Справа № 638/150/15-к
Провадження № 1-кп/638/178/19
26.12.2019 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2
- ОСОБА_3
при секретарі - ОСОБА_4
за участю прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
представників потерпілих - ОСОБА_8
ОСОБА_9
розглянувши обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Кулиничі Харківського району Харківської області, українця, розлученого, освіта середня спеціальна, непрацюючого, раніше судимого, який фактично мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.14, п.п. 5,6,11, 12, 13 ч.2 ст. 115, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України;
встановив:
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у скоєні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст.14, п.п. 5,6,11, 12, 13 ч.2 ст. 115, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 обрано запобіжний захід - взяття під варту до 31.05.2014 року.
Після надходження кримінального провадження до суду строк тримання під вартою продовжувався у встановленому законом порядку.
В судовому засіданні прокурором заявлене клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченого з тримання під вартою на особисте зобов*язання. Своє клопотання обґрунтовує тим, що відповідно до домовленостей між Україною та Російською Федерацією планується одночасне звільнення осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні злочинів або засуджені, і кримінальні провадження стосовно яких перебувають у провадженні органів досудового розслідування та судах України, на військовополонених українських військовослужбовців та заручників, які утримуються на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей. З урахуванням доведеності обґрунтованого обвинувачення та фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, їх тяжкості та характеристики обвинуваченого, сторона обвинувачення вважає, що для досягнення вищевказаних цілей, стосовно обвинуваченого має бути змінений запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов*язання.
Захисник та обвинувачений підтримали вказане клопотання.
Представники потерпілих заперечували проти задоволення заявленого клопотання.
Суд, вислухавши сторони кримінального провадження, приходить до висновку, що клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу обвинуваченого ОСОБА_6 з тримання під вартою на особисте зобов*язання підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України N° 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинно носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ «Александр Макаров проти Росії» національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
Згідно Постанови N 14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.
Як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без зазначення підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосудця або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою (аналогічні справи - «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови»).
Судом встановлено, що ОСОБА_6 раніше притягався до кримінальної відповідальності, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення.
При цьому, в контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що серйозність обвинувачення або суворість санкції інкримінованого злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Згідно з установленою практикою Європейського суду з прав людини встановлюється існування презумпції на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення від 24.07.2003 у справі «Смирнова проти Росії»). В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії»).
Більш того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 1996 у справі «Чахла проти Сполученого Королівства», «будь-яке позбавлення волі має здійснюватись не тільки відповідно до основних процесуальних норм національного права, а також відповідати меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом № 11, тобто захищати людину від свавільного позбавлення волі».
Відповідно ч.1 ст. 179 КПК України, особисте зобов*язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов* язки, передбаченні статтею 194 цього Кодексу.
Відповідно до домовленостей між Україною та Російською Федерацією планується одночасне звільнення осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні злочинів або засуджені, і кримінальні провадження стосовно яких перебувають у провадженні органів досудового розслідування та судах України, на військовополонених українських військовослужбовців та заручників, які утримуються на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей.
З метою реалізації Мирного плану Президента України, на виконання завдань, покладених на Об'єднаний центр з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, встановлено, що тримання під вартою ОСОБА_6 може негативно вплинути на процес звільнення заручників з числа військовослужбовців ЗС України та інших осіб, яких було захоплено в полон у зоні проведення антитерористичної операції та операції об'єднаних сил на території Луганської та Донецької областей.
Колегія суддів при зміні запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 виходить з того, що дана дія проводиться виключно з метою реалізації Мирного плану Президента України, на виконання завдань, покладених на Об'єднаний центр з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, тому не покладає на обвинуваченого обов*язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Окрім того, суд зазначає, що ОСОБА_6 з 31 травня 2014року утримується під вартою, а відповідно до ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 2046- VІІІ) із розрахунку один день попереднього ув*язнення за два дні позбавлення волі, загальний строк тримання під вартою обвинуваченого становить більше 10 років.
Виходячи з цього, керуючись вимогами ст.ст.177,178,179,193,194,196,205,206,372,395 КПК України, -
постановив:
Клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_6 змінити з тримання під вартою в Державній установі «Харківській слідчій ізолятор» на особисте зобов*язання.
Обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити з-під варти в залі суду негайно.
В іншій частині клопотання залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя
Судді