26 грудня 2019 року Справа № 160/12676/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області про зобов'язання зняття арешту з майна та вилучення запису про обтяження, -
16 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить суд зобов'язати Павлоградський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , та вилучити зі спеціального розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №2339025 від 03.09.2013 року, а також з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження №11066275 від 13.04.2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день звернення з позовом до суду в Павлоградському міськрайонному відділі державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є позивач. У зв'язку з цим, позивач вважає за необхідне відновити порушене право шляхом звернення з позовом про зняття арешту зі всього майна та вилучення зі спеціального розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №2339025 від 03.09.2013 року, а також з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження №11066275 від 13.04.2011 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Судове засідання призначено на 26.12.2019 року.
Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно з ч.ч.1, 2, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання.
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення.
Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі (ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , є громадянином України.
З пояснень позивача, наведених у позовній заяві, встановлено, що у жовтні 2019 року ОСОБА_1 при звернення до нотаріуса дізнався про наявність обмежень для вчинення нотаріальних дій.
10.10.2019 року позивач звернувся до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про надання роз'яснень стосовно наявності обмежень, накладених Павлоградським міськрайонним відділом державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області, для вчинення нотаріальних дій.
17.10.2019 року відповідачем надано відповідь, оформлену листом №34/55617, якою повідомлено наступне:
- з 01.07.2013 року по 23.12.2013 року на виконанні у відділі перебував виконавчий лист від 24.01.2013 № 2018/1-2253/12/14 Київського районного суду м.Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 4000,00 грн. Боржник за виконавчим документом - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ;
- в ході примусового виконання державним виконавцем був накладений арешт на все майно, яке належить боржнику, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 39119972 від 11.07.2013 року, а також внесено запис про обтяження до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - запис про обтяження № 2339025 від 03.09.2013 року;
- за перевіркою інформації в АСВП встановлено, що з 08.04.2011 року по 28.06.2011 року на виконанні у відділі перебував судовий наказ від 21.04.2010 № 2-н-797 Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 14436,14 грн. В ході примусового виконання державним виконавцем був накладений арешт на все майно, яке належить боржнику, постановою про відкриття виконавчого провадження № б/н від 08.04.2011 року, а також внесено запис про обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - запис про обтяження № 11066275 від 13.04.2011 року;
- так, як вищевказані виконавчі документи було повернуто стягувачам на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в старій редакції) в зв'язку з відсутністю майна, яке належить боржнику та на яке можливо звернути стягнення, арешти з майна, яке належить ОСОБА_1 , не знімався, стягувачам було роз'яснено право повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання. Проте, станом на 17.10.2019 року виконавчий лист від 24.01.2013 № 2018/1-2253/12/14 Київського районного суду м.Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 4000,00 грн. та судовий наказ від 21.04.2010 № 2-Н-797 Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 14436,14 грн. до відділу повторно на виконання не надходили. За час перебування виконавчого провадження в Павлоградському МР ВДВС борги на користь ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» та виконавчий збір стягнуто не було.
Додатково у відповіді відповідачем зазначено, що відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), станом на 17.10.2019 року у Павлоградському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області відсутні, роз'яснено право на звернення до суду з позовом про зняття арешту зі всього майна та вилучення зі Спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження № 2339025 від 03.09.2013 року, а також з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження № 11066275 від 13.04.2011 року.
Таким чином, з наданої відповідачем відповіді, оформленої листом від 17.10.2019 року №34/55617, встановлено, що у Павлоградському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 .
Також, судом встановлено, що підставою для накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження та внесення запису про обтяження до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - запису про обтяження № 2339025 від 03.09.2013 року є постанови № б/н від 08.04.2011 року та №39119972 від 11.07.2013 року.
В свою чергу, підставами для винесення вказаних постанов були:
- виконавчий лист від 24.01.2013 року № 2018/1-2253/12/14 Київського районного суду м.Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 4000,00 грн. Боржник за виконавчим документом - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ;
- судовий наказ від 21.04.2010 № 2-н-797 Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 14436,14 грн.
Позивач до суду надав докази відсутності боргу перед вказаними стягувачами, а саме:
- довідку від ПАТ КБ «Приватбанк» від 24.10.2019 року, з якої відомо, що станом на 24.10.2019 року у позивача не має заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк»;
- заяву ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Железняк Л.В., з якої відомо, що ОСОБА_1 здійснив повний розрахунок з ОСОБА_3 за виконавчим листом від 24.01.2013 року №2018/1-2253/12/14, виданим Київським районним судом м. Харкова, в сумі 4000 грн.
Відтак, в ході розгляду справи підтверджено відсутність боргу позивача перед стягувачами ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 , які були стягувачами у виконавчому листі від 24.01.2013 року № 2018/1-2253/12/14 та судовому наказі від 21.04.2010 № 2-н-797.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою та другою статті 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
На час накладення арешту на майно, діяло Положення про єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 №85/5.
Відповідно до п.2.1.2 цього Положення підставою для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є, зокрема, заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається органами державної виконавчої служби у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).
При цьому, згідно з п.2.5 цього Положення відомості про накладені (зняті) заборони та арешти на об'єкти нерухомого майна вносяться Реєстратором до Реєстру заборон у день їх надходження.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначалися Законом України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999 року (надалі - Закон № 606-ХІV).
Відповідно до частин 1-3 статті 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону № 606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Наслідки завершення виконавчого провадження передбачені статтею 50 Закону № 606-ХІV. За її змістом, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Зі змісту наведеного вбачається дійсна мета застосування процедури арешту майна боржника для забезпечення реального виконання виконавчого документу. Тобто, існування арешту накладеного державним виконавцем дозволяє йому ефективно здійснювати дії щодо реального виконання виконавчих листів та інших виконавчих документів, упереджує недобросовісну поведінку боржника щодо уникнення сплати ним свого боргу шляхом реалізації або переоформлення належного йому рухомого та нерухомого майна. Таким чином, існування арешту майна, накладеного державним виконавцем має чітко окреслені граничні строки з прийняття відповідної постанови про накладення арешту до завершення виконавчого провадження.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, рішення про зняття арешту на майно, накладеного державним виконавцем, приймається державним виконавцем або начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, шляхом винесення відповідної постанови.
Відповідачем не надано належних доказів правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно позивача попри відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо нього, а наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачу вільно розпоряджатись належним йому майном.
За приписами ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom), п.п.28-36, Series А №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, не подав та про причини не подання відзиву суд не повідомив, а тому у відповідності до приписів ч. 4 ст. 159 КАС України судом ці дії кваліфікуються як фактичне визнання позову.
Враховуючи сукупність обставин та доказів, найбільш ефективним та швидким способом захисту прав позивача є вилучення зі спеціального розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №2339025 від 03.09.2013 року, а також з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження №11066275 від 13.04.2011 року, оскільки пунктом 7 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012, передбачене що у разі коли при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якої державній реєстрації підлягає припинення обтяження речового права на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі прав, встановлено наявність запису про таке обтяження в Реєстрах, державний реєстратор переносить відомості запису про таке обтяження до спеціального розділу Державного реєстру прав, після чого на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно вносить запис про припинення такого обтяження до Державного реєстру прав.
З огляду вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією від 07.11.2019 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позону заяву ОСОБА_1 до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про зобов'язання зняття арешту з майна та вилучення запису про обтяження - задоволити.
Зобов'язати Павлоградський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , та вилучити зі спеціального розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №2339025 від 03.09.2013 року, а також з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження №11066275 від 13.04.2011 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук