вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
про відмову в задоволенні скарги на дії або бездіяльність
органу ДВС, приватного виконавця
"26" грудня 2019 р. Cправа № 902/435/18
Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" № 29/11 від 29.11.2019 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А.М. у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-3", м. Вінниця
до Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ", м. Київ
про стягнення 608 752,69 грн шкоди
за участю секретаря судового засідання: Марущак А.О..
представників сторін:
позивача (стягувач): Жейда Г.І. за довірністю;
відповідача (боржник, скаржника): Ковальова Л.П. за довіреністю;
приватний виконавець: не з'явився
03.12.2019 до суду надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А.М. у виконавчому провадженні №60676142 щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 20.11.2019.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.12.2019 вказану скаргу передано на розгляд судді Матвійчуку В.В.
З огляду на перебування судді Матвійчука В.В з 25.11.2019 на лікарняному розпорядженням керівника апарату суду №02.1-28/218/2019 від 09.12.2019 призначено повторний автоматичний розподіл скарги ПАТ "УКРВТОРЧОРМЕТ" на рішення та дії приватного виконавця у справі №902/435/18.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2019 означену вище скаргу передано на розгляд судді Нешик О.С.
Ухвалою суду від 13.12.2019 відкрито провадження по розгляду скарги ПАТ "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019. Призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні на 08.01.2020.
Відповідно до ч.2 п. 15 Порядку автоматизованого розподілу справ в Господарському суді Вінницької області, у випадку, коли розподілена іншому судді судова справа в порядку ч.1 п.15 на момент виходу головуючого судді, який здійснював провадження у такій справі буде не розглянута, такі судові справи (матеріали) передавати на повторний автоматизований розподіл в порядку визначеному ч.2 п.16 даного Порядку.
Згідно з ч.2 п.16 Порядку, у випадках, коли розподілена іншому судді судова справа, не розглянута по суті, а обставини, які зумовили відсутність на роботі суддів, які спеціалізуються на розгляді даної категорії справ або неможливість її розподілу між суддями, які спеціалізуються на розгляді такої категорії справ, що було підставою для проведення автоматизованого розподілу без врахування спеціалізації, відпали, такі нерозглянуті судові справи, на підставі відповідної заяви судді, передаються за розпорядженням керівника апарату суду (чи особи, яка виконує його обов'язки) на повторний автоматизований розподіл з врахуванням спеціалізації суддів, які розглядають дану категорію справи.
Станом на 18.12.2019 суддя Матвійчук В.В. перебуває на робочому місці.
18.12.2019 суддя Нешик О.С. подала заяву № 902/435/18/1789/19 про призначення повторного автоматизованого розподілу скарги ПАТ "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019.
Відповідно до п. 2.3.49. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30 у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 р. № 25 зі змінами, повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями застосовується у випадках визначених законом, а також з метою заміни одного, декількох суддів, всього складу суду, збільшення складу суду в порядку, визначеному підпунктами 2.3.4, 2.3.23 цього Положення.
На підставі вищевикладеного, та відповідно до п.п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 15 Порядку, керівником апарату суду призначено повторний автоматичний розподіл скарги ПАТ "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019 у справі № 902/435/18 для передачі судді, в провадженні якого перебувала справа.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.12.2019 скарга Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019 передана на розгляд судді Матвійчуку В.В.
Ухвалою суду від 19.12.2019 скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019 прийнято до провадження суддею Матвійчуком В.В. з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 26.12.2019.
23.12.2019до суду надійшло клопотання № 18/12 від 18.12.2019 за підписом представника відповідача (скаржника) адвоката Ковальової Л.П. про забезпечення проведення судового засідання у справі, що призначене на 08.01.2020 в режимі відеоконференції у Господарському суді міста Києва.
Розглядаючи зазначене клопотання суд виходить з того, що ухвалою від 13.12.2019 відкрито провадження по розгляду скарги ПАТ "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019. Призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні на 08.01.2020. (суддя Нешик О.С.) При цьому, після повторного автоматичного розподілу скарги, останню ухвалою від 19.12.2019 призначено до розгляду в судовому засіданні 26.12.2019. За таких обставин, клопотання № 18/12 від 18.12.2019 не може бути задоволено судом.
23.12.2019до суду надійшло клопотання № 18/12-1 від 18.12.2019 за підписом представника відповідача (скаржника) адвоката Ковальової Л.П. , в якому представник просить при розгляді скарги врахувати судову практику, що склалася при вирішенні подібних скарг, а саме постанову Київського апеляційного суду від 14.01.2019 у справі № 756/11356/16-ц.
Протокольною ухвалою 26.12.2019 судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання з огляду на невідповідність доданих до клопотання документів положенням ст. 91 ГПК України.
24.12.2019 на електронну адресу суду надійшли пояснення б/н від 23.12.2019 приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. по суті скарги.
Ознайомившись в судовому засіданні 26.12.2019 з означеними поясненнями судом встановлено, що останні не містить електронного цифрового підпису.
Відповідно до змісту ч. 8 ст. 42 ГПК України, документи, в тому числі заяви з процесуальних питань, які подаються учасниками справи до суду в електронній формі, скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Частиною 3 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Відповідно до п. 1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСА України № 28 від 20.02.2013, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.
Статтею 170 ГПК України встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. Так, ч. 2, ч. 4 ст. 170 ГПК України передбачено, що письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Оскільки пояснення б/н від 23.12.2019 приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М., що надійшли електронною поштою, не містить електронного цифрового підпису, враховуючи, що станом на 26.12.2019 оригіналу вказаних пояснень в паперовій формі на адресу суду не надійшло, суд залишає їх без розгляду.
24.12.2019 до суду надійшли пояснення № 441/01-9 від 24.12.2019 позивача (стягувача) по суті скарги, в яких останній наводить заперечення проти задоволення скарги та наголошує, що оскаржуючи дії приватного виконавця, відповідач підтверджує, що вартість його арештованих активів значно перевищує суму стягнення на користь позивача. Проте, при цьому, боржник не вказує причин, які, за наявності такої значної кількості активів, перешкоджають йому протягом майже вже року здійснити добровільне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
На визначену судом дату з'явились представники позивача (стягувача) та відповідача (скаржника). Приватний виконавець правом участі в судовому засіданні не скористався. Про час та місце розгляду скарги останній повідомлений ухвалою суду від 19.12.2019, яка направлена рекомендованою кореспонденцією.
З огляду на те, що за приписами ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу ДВС, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Враховуючи обмеженість розгляду скарги визначеними законом процесуальними строками, суд дійшов висновку про розгляд скарги за відсутності приватного виконавця.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, суд встановив наступне.
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/435/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-3" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" майнової шкоди в розмірі 608752,69 грн, спричиненою пожежею, яка сталася 08.06.2018 на складі будівельних матеріалів БМУ-3, який розташований за адресою: вул. Складська, 4-А, м. Вінниця.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.12.2018 у справі позов задоволено частково, ухвалено стягнути з Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-3" - 530931,56 грн - майнової шкоди та 7 963,97 грн - витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
10.01.2019 на виконання вказаного рішення суду виданий наказ, який надісланий на адресу стягувача.
Вказане рішення оскаржувалось в апеляційному та касаційному порядку.
Так, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" на рішення господарського суду Вінницької області від 13.12.2018 у справі № 902/435/18 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області залишено без змін.
В подальшому постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2019 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 13.12.2018 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі № 902/435/18 залишено без змін.
20.11.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Телявським Анатолієм Миколайовичем на підставі ст. ст.3,4,24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60676142 з примусового виконання наказу Господарського суду Вінницької області №902/435/18 від 10.01.2019 про стягнення з Публічного акціонерного товариства “УКРВТОРЧОРМЕТ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БМУ-3” 530931,56 грн.- майнової шкоди та 7963,97 грн.- витрат зі сплати судового збору.
Також, 20.11.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Телявським Анатолієм Миколайовичем на підставі ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про арешт майна боржника, якою відповідно накладено арешт на все майно боржника, що належить ПАТ "УКРВТОРЧОРМЕТ" у межах звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 592785,08 грн.
Звертаючись до господарського суду зі скаргою ПАТ "Укрвторчормет" зазначає, що протиправність дій приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А.М. щодо винесення постанови від 20.11.2019 року (ВП №60676142) про арешт майна боржника полягає в тому, що в зазначеній постанові приватний виконавець постановив накласти арешт на все майно що належить боржнику як на нерухоме майно, так і на рухоме майном. При цьому арешт на рухоме майно було накладено без його ідентифікації та опису. Такі дії приватного виконавця Телявського А.М., на думку скаржника, грубо порушують ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» якою чітко визначено, що арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Враховуючи, що право власності на рухоме майно - обладнання не підлягає реєстрації у державних базах даних, насласти на таке майно арешт можливо лише після його опису.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" №29/11 від 29.11.2019 не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Положеннями ст.124, п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.326 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява №56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст.1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 N 11-рп/2012).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень (одним з яких згідно з пунктом 1 частини першої статті 10 цього Закону є звернення стягнення на майно боржника), неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").
За змістом частин першої - третьої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» не містить лише обмеження строку, в якій може бути винесено постанову про арешт майна (коштів) боржника, а саме: не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Про те не містить обмежень щодо моменту винесення такої постанови. Єдиним обмеженням є посилання Закону на те, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься під час відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова приватного виконавця була прийнята ним під час відкриття виконавчого провадження у відповідності до приписів ст.56 Закону України “Про виконавче провадження”.
Доводи скарги боржника із приводу того, що приватним виконавцем мало бути проведено опис майна перед накладенням на нього арешту судом відхиляються з огляду на норми ст.56 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки, відповідно до вищезазначеної статті, приватний виконавець для забезпечення реального виконання рішення може винести постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накласти арешт у розмірі суми стягнення на все майно боржника. При цьому, статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», у даному випадку, не передбачено обов'язку виконавця здійснювати опис майна боржника.
Відповідно до ст.56 Закону України “Про виконавче провадження”, проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту та винесення постанови про арешт майна боржника є окремими самостійними шляхами накладення арешту на майно боржника.
Таким чином, постанова державного виконавця про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження» не повинна містити в собі опису майна, на яке накладається арешт.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 910/15141/16.
Відтак, посилання скаржника на те, що приватним виконавцем при винесенні постанови про арешт майна боржника всупереч нормам Закону України "Про виконавче провадження" не наведено чіткого переліку майна, на яке накладено арешт, є безпідставними, а постанова приватного виконавця Телявського А.М. від 20.11.2019 про арешт майна боржника винесена з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до приписів частин 1, 3 статті 73 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ч. 1, 2 ст.2 Господарського процесуального кодексу унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі ст.343 Господарського процесуального кодексу за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про арешт майна боржника від 20.11.2019 у виконавчому провадженні №60676142 прийнята приватним виконавцем відповідно до закону, в межах повноважень приватного виконавця і право скаржника (боржника) не було порушено, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення скарги.
Одночасно суд зауважує, що, оскаржуючи дії приватного виконавця, боржник сам підтверджує, що вартість його арештованих активів значно перевищує суму стягнення на користь позивача. Проте при цьому боржник не вказує причин, які за наявності такої значної кількості активів перешкоджають йому здійснити добровільне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Тобто у цьому випадку саме дії скаржника порушують законні права та інтереси стягувача, який, отримавши відповідне судове рішення про примусове стягнення коштів, протягом тривалого часу позбавлений можливості отримати задоволення своїх законних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 232-236, 339-342 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "УКРВТОРЧОРМЕТ" № 29/11 від 29.11.2019 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А.М. відмовити.
Копію ухвали надіслати згідно переліку рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України .
Ухвалу підписано 27.12.2019
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу (вул. Зодчих, 24, м. Вінниця, 21037);
3 - відповідачу (вул. Каунаська, 27, м. Київ, 02160);
4 - приватному виконавцю виконавчого округу міста Київ Телявському А.М. (вул. Поправки Юрія,6, оф.26, м. Київ, 02094)