19 грудня 2019 року
м. Київ
cправа № 903/317/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Карола"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 (судді: Маціщук А. В., Олексюк Г. Є., Гудак А. В.) у справі
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач"
до Ковельської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фермерського господарства "Карола",
про визнання протиправним та скасування рішення,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (далі - ТзДВ "Ковельагроспецпостач") звернулося до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Ковельської міської ради, в якій просило визнати протиправним та скасувати рішення Ковельської міської ради від 27.12.2018 № 46/16 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" щодо надання дозволу Фермерському господарству "Карола" (далі - ФГ "Карола") на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 1108 кв. м на вул. Володимира Кияна, 20, що знаходиться у володінні та користуванні ТзДВ "Ковельагроспецпостач" (кадастровий номер 0722182400:04:002:1266) на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки ФГ "Карола".
1.2. В обґрунтування позовних вимог ТзДВ " Ковельагроспецпостач " зазначало, що є орендарем земельної ділянки, стосовно якої Ковельська міська рада винесла оскаржуване рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельного сервітуту ФГ "Карола". На думку скаржника, своїм рішенням відповідач не врахував та порушив права та інтереси позивача як орендаря на користування земельною ділянкою.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.06.2019 (суддя Войціховський В. А.) закрито провадження у справі. Роз'яснено позивачу, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
2.2. Мотивуючи ухвалу, місцевий суд виходив з того, що у цій справі відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, реалізував свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, тому спір належить до юрисдикції адміністративного суду. При цьому суд посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 350/1268/15-а та, на підставі пункту 1 частини 1, 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, закрив провадження у справі та роз'яснив позивачу порядок вирішення спору.
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.06.2019 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Волинської області.
2.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в цій справі позивач подав позов про захист приватного права, тому спірні відносини з відповідачем Ковельською міською радою є приватноправовими. Рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права. Суд наголосив, що в даному випадку міська рада своїм рішенням про надання дозволу ФГ "Карола" на виготовлення технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту не врахувала і порушила права та інтереси ТзДВ "Ковельагроспецпостач" як орендаря.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019, ФГ "Карола" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.06.2019 залишити без змін.
3.2. Скаржник, посилаючись на статтю 20 Господарського процесуального кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини 1 статі 143 Конституції України, пунктів "а"-"г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначив, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про закриття провадження у справі, а висновки суду апеляційної інстанції є помилковими. Скаржник зазначив, що оскаржуване рішення є лише підставою для виготовлення технічної документації із землеустрою, яка за результатами розгляду може бути затверджена органом місцевого самоврядування, або ж прийнято рішення про відмову у її затвердженні. З огляду на це скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
4.2. Предметом позовних вимог є вимоги про визнання протиправним та скасування рішення міськради щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту. Правовими підставами позову є стаття 19 Конституції України, статті 401, 402, 403, 654 Цивільного кодексу України, статті 98, 100, 101 Земельного кодексу України, статті 27 Закону України "Про оренду землі", стаття 20 Господарського кодексу України.
Спір стосується правомірності рішення міськради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, і яка (частина земельної ділянки) знаходиться у користуванні позивача.
4.3. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
4.4. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Так, у постановах від 21.03.2018 (справа № 536/233/16-ц), від 24.04.2018 (справа № 401/2400/16-ц), від 30.05.2018 (справа № 826/5737/16), від 19.06.2018 (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
Проект технічної документації земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту технічної документації щодо земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
4.5. Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Згідно з пунктом 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. У свою чергу публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
4.6. Предметом спору у справі, що розглядається, є законність/незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта, про надання дозволу третій особі виготовити технічну документацію стосовно встановлення земельного сервітуту для використання земельної ділянки, яку орендує позивач. Вказане рішення є підставою для подальшого оформлення правовідносин між землевласником (міською радою) та сервітуарієм (третьою особою) користування чужою земельною ділянкою. Причому одним із правових наслідків встановлення земельного сервітуту є обтяження обслуговуючої земельної ділянки, тобто певне обмеження прав її власника чи користувача.
З огляду на зазначене, оскаржене рішення міськради є спором про право, оскільки такі дії відповідача стосуються прав та охоронюваних законом інтересів позивача -користувача земельної ділянки, щодо якої надається дозвіл третій особі виготовити технічну документацію. Цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.
4.7. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 6, 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
4.8. Оскільки у цій справі встановлено наявність існуючого речового права на спірну земельну ділянку у позивача, а рішення відповідача, яке оскаржується, - про надання дозволу на розробку проекту технічної документації для подальшого оформлення правовідносин між землевласником (міськрадою) та сервітуарієм (третьою особою) користування чужою земельною ділянкою спричиняє порушення речового права позивача, висновок суду апеляційної інстанції про існування цивільно-правового спору є правильним. Відповідно, помилковими є висновки суду першої інстанції та твердження скаржника про публічно-правовий характер цих правовідносин.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а, від 20.03.2019 у справі № 320/3496/17, від 11.09.2019 у справі № 924/174/18.
4.9. Інші доводи скаржника стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
4.10. Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, а тому постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції у справі прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.
5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд апеляційної інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування оскарженої постанови у справі немає.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Карола" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у справі № 903/317/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
В. А. Зуєв