ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.12.2019Справа № 910/12021/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича
до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
про визнання недійсним договору в частині
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Половінкін О.В.
Фізична особа-підприємець Владецький Борис Михайлович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про визнання недійсним договору в частині.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що п. 8.3 Договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2015-10/08 від 29.10.2015, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Владецьким Борисом Михайловичем та Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» суперечить вимогам Цивільного кодексу України, звичаям ділового обороту, а також принципам розумності і справедливості, тому просить суд визнати зазначений пункт договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 суд ухвалив: позовну заяву Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: надати до суду оригінал документа, що підтверджує повноваження адвоката Лавріненко Т.М. здійснювати представництво інтересів позивача (в тому числі підписувати позовні заяви станом на 03.09.2019); встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
13.09.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.10.2019.
08.10.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач зазначає, що даний позов подано з метою затягування розгляду справи №910/9628/19 про визнання договору таким, що припинився, та безпідставно використовувати паркувальний майданчик. При цьому, договір, який оспорюється позивачем, було укладено на основі вільного волевиявлення сторін та у передбаченому законом порядку досягнуто згоди щодо істотних умов договору.
22.10.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 22.10.2019 прибув представник відповідача, представник позивача у підготовче засідання не прибув.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 03.12.2019.
02.12.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
У підготовче засідання 03.12.2019 прибув представник відповідача, представник позивача у підготовче засідання не прибув.
У підготовчому засіданні 03.12.2019 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2019.
17.12.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
У судове засідання 17.12.2019 прибув представник відповідача. Представник позивача у судове засідання не прибув.
У судовому засіданні 17.12.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
29.10.2015 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Владецьким Борисом Михайловичем (сторона-2) укладено договір №ДНП-2015-10/08 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 15 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 2 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Серафимовича 3-а/3/1 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами для паркування їхнього автотранспорту.
Під «фіксованими місцями для паркування» в цьому Договорі визначено 15 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 2 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Серафимовича 3-а/3/1 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору фіксовані місця для паркування вважаються переданими в експлуатацію сторони-2 з моменту набрання чинності Договору.
Відповідно до п. 2.1.1. Договору сторона-2 здійснює контроль за виконанням умов цього Договору, а також за дотриманням стороною-2 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою КМУ від 03.12.2009 №1342 та Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 на « Фіксованих місцях для паркування» .
За змістом пункту 8.3. Договору усе листування між сторонами здійснюється за поштовими адресами, зазначеними в цьому договорі. Повернення стороні поштового відправлення, яке направлялось іншій стороні цього Договору, із відміткою про відсутність адресата за вказаною в цьому Договорі адресою (або адресою, вказаною в письмовому повідомленні про зміну адреси для надсилання кореспонденції, яке було отримане стороною до відправлення поштового відправлення), або з відміткою про неявку представника сторони до відділення поштового зв'язку за адресованим йому поштовим відправленням, вважається належним повідомленням іншої сторони про обставини, які містились у письмовому повідомленні, що містилось у поштовому відправленні яке повернулось.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 02.07.2015 №667/1531 викладено в новій редакції Таблицю 1 до додатку 5 рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві та акцизного податку», в якій визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».
Суд зазначає, що відповідно до розділу XVII «Правила паркування транспортних засобів у м. Києві» Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 р. N 1051/1051, оператор (уповноважена організація) - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що визначено органом місцевого самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів згідно з діючим порядком.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» є оператором (уповноваженою організацією) в розумінні Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 р. N 1051/1051.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що п. 8.3 Договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2015-10/08 від 29.10.2015, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Владецьким Борисом Михайловичем та Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», суперечить вимогам Цивільного кодексу України, звичаям ділового обороту, а також принципам розумності і справедливості, тому просить суд визнати зазначений пункт договору недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як встановлено судом, за змістом пункту 8.3. Договору усе листування між сторонами здійснюється за поштовими адресами, зазначеними в цьому договорі. Повернення стороні поштового відправлення, яке направлялось іншій стороні цього Договору, із відміткою про відсутність адресата за вказаною в цьому Договорі адресою (або адресою, вказаною в письмовому повідомленні про зміну адреси для надсилання кореспонденції, яке було отримане стороною до відправлення поштового відправлення), або з відміткою про неявку представника сторони до відділення поштового зв'язку за адресованим йому поштовим відправленням, вважається належним повідомленням іншої сторони про обставини, які містились у письмовому повідомленні, що містилось у поштовому відправленні яке повернулось.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм -добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
З огляду на наведене, оскільки формулювання умов Договору було правом позивача (елементом його договірної свободи), суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладання Договору.
Більше того, умови п. 8.3. Договору за своїм змістом жодним чином не порушують інтереси позивача, а навпаки - передбачають повністю розумний і справедливий порядок спілкування між сторонами щодо обставин, пов'язаних з предметом Договору. При цьому, умови щодо порядку повідомлення сторін поширюються не лише на позивача, але і на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним п. 8.3. Договору.
З огляду на наведене, позов Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 26.12.2019
Суддя Ю.В. Картавцева