункту “в” пункту 7 Порядку призначення та виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.1992 року № 418 (в редакції Постанови КМУ від 09.08.2005 року №713) у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії.
Як зазначає позивач, згідно з вказаним Порядком призначення та виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, розмір пенсії, яку позивач повинен отримувати з 1 березня 2018 року, обчислюється наступним чином: 7103,79 гривень (середня заробітна плата за 2017 рік) х 2,5 = 17759,48 гривень, але відповідачем розмір пенсії позивача неправомірно обмежено сумою у 13730 гривень.
З липня 2018 року позивач отримував пенсію в розмірі 14350 гривень, з грудня 2018 року - 14970 гривень, з липня 2019 року - 15640 гривень.
Не погоджуючись з таким обмеженням, позивач 08.08.2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з проханням здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , згідно з п.п. “в” п. 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.1992 року № 418 (в редакції Постанови КМУ від 09.08.2005 року №713), з 01 березня 2018 року без обмежень.
Листом від 06.09.2019 р. повідомлено позивача, що відповідно до п. 3 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із змінами та доповненнями згідно із Законом №3668-УІ від 08.07.2011р., максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с.12).
ОСОБА_1 , вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії у формі рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.
У спірних правовідносинах судом встановлені обставини відсутності належного звернення особи з приводу перерахунку пенсії.
Між тим, подання громадянином заяви довільної форми (що і мало місце у даному випадку) (а.с.11) не виключає можливості вирішення ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України “Про звернення громадян” у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення, як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, у спірних правовідносинах відповідачем цілком правомірно на звернення заявника довільної форми була надана відповідь у формі листа, яка не може бути кваліфікована судом у якості відмови у перерахунку пенсії.
Надаючи оцінку даним доводам в обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на таке.
Відповідно до п. 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (надалі - Порядок), особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.
Згідно з п. 1.7 Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до п. 4.1. Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції звернув увагу на форму заяви, з якою позивач звернувся до Пенсійного органу.
Зокрема, судом встановлені обставини відсутності належного звернення особи з приводу перерахунку пенсії.
В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що зміст зазначеної заяви очевидно дає змогу оцінити намір заявника, що свідчить про відповідність її вимогам Порядку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі № 748/696/17.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що предметом спору даної справи є не призначення позивачу пенсії і не її перерахунок, а обмеження в виплаті раніше визначеної йому пенсії граничним розміром у 10-ть прожиткових мінімумів.
Саме тому позивачем 08.08.2019 була подана заява до ГУПФ України в Харківській області про знаття з нього обмежень з виплати нарахованої пенсії, з посиланням на пенсійні норми права.
Відповідач, ГУПФ України в Харківській області, розглянув заяву позивача та надав відповідь листом від 06.09.2019 №2738/02.11-20 про відмову в задоволенні виплати нарахованої йому пенсії без обмеження 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, посилаючись на те, що відповідно до п. 3 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із змінами та доповненнями згідно із Законом №3668-УІ від 08.07.2011р., максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Іншого розрахунку на теперішній час не передбачено.
При цьому, відповідач зауважив, що у разі не згоди з відповіддю, позивач має право звернутися до суду.
Отже, ГУПФ України в Харківській області розглянуло заяву позивача по суті, жодних порушень в частині звернення не встановило.
З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на відсутність належного звернення особи з приводу перерахунку пенсії, в даному випадку колегія суддів вважає помилковими.
В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, проте, дійшла інших висновків щодо мотивів відмови у задоволенні позову, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788).
Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною 3 ст. 53 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №788-XII) встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
Згідно з ст. 54 Закону №788-XII працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок мають право на пенсію за вислугу років незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 року №418.
Відповідно до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років пункту працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 №529) пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (пункт 6 цього Порядку) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії за віком. За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом «а» статті 13 та статтею 14 Закону, пенсія збільшується на 1 процент заробітку.
Згідно з пунктом «в» пункту 7 Порядку у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Отже, законодавством, передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення, середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.
На думку позивача, відповідно до вказаного Порядку призначення та виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, розмір пенсії, яку позивач повинен отримувати з 1 березня 2018 року, обчислюється наступним чином: 7103,79 гривень (середня заробітна плата за 2017 рік) х 2,5 = 17759,48 гривень, але відповідачем розмір пенсії позивача неправомірно обмежено сумою у 13730 гривень.
З липня 2018 року позивач отримував пенсію в розмірі 14350 гривень, з грудня 2018 року - 14970 гривень, з липня 2019 року - 15640 гривень.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668), що набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з абзацом 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI передбачено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Колегія суддів зазначає, що вказана норма Закону №3668-VI стосується виплат пенсії, призначеної до 01.10.2011, та розмір якої перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, вказана норма жодним чином не встановлює скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI, у тому числі і не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII у 2018 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня 2018 року - 1 373 гривні.
Отже, згідно викладених норм, максимальний розмір пенсії у 2018 році складає 13730 грн.
Як вбачається з розрахунку пенсії з 01.01.2018 року, поданого відповідачем:
Коефіцієнт підвищення заробітку - 3.84142 х 1.29184 х 1.29732 х 1.33696 х 1.05507 х 1.17489 х 1.1759 х 1.14909 х 1.07919 х 1.06584 х 1.20527 х 1.23555
Заробіток з урахуванням коефіцієнтів - 19747.01807
Заг. процент розрахунку пенсії від заробітку -75
Основний розмір пенсії - 14810,26000
Загаьний розмір пенсії - 12956, 53 грн.
Загальний розмір пенсії станом на 24.09.2019 складає - 15640,00 грн.
Таким чином, перерахований розмір пенсії позивача перевищує встановлений Законом №3668-VI її максимальний розмір, а тому, визначаючи належний до виплати розмір пенсії позивача у сумі 13 730 грн., відповідач діяв у відповідності до ст. 2 Закону №3668-VІ.
Щодо посилань позивача на неправомірність законодавчого обмеження максимального розміру пенсії, колегія суддів звертає увагу на таке.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року (у справі за заявою Великода проти України) підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом тимчасовий максимальний її розмір, такі положення закону у спірний період неконституційними не визнавались і підлягали застосуванню відповідачем під час обчислення пенсії позивачу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2018 року у справа № 361/4922/17 та від 29 серпня 2018 року у справі № 359/6255/17.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на судову практику при розгляді подібного спору в судах першої інстанції, оскільки позиція судів першої та апеляційної інстанцій не є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції, а згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В свою чергу, на підтвердження своєї позиції позивач посилається на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.11.2019 року у справі № 360/1428/17, в якій зазначено, що відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Разом з цим, зазначену норму закону введено Законом України 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 1 січня 2016 року.
Отже, оскільки позивач отримує пенсію з 1997 року, тобто до 1 січня 2016 року, він вважає, що дія положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії до нього не застосовується в силу пункту 2 Прикінцевих положень цього Закону.
В свою чергу, колегія суддів не приймає до уваги зазначені посилання позивача з огляду на таке.
Дійсно, відповідно до Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину третю статті 27 доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 року, який набрав чинності з 01.01.2017 року, у частині третій статті 27 слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
При цьому, Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 року вже не містили застережень про те, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 1 січня 2016 року або з 1 січня 2017 року.
Отже, зазначеним Законом скасовано період застосування частини 3 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» саме з січня 2016 року.
Таким чином, на момент звернення позивача з заявою до відповідача частина третя статті 27 мала таку редакцію: "Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає зміні в цій частині.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 по справі № 520/9303/19 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 по справі № 520/9303/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді І.С. Чалий В.В. Зеленський