Справа №461/1848/19
19 грудня 2019 року м. Львів.
Галицький районний суд м. Львова
в складі головуючого-судді Юрківа О.Р.
з участю секретаря судового засідання Чорненької К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Фрей-СЛВВ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та визнання права власності на нерухоме майно, -
ПП «Фрей-СЛВВ» звернулося до суду із позовом доОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та визнання права власності на нерухоме майно, мотивуючи свої позовні вимоги наступним. За рішенням засновників Приватного підприємства «Фрей-СЛВВ» від 18.01.2014 року, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 прийняті до складу засновників підприємства замість ОСОБА_7 , який передав їм усі права засновників. У якості внеску до статутного капіталу, ОСОБА_4 внесено нерухоме майно - 52/100 будинку за адресою АДРЕСА_1 , які оцінені у розмірі 200 000 грн. На підставі вказаного рішення засновників, ПП «Фрей-СЛВВ» набуло право власності на 52/100 будинку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 11.03.2014 року індексний номер 18801576, а ОСОБА_4 - набула право власності на 50 % статутного капіталу ПП «Фрей-СЛВВ». Однак, за рішенням Галицького районного суду міста Львів від 03.10.2013 року, частково скасованого постановою Апеляційного суду Львівської області від 11.03.2014 року у справі №461/9294/13, вирішено визнати недійсним договір дарування від 03.12.1999 року, зареєстрований в реєстрі за №4891, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому, рішенням Галицького районного суду міста Львів від 04.12.2015 року у справі №461/2622/14-ц, вирішено визнати незаконним та скасовано розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №1141 від 09.10.2003 року; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності №Г-0080 від 09.10.2003 року, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради на будинок АДРЕСА_1 ; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №1159 від 25.03.2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» (пункт 132) в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0742 га для обслуговування будинку АДРЕСА_1 ; визнано незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЛВ №099770, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:07:006:0004, за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати у Приватної фірми «ФРЕЙ-СЛВВ» квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
Відтак, оскільки у ПП «Фрей-СЛВВ» витребувано не 52/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а квартиру АДРЕСА_1 , позивач позбувся усіх поліпшень, належних ОСОБА_4 у вказаному будинку, які вона передала до статутного капіталу підприємства, а також 52/100 гаражу, який є складовою будинку АДРЕСА_1 .
У зв'язку із цим, ПП «Фрей-СЛВВ» звертається з позовом про стягнення вартості невід'ємних поліпшень та про визнання права власності на 52/100 частини гаражу у вказаному будинку, до подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь яких витребувано нерухоме майно, а також до ОСОБА_3 , який разом з ОСОБА_4 будував гараж поряд з вказаним будинком.
Щодо стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вартості невід'ємних поліпшень квартири АДРЕСА_1 , позивач зазначає наступне. Згідно договору дарування від 03.12.1999 року, ОСОБА_4 подаровано квартиру АДРЕСА_1 , інвентаризаційною вартістю 17059 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.08.2001 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 придбали квартиру АДРЕСА_2 , інвентаризаційною вартістю 21086 грн. Отже, інвентаризаційна вартість двох квартир, набутих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на початок 2000-х років, орієнтовно складала 38145 грн. Після реконструкції квартир шляхом їх об'єднання у суцільний житловий будинок, ОКП «БТИ та ЕО», складено новий технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідно до якого інвентаризаційна вартість будинку склала 66358 грн., тобто, зросла майже в два рази. Здійснення ремонту підтверджує не лише зростання інвентаризаційної вартості будинку, але й зміни, які склались у складі майна. Стверджує, що за результатами ремонту з'явився додатковий сан вузол, а у одній із житлових кімнат збільшено площу на 3 кв. м. Підтверджує факт здійснення ремонтних робіт і довідка ОКП «БТІ і ЕО» від 08.08.2013 року №1/11490, видана ОСОБА_3 про те, що станом на 02.12.1996 року загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 , складала 267,6 кв. м. Станом на 08.08.2013 року площа цього ж будинку склала 270,6 кв. м. за рахунок демонтажу пічок. Також, факт здійснення ремонту подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , може підтвердити ОСОБА_10 , яка у той період працювала нянею ОСОБА_11 - спільної дитини подружжя.
Оскільки ОСОБА_4 передала до статутного капіталу ПП «Фрей-СЛВВ» 52/100 частини житлового будинку буд. АДРЕСА_1 , яка створена внаслідок невід'ємних поліпшень квартири №3 , то позивач вважає, що має право на стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вартості цих поліпшень, які неможливо відділити від квартири АДРЕСА_1 , адже вони є частиною нерухомого майна, витребуваного від ПП «Фрей-СЛЛВ» на користь ОСОБА_1 , який перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 .
Щодо визнання права власності на 52/100 частини індивідуального гаражу на АДРЕСА_1 , позивач зазначає наступне. Як вбачається із змісту договорів дарування від 03.12.1999 року (між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ), договору купівлі-продажу від 14.08.2001 року (між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 і ОСОБА_9 ), договору дарування від 23.05.2003 року (між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 ), подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі правочинів не набували у власність гараж на АДРЕСА_1 . Не передавався вказаний гараж у власність подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і від попереднього власника та балансоутримувача будинку по АДРЕСА_1 - АДРЕСА_1 ради, про що свідчить акт приймання-передачі будинку від 25.12.2002 року, адже гаражу не вказано у переліку майна, що передається. Тобто, гараж був збудований подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вже після того, як воно набуло у власність обидві квартири у будинку АДРЕСА_1 . Це підтверджується копією технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_1 , складеного станом на 18.03.2003 року, у якому вказано рік побудови гаражу - 2001 рік. Аналогічне вбачається і з акту обстеження гаражу від 01.08.2003 року. Таким чином, гараж по АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та увійшов до складу домоволодіння за цією ж адресою, 52/100 частини якого набула у власність ОСОБА_4 , яка потім передала цю частину нерухомого майна до статутного капіталу та у власність ПП «Фрей-СЛВВ».
При цьому, 52/100 частини вказаного гаражу не були витребувані з володіння ПП «Фрей-СЛВВ» за рішеннями судів у справі №461/2622/14-ц, проте, право власності ПП «Фрей-СЛВВ» на гараж окремо не було зареєстровано, оскільки він передавався у складі 52/100 частини житлового будинку (домоволодіння) по АДРЕСА_1 . Відтак, склалась ситуація, коли у зв'язку із витребуванням нерухомого майна із володіння ПП «Фрей-СЛВВ», підприємство не має окремого правовстановлюючого документу на індивідуальний гараж, який не було витребувано за рішенням суду. Таким чином, належним способом захисту прав ПП «Фрей-СЛВВ» є визнання за підприємством права власності на 52/100 частини гаражу площею 48,4 кв. м. Згідно із технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , інвентаризаційна вартість гаражу складає 9460 гривень.
Відтак, просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Приватного підприємства «Фрей-СЛВВ» (код ЄДРПОУ19336151) 195 080 гривень 80 копійок вартості невід'ємних поліпшень, здійснених у квартирі АДРЕСА_1 ; визнати за Приватним підприємством «Фрей-СЛВВ» (код ЄДРПОУ19336151) право власності на 52/100 частини гаражу площею 48,4 кв. м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 ; судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 18 березня 2019 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 18 березня 2019 року задоволено заяву ПП «Фрей - СЛВВ» та забезпечно позов шляхом накладення арешту на гараж та квартиру АДРЕСА_1 .
У судове засідання сторони не з'явилися.
Від представника позивача ПП «Фрей-СЛВВ» Мироненко К.Б. надійшла заява про проведення розгляду справи без участі позивача. Позов підтримує та просить його задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - адвокат Перунов В.В. також не з'явився у судове засідання, однак у заяві від 19.12.2019 року просить суд проводити розгляд справи без його участі. Своє ставлення по позову висловив у відзиві на позовну заяву (а.с. 90-93).
Третя особа та відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши надані докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.07.1991 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
За рішенням Галицького районного суду міста Львів від 30.07.2015 року у справі №461/3780/15-ц шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - розірвано.
За договором дарування від 03.12.1999 року, зареєстрованого в реєстрі за №4891, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач стверджує, що у будинку АДРЕСА_1 була ще одна квартира №2 , придбання якої спочатку оформлено за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3 та його тітку, ОСОБА_9 (договір купівлі-продажу від 14.08.2001 року), яка згодом передарувала свою частку ОСОБА_3 за договором дарування від 23.05.2003 року. Отримавши у власність обидві квартири на АДРЕСА_1 , подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснили реконструкцію двох квартир, об'єднавши їх у повноцінний житловий будинок, а також побудували гараж. На підставі заяви подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 09.10.2003 року №1141, видано свідоцтво від 09.10.2003 року НОМЕР_3 про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Також, на житловий будинок оформлено технічний паспорт.
Ухвалою Львівської міської ради від 25.03.2004 року №1159, ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 0,0742 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЛВ №097770.
Однак, твердження позивача про здійснення відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 реконструкції вказаних вище квартир не підтверджено належними доказами.
Матеріалами інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 , встановлено, що оформлення права власності на будинок в цілому проводилось на підставі Висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 04 серпня 2003 року про визначення ідеальних часток у вказаному будинку, з урахуванням того, що власником квартири №2 був ОСОБА_3 , а право власності на квартиру №3 було зареєстровано за ОСОБА_4 . З урахуванням цих обставин, частку ОСОБА_3 у будинку було визначено у розмірі 48%, а частку ОСОБА_4 у розмірі 52%, а відтак видано Розпорядження ГРА ЛМР №1141 від 09.10.2003 року, яке стало підставою для видачі Свідоцтва про право власності та реєстрації в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» цього будинку, як самостійного об'єкту нерухомого майна на праві власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у частках вказаних вище.
За рішенням засновників Приватного підприємства «Фрей-СЛВВ» від 18.01.2014 року, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 прийняті до складу засновників підприємства замість ОСОБА_7 , який передав їм усі права засновників.
У якості внеску до статутного капіталу, ОСОБА_4 внесено нерухоме майно - 52/100 будинку за адресою АДРЕСА_1 , які оцінені у розмірі 200 000 грн. (а.с.25).
На підставі вказаного рішення засновників, ПП «Фрей-СЛВВ» набуло право власності на 52/100 будинку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 11.03.2014 року індексний номер 18801576, а ОСОБА_4 - набула право власності на 50 % статутного капіталу ПП «Фрей-СЛВВ» (а.с.26).
Однак, як встановлено матеріалами справи, реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 відбулася на підставі недійсного правочину, оскільки рішенням Галицького районного суду м.Львова у справі №461/9294/13-ц (Провадження №2/461/1938/13) від 03.10.2013 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 . укладений 03.12.1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за №4891, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дольницькою Л.М. Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на 52/100 будинку АДРЕСА_1 . В решіт задоволення вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області у справі №461/9294/13 (Провадження №22-ц/783/425/14) від 11.03.2014 року рішення Галицького районного суду м.Львова від 03.10.2013 року в частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на 52/100 будинку АДРЕСА_1 скасовано, та ухвалено нове рішення, згідно якого вирішено відмовити ОСОБА_1 у визнанні за ним та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на 52/100 будинку АДРЕСА_1 . В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.31-32).
З огляду на викладене вище, з урахуванням наслідків недійсності правочину, ОСОБА_4 ніколи не була власником квартири АДРЕСА_1 та власником 52/100 частини будинку в цілому, яке є предметом спору у даній справі.
З огляду на ці обставини, рішенням Галицького районного суду м. Львова у справі №461/2622/14-ц від 04.12.2015 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Приватного підприємства «Фрей-СЛВВ», за участю третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та вирішено: визнати незаконним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №1141 від 09.10.2003 року; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності №Г-0080 від 09.10.2003 року, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради на будинок АДРЕСА_1 ; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №1159 від 25.03.2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» (пункт 132) в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0742 га для обслуговування будинку АДРЕСА_1 ; визнано незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЛВ №099770, кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:07:006:0004, за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати у Приватної фірми «ФРЕЙ-СЛВВ» квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 334 ЦК України, передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Зміст ст.330 ЦК України свідчить про те, що добросовісний набувач набуває право власності на майно і втому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову у задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Рішенням суду у справі №461/9294/13 квартиру АДРЕСА_1 витребувано у позивача з урахуванням того, що ця квартира вибула з власності ОСОБА_1 поза його волею, а перереєстрацію цієї квартири у 52/100 частки будинку здійснено незаконно. ОСОБА_4 ніколи не була власником ні цієї квартири ні 52/100 частки будинку.
Відтак, твердження позивача про набуття ним права власності на невід'ємні поліпшення у складі квартири АДРЕСА_1 не відповідають фактичним обставинам справи.
Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.79ЦПК України).
Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Позивач не надав суду належних, допустимих, та достатніх доказів, на підтвердження того, що ним були здійснені поліпшення квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, покликання позивача на те, що такі поліпшення були здійснені за участю ОСОБА_4 , до передачі нею спірного майна до статутного фонду ПП «Фрей-СЛВВ», не впливає на підстави виникнення у позивача прав, визначених ч.4 ст.390 ЦК України.
Не підлягають до задоволення також позовна вимога про визнання за ПП «Фрей-СЛВВ» права власності на 52/100 частини гаражу площею 48,4 кв. м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , з огляду на наступне.
Позивачем не надано суду доказів існування гаража, як об'єкта нерухомого майна, створення якого б відповідало вимогам ст.331 ЦК України і який можна ідентифікувати, як об'єкт права власності.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова у справі №461/6882/16-ц (Провадження №2/461/321/17) від 05.04.2017 року вирішувалося питання визначення обсягу та поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Однак, гараж та будівельні матеріали, використані з метою його зведення, не є об'єктом спільного майна подружжя.
Доводи позивача, що гараж було збудовано подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відповідають фактичним обставинам справи, є голослівними та не підтверджуються жодними доказами.
Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідачів судових витрат в порядку в порядку ст.141 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 76-79, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 328, 330, 331, 334 ЦК України, суд,
у задоволенні позову Приватного підприємства «Фрей-СЛВВ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення).
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя О.Р. Юрків.