Справа № 727/10655/18
Провадження № 2/727/712/19
20 грудня 2019 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Смотрицького В.Г.
при секретарі Кицинюк С.В.
розглянувши у порядку спрощеного провадження справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості посилаючись на те, що 12.03.2010 року відповідач уклав з ним кредитний договір, за яким отримав кредит у розмірі 6100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Порядок, строки повернення кредиту та сплати відсотків, передбачені Договором.
Однак, відповідач свої обов'язки по договору виконує неналежним чином, прострочена заборгованість станом на 18 вересня 2018 року становить 20069,81 грн., яка складається з 544,80 грн. по тілу кредиту, 4406,69 грн. по нарахованим відсоткам за користування кредитом, 13686,42 грн. нарахованої пені, 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 931,90 грн. штрафу (процентна складова).
А тому просив стягнути з відповідача суму боргу та судові витрати по справі.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.11.2018 року позовні вимоги банку задоволено частково. Ухвалою суду від 25.02.2019 року дане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження.
Відповідно до ч.4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача позов визнав частково, не заперечував щодо стягнення тіла кредиту в розмірі 544,80 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог просив відмовити.
Суд, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 12.03.2010 року (а.с.11), згідно з якою отримав кредит у розмірі 6100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У заяві вказано, що відповідач, підписавши цю заяву, ознайомився та згоден з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті www.privatbank.ua, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір про надання банківських послуг.
Як вбачається з наданого банком розрахунку (а.с.7-10), заборгованість відповідача ОСОБА_1 станом на 18 вересня 2018 року становить 20069,81 грн., з яких: 544,80 грн. - по тілу кредиту, 4406,69 грн. - по нарахованим відсоткам за користування кредитом, 13686,42 грн. - по нарахованій пені, 500,00 грн. - по штрафу (фіксована частина), 931,90 грн. - по штрафу (процентна складова).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У відповідності до ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається із заяви позичальника, в ній відсутні відомості про встановлення відсотків за користування кредитними коштами. Крім того, у вказаній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками, пенею і штрафами за несвоєчасну сплату кредиту, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором станом на 18.09.2018 року, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору, однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Окрім цього, банком не надано суду жодного доказу, що відповідач на момент підписання заяви-анкети був ознайомлений хоч з якимись Тарифами та Умовами надання банківських послуг.
Суд вважає, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15).
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин (12 березня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09 жовтня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року в справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд вважає, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо не підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Вид банківського кредиту, з огляду на його характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є - споживчим кредитуванням, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон України №1023-XII).
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону України №1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
В пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України в рішенні у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року в справі №342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Суд вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», розміщених на сайті: https://privatbank.ua, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа №342/180/17), яка, в силу положень ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підлягає врахуванню усіма іншими судами при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми відсотків, пені та штрафів.
Крім того, враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, яка згідно з розрахунком заборгованості становить 544,80 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» необхідно стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 544,80 грн., задовольнивши частково позовні вимоги.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в розмірі 47,75 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.207, 509, 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 76, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 274 ч. 1 ЦПК України, суд, -
Ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 544 (п'ятсот сорок чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» судові витрати у розмірі 47 (сорок сім) гривень 75 (сімдесят п'ять) копійок.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 24 грудня 2019 року.
Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Чернівецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя: