Справа № 450/697/18 Провадження № 2/450/262/19
"26" листопада 2019 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Кукси Д.А.
при секретарі Оленич О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про (предмет спору): про визнання договору дарування недійсним,-
суд постановив таке рішення:
підстава позову (позиція позивача): 02.03.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір був засвідчений нотаріусом Олефіром Р.В., на підставі чого зареєстровано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 . До укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_1 існувала домовленість, що останній щомісячно буде сплачувати позивачу 1 000 грн. на його утримання, проте починаючи із червня 2017 року, ОСОБА_1 , не виплачує жодної допомоги. Факт існування переддоговірної домовленості підтверджується розпискою ОСОБА_1 . Вважає, що оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання по утриманні позивача, а також те, що він помилявся щодо правової природи правочину та відсутність його волевиявлення на безоплатну передачу свого майна, просить позовні вимоги задоволити та визнати договір дарування недійсним.
Позиція відповідача: у судове засідання не з'явився. Однак в попередньому судовому засіданні, щодо позовних вимог заперечив.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.
12.03.2018 року ухвала про залишення без руху; 02.04.2018 року запит щодо доступу до персональних даних; 17.04.2018 року відповідь на запит щодо доступу до персональних даних; 18.04.2018 року ухвала про відкриття провадження; 19.09.2018 року ухвала про призначення судового розгляду; 05.12.2018 року клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи; 11.02.2019 року клопотання представника позивача про відкладення судового засідання; 19.03.2019 року клопотання представника позивача про відкладення судового засідання; 26.11.2019 року клопотання представника позивача про розгляд справи у відсутності позивача.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.
02.03.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір був засвідчений нотаріусом Олефіром Р.В., на підставі чого зареєстровано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .
До укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_1 існувала домовленість, що останній щомісячно буде сплачувати позивачу 1 000 грн. на його утримання, проте починаючи із червня 2017 року, ОСОБА_1 , не виплачує жодної допомоги. Факт існування переддоговірної домовленості підтверджується розпискою ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.ч. 3, 5 ст.203 ЦК України, згідно з якими волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Положеннями статей 229-233 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
Не знайшли підтвердження в суді твердження позивача про те, що він помилявся щодо правової природи правочину та відсутність його волевиявлення на безоплатну передачу свого майна.
Судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного правочину, тяжких захворювань, які б свідчили про не усвідомлення дарувальником своїх дій, позивач не мав. Позивач мав намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. При посвідчені договору дарування нотаріусом було роз'яснено характер правочину, який укладався, що засвідчено підписом ОСОБА_1 . Позивач діяв без примусу, вільно, розумів, що укладає саме договір дарування безоплатно передає квартиру ОСОБА_1 . Позивач не надав належних доказів на підтвердження помилки з його боку щодо природи договору дарування, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 229-233, 717 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області.
Позивач : ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач : ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 26.11.2019 року.
СуддяД. А. Кукса