ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.12.2019Справа № 910/10724/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2
про стягнення 55 045, 68 грн.,
Представники учасників справи:
від позивача: Алендар Ю.І. на підставі довіреності № ГН-77/2019 від 02.01.2019;
від відповідача: Алєксєєв В.В. - довіреність № 2-2019 від 14.12.2018;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (далі - відповідач) про стягнення 55 045, 68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 5383876-02-21-01 від 08.06.2018 та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Nissan Leaf", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/009028094, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків у розмірі 55 045, 68 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/10724/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
27.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вина водія автомобіля «Skoda Felecsa», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 не була встановлена у порядку, визначеному чинним законодавством України.
27.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вказує на те, що вина водія ОСОБА_3 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, між протиправними діями водія та завданою шкодою існує причинно-наслідковий зв'язок, у зв'язку з чим у нього настає цивільно-правова відповідальність з відшкодування шкоди, а отже відповідач протиправно ухиляється від взятих на себе за полісом зобов'язань.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2019 судове засідання призначено на 24.09.2019 року, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .
17.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 08.10.2019 року.
01.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
02.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі та клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання 08.10.2019 року представник позивача та треті особи не з'явились.
Розглянувши у судовому засіданні 08.10.2019 року подане представником позивача клопотання про витребування додаткових доказів у справі, суд зазначив, що означене клопотання було подано позивачем з порушенням визначених частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України строків без жодного обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від позивача.
Оскільки клопотання позивача про витребування додаткових доказів у справі заявлено з пропуском встановленого строку, суд, керуючись частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, залишив його без задоволення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.10.2019, в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Управління патрульної поліції в Харківській області належним чином завірені копії документів, на підставі яких було складено адміністративний протокол БД 342285 за ст. 124 КУпАП щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 20.12.2018 року у місті Харкові по вулиці Кооперативній, 12, за участю автомобіля "Nissan Leaf", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , а також витребувано у Червонозаводського районного суду міста Харкова (61001, місто Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, будинок 36, 3 під'їзд) належним чином засвідчені копії матеріалів справи № 646/94/19 (провадження № 3/646/126/2019) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 .
21.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшли витребувані судом документи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 13.11.2019 року, в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України повторно витребувано у Управління патрульної поліції в Харківській області належним чином завірені копії документів, на підставі яких було складено адміністративний протокол БД 342285 за ст. 124 КУпАП щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 20.12.2018 року у місті Харкові по вулиці Кооперативній, 12, за участю автомобіля "Nissan Leaf", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
01.11.2019 від Управління патрульної поліції в Харківській області надійшла витребувана судом інформація.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 10.12.2019 року.
09.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано письмові пояснення та додаткові документи для долучення до матеріалів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 24.12.2019 року.
11.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 24.12.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.12.2019 року проти задоволення позов заперечив.
Представники третіх осіб у судове засідання 24.12.2019 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 24.12.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
08.06.2018 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_4 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 5383876-02-21-01 (далі - Договір) щодо автомобіля «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 4.1.1. Договору до страхових випадків віднесено дорожньо-транспортну пригоду (ДТП).
Згідно з п. 3.4. Договору цей Договір набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу (у повному обсязі) на поточний рахунок Страховика, але не раніше ніж 08.06.2018, і діє до дати внесення наступного чергового платежу, вказаної в п. 3.3. Договору. Відновлення дії Договору наступає з моменту внесення чергового страхового платежу (у повному обсязі) і діє до настання терміну внесення наступного платежу. Після внесення останнього страхового платежу Договір діє до 24:00 год. 07.06.2019 р. (включно).
Умовами п. 5.1. Договору передбачено, що страхове відшкодування визначається без врахування амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів.
Підставою для визначення розміру збитку є рахунок СТО, рекомендованої Страховиком (п. 5.2. Договору.)
20.12.2018 року о 20:30 год. у місті Харкові по вулиці Кооперативній 12 відбулось дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Skoda Felecsa», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який виїхав не регульоване перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофору та скоїв зіткнення з автомобілем «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що призвело до механічного пошкодження означених транспортних засобів.
Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.03.2019 у справі № 646/94/19 провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності закрито.
Відповідно до Полісу № АК/9028094 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля ««Skoda Felecsa», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача у період з 16.05.2018 року по 15.05.2019 року із встановленим розміром франшизи - 2 000, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 100 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.
Згідно з Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3018355561534180 автомобілю «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , було завдано механічних пошкоджень передньої правої частини, передньої лівої частини, передньої центральної частини.
21.12.2018 року Страхувальник звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування, яке просив перерахувати на рахунок СТО.
Згідно з наявним у матеріалах справи Звітом про оцінку колісного транспортного засобу № 19/7/310/976069 від 21.07.2019, складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Прохоровим К.М., ринкова вартість оцінюваного КТЗ складає 372 884, 27 грн., а коефіцієнт фізичного зносу складає 0,5920.
10.01.2019 року позивачем було складено Страховий акт № 00252-02, згідно з яким вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 85 910, 00 грн., з яких 6 450, 00 грн. шляхом зарахування Страхувальнику у рахунок несплаченого страхового відшкодування та 79 460, 00 грн. шляхом виплати на рахунок СТО - ФОП Довбий В.В.
Відповідно до платіжного доручення № 557 від 10.01.2019 позивач перерахував ФОП Довбий В.В. 79 760, 00 грн. у рахунок сплати страхового відшкодування, та здійснив зарахування 6 450, 00 грн. у рахунок сплати страхового платежу, про що свідчить надана позивачем довідка-підтвердження про здійснення заліку страхового відшкодування.
Керуючись умовами Договору та на підставі рахунку СТО № 0000000043 від 28.12.2018 позивачем було здійснено розрахунок розміру страхового відшкодування, відповідно до якого з означеного рахунку були виключені 5, 22 та 40 позиції у зв'язку з відсутністю підстав для заміни вказаних запасних частин та проведення рихтувальних робіт переднього лівого лонжерону, у зв'язку з чим вартість ремонтно-відновлювальних робіт склала 32 500, 00 грн., а вартість запасних частин з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,5920) - 23 545, 68 грн.
21.02.2019 року позивач звернувся з регресною вимогою № 1511 до відповідача про виплату страхового відшкодування.
Відповідач листом 886/с від 10.06.2019 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки в законодавчо визначеному порядку вину водія автомобіля «Skoda Felecsa», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 не встановлено.
У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Статтею 221 КУпАП встановлено, що постанови по справам про адміністративні правопорушення щодо порушень правил дорожнього руху приймаються суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, обставини вчинення діяння, яке містить ознаки правопорушення, передбаченого КУпАП, встановлюються з дослідженням належних доказів, зокрема протоколу про адміністративне правопорушення, де серед іншого вказуються: «У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: «дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суті, адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.» (стаття 256 КУпАП); «у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів На місці ДТП складається протокол про адміністративне правопорушення стосовно цих осіб, до якого додаються: схема місця ДТП, що підписується особами, які брали участь в огляді, та працівником Державтоінспекції МВС»
Дослідивши надані Червонозаводським районним судом міста Харкова копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 646/94/19, судом встановлено, що протоколом про адміністративне правопорушення серії БД № 324485 від 20.12.2018, складеним працівниками Управління патрульної поліції в Харківській області, зафіксовано той факт, що 20.12.2018 року о 20:30 год. водій автомобіля «Skoda Felecsa», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 виїхав на регульоване перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофору та скоїв зіткнення з автомобілем «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Посилання відповідача на те, що ОСОБА_3 залишив поле повідомлення про настання страхового випадку «винуватець за словами заявника» пустим жодним чином не спростовує відсутність його вини у вчиненні ДТП з огляду на інші наявні в матеріалах справи докази.
Таким чином, вина особи, яка керувала автомобілем марки «Skoda Felecsa», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 підтверджується як вищезазначеним протоколом про адміністративне правопорушення, так і довідкою № 3018355561534180 про дорожньо-транспортну пригоду.
Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.03.2019 у справі № 646/94/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП було закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
Відповідачем, у свою чергу, не надано жодних належних доказів на підтвердження відсутності вини ОСОБА_3 у скоєнні ДТП.
При цьому, суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи доказів притягнення судом учасника дорожньо-транспортної пригоди до відповідальності за її скоєння не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Таким чином, відсутність в матеріалах справи постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_3 , не може бути підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку/злочину.
Враховуючи той факт, що відносно ОСОБА_3 , складено адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП та провадження у справі закрито у зв'язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності, що не є реабілітуючою підставою, суд вважає безпідствними аргументи відповідача в частині того, що вина ОСОБА_3 недоведена у встановленому законом порядку.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 у справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
Керуючись умовами Договору та на підставі рахунку СТО № 0000000043 від 28.12.2018 позивачем було здійснено розрахунок розміру страхового відшкодування, відповідно до якого з означеного рахунку були виключені 5, 22 та 40 позиції у зв'язку з відсутністю підстав для заміни вказаних запасних частин та проведення рихтувальних робіт переднього лівого лонжерону, у зв'язку з чим вартість ремонтно-відновлювальних робіт склала 32 500, 00 грн., а вартість запасних частин з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,5920)- 23 545, 68 грн., а всього 56 045, 68 грн.
Відповідач, у свою чергу, під час розгляду справи не висловив жодних заперечень щодо правомірності та обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку страхового відшкодування.
На підставі Страхового акту № 00252-02 від 10.01.2019 позивач згідно з платіжним дорученням № 557 від 10.01.2019 виплатив на рахунок СТО вартість відновлювального ремонту у розмірі 79 460, 00 грн.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
В даному випадку, згідно наявного в матеріалах справи полісу № АМ/9028094 розмір франшизи складає 2 000, 00 грн., тоді як позивач під час здійснення страхового відшкодування позивач помилково враховує франшизу в сумі 1 000, 00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір право зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (56 045, 68 грн), визначені полісом № АМ/9028094 розміри лімітів відповідальності (100 000, 00 грн) та франшизи (2 000, 00 грн), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 54 045, 68 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають частковому задоволенню з підстав, зазначених вище.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення 55 045, 68 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (03150, місто Київ, вулиця Фізкультури, будинок 30; код ЄДРПОУ 31681672) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ 31650052) 54 045 (п'ятдесят чотири тисячі сорок п'ять) грн. 68 коп. страхового відшкодування та 1 886 (одну тисячі вісімсот вісімдесят шість) грн. 10 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 26.12.2019 року.
Суддя В.С. Ломака