ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2019Справа № 910/14712/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О., за участю секретаря судового засідання Осіпчук І.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ СОЛОМ'ЯНСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА"
до Фізичної особи-підприємця Мехедько Ріти Іванівни
про стягнення 36811,93 грн.
представники учасників справи:
від позивача: Савчук Н.А.,
відповідача: не з'явився.
Комунальне підприємство "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ СОЛОМ'ЯНСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Мехедько Ріти Іванівни про стягнення 36 811,93 грн., з яких 35 994,29 грн. заборгованості за фактичне використання приміщення, 427,88 грн. інфляційних втрат та 389,76 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 537 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 03.11.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14712/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання у справі призначено на 19.11.2019.
В судове засідання 19.11.2019 представники сторін не з'явились.
Протокольною ухвалою від 19.11.2019 судове засідання відкладено на 03.12.2019.
В судове засідання 03.12.2019 з'явився представник позивача, надав документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача в судове засідання 03.12.2019 не з'явився.
Протокольною ухвалою від 03.12.2019 відкладено судового засідання на 17.12.2019.
09.12.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі, у яких позивач зазначив, що у зв'язку зі сплатою основного боргу відповідачем, позивач керуючись ст. 191 ГПК України відмовляється від позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 35994,29 грн.
В судове засідання 17.12.2019 з'явився представник позивача та надав пояснення по справі, підтримав відмову від позову в частині суми основного боргу.
Відповідач в судове засідання 17.12.2019 не з'явився.
Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалами суду, направленими на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористалися наданими йому процесуальними правами, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 17.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
03.11.2015 року між Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Мехедько Рітою Іванівною (орендар) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" (балансоутримувач) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 537 (договір), за умовами якого орендодавець на підставі рішення постійної комісії Київської міської раді від 19.05.2015 №34 та розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 03.11.2015 № 662 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: вулиця Кривоноса, 5/1, для надання побутових послуг.
Відповідно до п. 2.1 договору, об'єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 108,2 кв.м, у т.ч., підвалі - 108,20 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (Додаток № 1).
Згідно з п. 2.5 договору, передача об'єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об'єкт. Власником об'єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Орендна плата визначена на підставі пункту 21 таблиця 2 п. 20 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року N 415/1280, і становить без ПДВ: 50,37 грн 87 коп. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку 2015р. 5450,00 грн. (п. 3.1 договору).
Відповідно до п 3.2 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
Орендна плата сплачується ОРЕНДАРЕМ на рахунок ПІДРИЄМСТВА- БАЛАНСОУТРИМУВАЧА, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата сплачується ОРЕНДАРЕМ незалежно від наслідків господарської діяльності ОРЕНДАРЯ щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця (п.3.6, 3.7 договору).
Згідно з п. 3.12 договору, у разі припинення (розірвання) цього договору ОРЕНДАР сплачує орендну плату до дня повернення ОБ'ЄКТА за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє ОРЕНДАРЯ від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству - балансоутримувачу.
Відповідно до п. 9.1 договору, цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 03.11.2015 до 02.11.2018. У разі, якщо законом передбачене нотаріальне посвідчення і державна реєстрація, цей договір є укладеним з моменту державної реєстрації.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід'ємною частиною цього договору. Невиконання орендарем підпункту 8.5 є підставою для відмови в продовженні терміну дії цього договору (п. 9.8 договору).
Відповідно до акту приймання - передачі об'єкта оренди від 03.11.2015, позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування згідно з договором оренди від 03.11.2015 №537 приміщення, що розташоване в підвалі, та перебуває на балансі позивача, загальною прощею 108,20 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Кривоноса 5/1.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання зі сплати орендної плати у період з 01.12.2016 по 31.08.2019, у зв'язку із чим виникла заборгованість за фактичне використання приміщення у сумі 35994,29 грн.
Оскільки, відповідач несвоєчасно сплачував орендні платежі, позивачем заявлено до стягнення 389,76 грн. - 3% річних, 427,88 грн. - інфляційних втрат.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.
Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем, у період з 01.12.2016 по 31.08.2019 об'єктом оренди за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що в період з 01.12.2016 по 31.08.2019 відповідач неналежно виконував зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Водночас, в письмових поясненнях, які надійшли до суду 09.12.2019 позивач зазначає, що відповідачем сплачена сума основної заборгованості, а тому позивач керуючись ст. 191 ГПК України відмовляється від позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 35994,29 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно із ч. 2 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Судом встановлено, що письмові пояснення, які надійшли до суду 09.12.2019 підписані представником позивача, Савчук Н. Відповідно до наявної в матеріалах справи довіреності №5 від 03.01.2019 №38-33/03 представника Савчук Н.А. наділено повноваженнями на відмову від позову.
Зі змісту письмових пояснень, які надійшли до суду 09.12.2019 вбачається, що вказана заява про відмову від позову в частині суми основного боргу не суперечать законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а представник позивача в судовому засіданні 17.12.2019 зазначив, що йому відомі та зрозумілі наслідки відмови від позову в частині основного боргу.
Приписами частини 3 статті 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Враховуючи наведене, оскільки відмова позивача від позову в частині основного боргу у сумі 35994,29 не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про її прийняття та закриття провадження у справі у частині стягнення основного боргу у сумі 35994,29, на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки, відповідач несвоєчасно сплачував орендні платежі, позивачем заявлено до стягнення 389,76 грн. - 3% річних, 427,88 грн. - інфляційних втрат.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому підлягає задоволенню.
В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат, у межах заявлених позивачем періодах та з урахуванням наведеного, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 55,43 грн.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження, такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Комунального підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ СОЛОМ'ЯНСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА" частково
Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 191, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця МЕХЕДЬКО РІТИ ІВАНІВНИ ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ СОЛОМ'ЯНСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА" (03186, м.Київ, ВУЛИЦЯ СОЦІАЛІСТИЧНА, будинок 6, ідентифікаційний код 35756919) 389,76 грн. 3% річних, 55,43 грн. інфляційних втрат та 23,23 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Закрити провадження у справі №910/14712/19 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 35994,29 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2019.
Суддя С.О. Турчин