Справа № 645/5165/19
Провадження № 2/645/1869/19
23 грудня 2019 року м.Харків Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Алтухової О.Ю.,
секретар судового засідання - Волкова А.Р.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Іващенка Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, які проживають разом без реєстрації шлюбу та визнання права власності, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з серпня 2008 року по квітень 2014 року. Визнати об'єктом спільної власності подружжя будинок АДРЕСА_1 та поділити рівними частинами визнавши право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати покласти на відповідача.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 . Батьком якого є позивач. Після народження сина позивач дозволив ОСОБА_2 , як матері його дитини, мешкати разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з тим, що остання не мала постійного місця проживання у м. Харкові. Після спливу, майже двох з половиною років, позивач звик до ОСОБА_2 , як матері його сина, і з серпня 2008 року сторони почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. В кінці вересня 2008 року, за згодою власника будинку - рідної сестри позивача - ОСОБА_4 , у якому позивач проживав, зареєстрував відповідача ОСОБА_2 . За час спільного проживання зі ОСОБА_2 однією сім'єю але без реєстрації шлюбу, та їх спільним сином ОСОБА_3 у 2013 році позивач придбав за особисті власні кошти (які були ним зароблені та накопичені значно раніше, ще до початку проживання однією сім'ю з позивачем) у своєї рідної сестри ОСОБА_4 та зареєстрував на ім'я свого малолітнього сина житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Оформленням всієї документації, у тому числі укладанням договорів, займалась відповідачка ОСОБА_2 , про що свідчать договір купівлі - продажу частки житлового будинку на 39/100 часток від 11.10.2013 року зареєстрованого в реєстрі за № 2899 та договір купівлі - продажу частки житлового будинку на 61/100 частку від 11.10.2013 року зареєстрованого в реєстрі за № 2894, в якому сторони проживали разом однією сім'єю, без реєстрації шлюбу з серпня 2008 року по квітень 2014 року. 10.10.2013 року було укладено два договори купівлі - продажу часток житлового будинку між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 . Як вбачається зі свідоцтва про народження ОСОБА_3 , останній народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та на момент укладення вищезазначених договорів був неповнолітнім. Будинок АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності подружжя, і його слід поділити, відповідно до вимог Сімейного та Цивільного Кодексів України, рівними частинами, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду від 19 серпня 2019 року провадження по цивільній справі відкрито, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року у підготовчому судовому засіданні задоволено клопотання представника позивача про допит свідків та витребування доказів.
Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року у підготовчому судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу № 645/5165/19 до розгляду у відкритому судовому засіданні, встановлено порядок з'ясування обставин справи та дослідження доказів.
Ухвалою суду, постановленою без виходу у нарадчу кімнату, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про часткове закриття провадження у справі.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Іващенко Д.С., у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив суд його задовольнити.
30 вересня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказала, що впровадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та виселення з житлового приміщення (справа № 641/5812/18, провадження № 2-з/641/126/2018). Позов по цій справі був поданий ще у серпні 2018 року. Розгляд справи триває. По справі прийняті процесуальні рішення, такі як арешт майна та залучення до участі у справі співвідповідача та інші. 02.08.2019 року відповідачем по справі ОСОБА_1 був поданий відзив на позов. Зустрічний позов поданий не був. Бажаючи затягнути розгляд справи та зловживаючи своїми процесуальними правами ОСОБА_1 був поданий позов від 12.08.2019 року до Фрунзенського районного суду з тим же самим предметом, за винятком штучно створеного нібито спору щодо будинку, який був придбаний під час спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 та зареєстрований на їх спільного сина - ОСОБА_3 шляхом укладання договору купівлі-продажу. З тексту позову вбачається, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про укладання договору купівлі- продажу, так як він стверджує, що купив його за власні кошти у 2013 році. З 2013 року пройшло майже шість років, і весь цей час ОСОБА_1 існування діючого договору не турбувало. Крім того, що будинок, згідно договору належить його власному синові, пройшов строк позовної давності, протягом якого ОСОБА_1 міг звернутися до суду, якщо б вважав, що його права були порушені. В зв'язку з чим відповідач просила суд повернути позовну заяву позивачу.
23 грудня 2019 року до канцелярії суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про неможливість приймати участь у справі особисто, клопотань про відкладення розгляду справи не надійшло, у задоволенні позовних вимог відповідач просила відмовити в повному обсязі (вх.№ 31757 від 23.12.2019 року).
30 вересня 2019 року від представника третьої особи - Голубової О.С., яка діє на підставі довіреності, надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи, при ухвалені рішення покладається на розсуд суду, з урахуванням житлових та майнових прав дитини (вх.№23766 від 30.09.2019 року).
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином сторін у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 9).
На підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 11 жовтня 2013 року ОСОБА_3 , від імені якого діяла його мати ОСОБА_2 , прийняв у власність (купив) 39/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 10).
На підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 11 жовтня 2013 року ОСОБА_3 , від імені якого діяла його мати ОСОБА_2 , прийняв у власність (купив) 61/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 11).
У пунктах 4.3. обох договорів, їх сторони: продавець ОСОБА_5 та покупець ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_2 , ствердили, що однаково розуміють значення й умови договору та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні, а також те, що договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься актуальна інформація про те, що ОСОБА_3 є власником 39/100 та 61/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).
У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 власником майна зазначено ОСОБА_3 (а.с. 14-19).
У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які пояснили, що з 2008 року позивач та відповідач почали проживати разом, як подружжя. Окрім того, допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_1 пояснив, що прийняв рішення купити житловий будинок АДРЕСА_1 у своєї сестри ОСОБА_4 для сина - ОСОБА_8 , щоб в подальшому у дитини було своє житло. Проте, після укладення угоди купівлі-продажу відповідач змінила своє ставлення до позивача і почала виживати його з вказаного будинку, подавши навіть позов про його виселення.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте саме ними, а не їх дітьми, за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
У задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з серпня 2008 року по квітень 2014 року, - суд відмовляє, оскільки достатньої кількості доказів на підтвердження доводів позивача суду не надано.
Факт проживання сторін в одному будинку, народження спільної дитини, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю (див. Постанову ВС у справі № 588/350/15 від 15.08.2019 року).
З положень ст. 173 СК України вбачається, що батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.
При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.
Таким чином, положення статті 173 СК України передбачають ймовірність дітей бути власниками майна, що їм належить на законних підставах, оскільки окреме майно, яке набувається малолітніми та неповнолітніми особами за цивільно-правовими договорами незалежно від того, яка вартість такого майна і хто є його попереднім власником (самі батьки чи інші особи) переходить у власність особи незалежно від віку, а батьки здійснюють управління таким майном або іншим чином володіють ним на законних підставах.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно до Закону України №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Частина друга статті 173 СК презюмує, що майно належить батькам доти, доки дитина є малолітньою і в разі виникнення спору, кому належить майно і чи належить воно дитині на праві приватної власності, його представник у суді (батько, опікун, інша особа) повинен буде довести, що це майно належить малолітній особі.
Проте, в даній справі безспірним доказом належності спірного майна малолітньому ОСОБА_3 є відповідні договори купівлі-продажу (а.с. 10,11) і батьки, які проживають в житловому будинку (квартирі), власником якого є малолітня дитина, не набуваючи право власності на це житло, мають право лише користуватися цим майном до повнолітня власника.
Таким чином, на думку суду, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною власністю подружжя будинку АДРЕСА_1 , та визнання за позивачем права власності на Ѕ вказаного будинку.
Керуючись ст.ст. 258-259, 264-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, які проживають разом без реєстрації шлюбу та визнання права власності - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області або через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 .
Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської, м.Харків, вул. Чернишевського, 55.
Повний текст рішення виготовлено 26.12.2019 року.
Суддя: