ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.12.2019Справа № 910/15164/19
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролог ЛТД»
про стягнення 26977,62 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Міністерство оборони України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролог ЛТД» про стягнення 26977,62 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач порушив умови виконання зобов'язання за договором про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/18/109 від 20.09.2018, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 10265,82 грн. та штраф у розмірі 16711,80 грн.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з тим, у позовній заяві позивач просить здійснювати розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/15164/19 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи клопотання позивача, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
25.11.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотання про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін, а також відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що прострочення поставки відбувалось з вини позивача, а саме у зв'язку з неоплатою позивачем попередніх партій поставленого товару за іншими, раніше укладеними договорами.
Стосовно заперечень відповідача проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у яких відповідач просить перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі. Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
При цьому, частиною 7 статті 250 ГПК України передбачено, що частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/15164/19 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа є малозначною, а тому відсутні підстави для застосування положень ч. 2-4 ст. 250 ГПК України, з огляду на що в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження судом відмовлено.
Щодо клопотання про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Так, заявником не наведено жодної з обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи № 910/15164/19 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Крім того, предметом даної справи є стягнення грошових коштів у розмірі 26977,62 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З огляду на наведене, ухвалою суду від 03.12.2019 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролог ЛТД» про розгляд справи № 910/15164/19 в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві на позов, суд
20.09.2018 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ “Пролог ЛТД” (постачальник) укладено договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) №286/2/18/109 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (ванна пересувна; ванни для миття посуду односекційні; ванни для миття посуду двосекційні; ванни для миття посуду трьохсекційні; ящик-ноші для м'яса; візок для підвезення їжі та збирання посуду), зазначений у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.
Згідно з п. 1.2 Договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною в п. 1.2. Договору загальною вартістю 238740,00 грн. з ПДВ.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору, згідно з розрахунком поставки та обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.
В додатку №12.1.1 до Договору Рознарядка Міністерства оборони України за специфікацією) сторонами сплановано постачання обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) протягом 45 календарних днів з дати укладення договору, наступним чином: місце постачання товару: військова частина НОМЕР_1 , 55200, Миколаївська обл., м. Первомайськ.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 238740,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №731 від 18.12.2018 , №732 від 18.12.2018, №733 від 18.12.2019 та актами приймання-передачі №1202 від 18.12.2018, 1204 від 18.12.2018, №1206 від 18.12.2018.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач порушив умови виконання зобов'язання за договором про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/18/109 від 20.09.2018, а саме здійснив поставку товару з простроченням, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 10265,82 грн. та штраф у розмірі 16711,80 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як встановлено судом, в додатку №12.1.1 до Договору Рознарядка Міністерства оборони України за специфікацією) сторонами сплановано постачання обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) протягом 45 календарних днів з дати укладення договору, наступним чином: місце постачання товару: військова частина НОМЕР_1 , 55200, Миколаївська обл., м. Первомайськ.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на наведене, відповідач повинен був здійснити поставку товару за Договором у строк до 05.11.2018 включно (оскільки останній день 45-денного строку припадає на 04.11.2018, який був вихідним днем - неділя).
Як встановлено судом, 18.12.2018 на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 238740,00 грн.
За наведених обставин, оскільки наявні у справі докази свідчать про прострочення поставки за Договором, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено зобов'язання, яке є предметом Договору, щодо поставки товару у строк, встановлений таким Договором.
Доводи відповідача, покладені в основу відзиву на позов, щодо прострочення поставки товару з вини позивача через неоплату останнім вартості поставленого йому товару за іншими, раніше укладеними договорами, не приймаються судом, оскільки невиконання зобов'язання за іншими договорами не впливає на передбачений законодавством України та умовами Договору обов'язок постачальника щодо виконання зобов'язання за Договором належним чином, в тому числі у строк, погоджений сторонами.
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до частин 1 та 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
За змістом ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п. 7.3.6 Договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості недопоставленого товару.
За наведених обставин, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення поставки, за кожен день прострочення, та штраф у розмірі 30% вартості непоставленого товару, оскільки період прострочення перевищує 30 днів.
За розрахунком позивача періодом прострочення поставки є період з 05.11.2018 по 17.12.2018.
Разом з тим, суд зазначає, що у період прострочення позивачем включено в тому числі і останній день 45-денного строку поставки (як встановлено судом, відповідач повинен був здійснити поставку товару за Договором у строк до 05.11.2018 включно), однак, цей день не підлягає включенню до періоду прострочення.
З огляду на наведене, здійснивши перерахунок пені за період з 06.11.2018 (перший день прострочення) по 17.12.2018, суд зазначає, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 10027,08 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, у вказаному розмірі.
Перевіривши розрахунок заявленого до стягнення позивачем штрафу, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок є обґрунтованим, з огляду на що позовні вимоги в частині штрафу у розмірі 16711,80 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог ЛТД” (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, будинок 18-А; ідентифікаційний код: 16282325) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код: 00034022) пеню у розмірі 10027 (десять тисяч двадцять сім) грн. 08 коп., штраф у розмірі 16711 (шістнадцять тисяч сімсот одинадцять) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 1904 (одна тисяча дев'ятсот чотири) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева