Справа № 521/10301/19
Номер провадження:1-кс/521/6922/19
26 грудня 2019 року м. Одеса
Слідчий суддя Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу на постанову слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, майора поліції ОСОБА_4 від 17.05.2019 року про закриття кримінального провадження № 12018160470004271 від 12.12.2018 року за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України, -
До Малиновського районного суду м. Одеси надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 на постанову слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, майора поліції ОСОБА_4 від 17.05.2019 року про закриття кримінального провадження № 12018160470004271 від 12.12.2018 року за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України.
В обґрунтування своїх вимог скаржник вказує, що постанова слідчого не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, окрім того вказує на те, що слідчий повинен був встановити обставини передбачені ст. 91 КПК України при проведенні розслідування, проте всупереч статті 91 КПК України слідчим не досліджені вказані обставини та взагалі необґрунтовано рішення про закриття кримінального провадження, також слідчим не проведено необхідні слідчі дії для повного встановлення фактичних обставин справи та досудове розслідування проведено з істотним порушенням Кримінального процесуального законодавства України у зв'язку з чим, постанова винесена без наявних на те підстав.
Представник скаржника адвокат ОСОБА_3 в ході судового розгляду просив скаргу задовольнити у повному обсязі з підстав наведених в ній.
Слідчий та прокурор по кримінальному провадженню до судового засідання не з'явились, матеріалів до суду не надали, хоча були сповіщені про дату та час судового засідання належним чином.
Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, вислухавши думку учасників судового розгляду, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
17 травня 2019 року слідчий Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, майор поліції ОСОБА_4 виніс Постанову про закриття кримінального провадження № 12018160470004271 від 12.12.2018 року за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення.
Слідчий суддя дослідивши зміст оскаржуваною постанови встановив, що постанова не відповідає вимогам ст. 110 КПК України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яким слідчий керувався під час винесення оскаржуваної постанови, кримінальне провадження закривається у разі, якщо в діянні встановлено відсутність складу кримінального правопорушення.
При цьому, виходячи зі змісту положень ч. 2 ст. 9 КПК України, слідчий зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ч. 5 ст. 110 КПК України постанова слідчого складається з вступної, мотивувальної та резолютивної частини. При цьому мотивувальна частина постанови повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України.
З огляду на наведені вище положення КПК України, постанова слідчого про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, крім іншого, повинна містити:
-Встановлені слідчим фактичні обставини події, яка є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні;
-Докази, які підтверджують ці фактичні обставини події;
-Мотиви, з яких слідчий не приймає до уваги інші докази, які не узгоджуються з прийнятими ним або суперечать їм, і у той же час спростовують фактичні обставини події, які слідчий вважає встановленими;
-Обґрунтування висновку про відсутність у події, встановленої слідчим, складу будь-якого кримінального правопорушення, як передбаченого нормою КК України, за якою діянню надано попередню кваліфікацію при внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, так і кримінального правопорушення, на можливість наявності якого вказують фактичні обставини встановленої події. Зокрема відсутність об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкту чи суб'єктивної сторони вказаних правопорушень.
Однак зміст оскаржуваної постанови безперечно свідчить про недотримання органом досудового розслідування вищевказаних вимог закону щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, а також належної обґрунтованості прийнятої постанови, яке б не викликало жодних сумнівів в правильності прийнятого рішення.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Таким чином, слідчий зобов'язаний був встановити вказані обставини при проведенні розслідування, проте всупереч статті 91 КПК України слідчим не досліджені вказані обставини та взагалі необґрунтовано рішення про закриття кримінального провадження.
Зі змісту оскаржуваної постанови слідчий суддя вбачає, що cлідчим ОСОБА_4 неповно та без проведення всіх необхідних процесуальних дій зроблено висновок про необхідність закриття кримінального провадження.
Слідчий зазначає, що «свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили факт спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень поліном.
Проте, згідно протоколу огляду предмету, а саме диску наданого ОСОБА_5 відеозапис не підтверджує нанесення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .
Згідно висновку експерта № 165 від 18.02.2019 року було виявлено садна обох нижніх кінцівок, які відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень.»
Отже, слідчий суперечить власним твердженням, коли зазначає про те, що нанесення тілесних ушкоджень не підтверджено, однак висновок експерта № 165 все ж таки вказує на наявність саден обох нижніх кінцівок, які відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень.
Слідчий наводить наступний висновок: «Таким чином в ході досудового розслідування було встановлено, що гр. ОСОБА_5 були спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, але встановлено, що вони могли бути спричинені в результаті необережності, тобто без умислу не спричинення тілесних ушкоджень з боку гр. ОСОБА_9 »
Вказаний висновок слідчого є неправильним та таким, що не відповідає положенням Кримінального кодексу України.
Стаття 125 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження .
При цьому тлумачення ст. 125 КК України дозволяє дійти висновку про те, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, а саме «умисне легке тілесне ушкодження» може мати місце як з прямим, так і не з непрямим умислом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Кримінального кодексу України умисел поділяється на прямий і непрямий.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кримінального кодексу України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Внаслідок кидання поліна на потерпілу ОСОБА_9 усвідомлявав суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав суспільно небезпечні наслідки, і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.
Таким чином, у протиправних діях ОСОБА_9 наявний непрямий умисел щодо нанесення ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .
Слідчий суддя приходить до висновку, що слідчий незаконно зазначив як підставу для закриття кримінального провадження наступне: «Згідно Кримінального кодексу України завдання легких тілесних ушкоджень за необережністю не підпадає під норми кримінальної відповідальності.»
Зокрема,слідчий протиправно зазначає в постанові про те, що «аналізуючи свідчення потерпілої, свідків по кримінальному провадженню № 12018160470004271 та в рамках № 12018160470002604, слідство приходить до висновку, що виявлені протиріччя між показами, є намір потерпілої ОСОБА_5 уникнути кримінальної відповідальності за провадженням, де за статусом вона є обвинуваченою.»
Вказуючи такі висновки в постанові, слідчим ОСОБА_4 порушується принцип презумпції невинуватості та принцип безпосереднього дослідження доказів по кримінальному провадженню.
Зазначати про уникнення відповідальності по іншому кримінальному провадженню та однозначно стверджувати про винуватість особи можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до п. 1, 4, 5 ст. 17 КПК України, яка встановлює презумпцію невинуватості, зазначається, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Всупереч ст. 88 КПК України, за якою докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Більш того, слідчий прямо вказує на те, що він досліджував матеріали іншого кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 (в порушення вимог КПК України цей слідчий не був слідчим у іншому кримінальному провадженні, що може свідчити про упередженість та порушення вимог самим слідчим ОСОБА_4 ) та цим намагається довести необхідність закриття кримінального провадження з метою уникнення відповідальності ОСОБА_9 , де ОСОБА_5 є потерпілою, що є незаконним.
Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини, викладеному у п. 42 рішення у справі «Михалкова та інші проти України» 13.01.2011 року, розтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування.
Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За таких обставин, прийняте слідчим рішення про закриття кримінального провадження неможливо визнати законним процесуальним рішенням, в якому обставинам кримінального провадження надано належну правову оцінку.
Враховуючи наведене вище, виходячи зі змісту ст. 307 КПК України, оскаржувана постанова слідчого підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303-307, 309 КПК України, -
Скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 - задовольнити.
Скасувати Постанову слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області майора поліції ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження № 12018160470004271 від 12.12.2018 року за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України та передати матеріали кримінального провадження до уповноваженого органу для проведення досудового розслідування.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1