ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2019Справа № 910/13936/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» (02081, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЗДОЛБУНІВСЬКА, будинок 7-Д)
до за участю проТовариства з додатковою відповідальністю СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» (01133, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) зобов'язання вчинити дії
Представники: без повідомлення представників сторін
Публічне акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для зобов'язання Відповідача передати Позивачу майно, пошкоджене внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вартість якого буда відшкодована Позивачем Відповідачу .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
31.10.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та просить суд залишити позов без задоволення.
Крім того, Відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд, розглянувши подану Відповідачем заяву про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Дослідивши матеріали позовної заяви та відзиву на позову, враховуючи предмет та підстави позову, подані докази, Суд зазначає, що оскільки предметом позову у даній справі зобов'язання повернути майно, вартість якого не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, тому відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
06.11.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому Позивач підтримав позов та просив його задовольнити.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 10.10.2019 року була направлена на адреси учасників судового процесу, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 16.10.2019 року та 27.10.2019 року уповноваженим особам Сторін, та поверненням на адресу суду поштового конверту щодо направлення ухвали суду від 10.10.2019 року на адресу третьої особи.
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.01.2018 р. між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" та ОСОБА_1 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортну №06-R/24-234-00154, за яким застраховано транспортний засіб Nissan Qashqai, державний номерний знак НОМЕР_1 . (а.с. 18-20)
14.06.2018 р. у м. Хмельницькому відбулась ДТП за участю транспортних засобів Nissan Qashqai, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та Opel, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3
Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України.
Внаслідок вказаного ДТП було пошкоджено автомобіль Nissan Qashqai, д.н.з. НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту якого склала 28 606,00 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт №ГИ0027010 від 30.06.2018 р.
За страховим випадком - ДТП, що сталась за участю застрахованого автомобіля, Відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 28 156,89 грн. (12 050,37 грн. - шляхом зарахування в рахунок сплати чергових страхових платежів та 16 106,52 - за платіжним дорученням №ID-108027 від 18.07.2018 р.
Автомобіль Opel, д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди, застрахований Позивачем за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/826957.
Зазначеним Полісом передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.
Позивачем сплачено Відповідачу частину страхового відшкодування у розмірі 14 136,00 грн. за платіжним дорученням № 7614 від 07.02.2019 р.
Зважаючи, що Позивачем не в повному розмірі сплачено Відповідачу страхове відшкодування, Відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» залишку невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 13 020,89 грн. (за вирахуванням франшизи).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 року у справі № 910/5513/19 позов Товариства з додатковою відповідальністю СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» до Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» на користь Товариства з додатковою відповідальністю СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» 13 020,89 грн. страхового відшкодування.
Платіжним дорученням № 42033 від 14.08.2019 року Публічним акціонерним товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» сплачено на користь Товариства з додатковою відповідальністю СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» 13020,89 грн. з призначенням платежу «відшкодування згідно рішення суду № 910/5513/19 від 22.07.2019р., ТДВ «Страхова компанія «Альфа-гарант». (а.с. 26)
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Виходячи із змісту Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що враховуючи відшкодування Відповідачеві вартості вузлів і деталей, які підлягали заміні, Відповідач має передати Позивачеві складові пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля, що не можуть використовуватись за призначенням, але мають певну цінність.
Заперечуючи проти позову, Відповідач стверджує, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що майно, яке позивач просить зобов'язати передати, має певну цінність, і може використовуватись за призначенням та передавалось Відповідачу на його вимогу постраждалою особою.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження набуття Позивачем права вимагати передачі йому майна, заміненого внаслідок його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді.
Так, Позивачем не наведено жодної норми права на обґрунтування твердження щодо виникнення у нього права вимоги по відношенню до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Альфа-гарант» щодо передачі пошкодженої деталі, а саме: фари передньої правої автомобіля НІССАН, д.н.з НОМЕР_1 .
При цьому, посилання Позивача на п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 є безпідставним, з огляду на те, що в останній йдеться про обговорення судом питання стосовно передачі цього майна (фари в нашому випадку), після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Тобто, таке право виникає у особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, після виплати їй страхового відшкодування, а не у страховика винної особи, яким є Публічне акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА».
Також, Суд вважає безпідставними посилання Позивача на правову позицію Верховного Суду у справі №523/3148/16-ц, оскільки висновки у цій постанові здійснювались щодо інших правовідносин та робились в межах цивільного спору між потерпілою собою та особою, винною у скоєнні певної дорожньо-транспортної пригоди.
Посилання ж Позивача на інші судові рішення є також безпідставними, враховуючи, що наведені рішення взагалі не є рішеннями суду касаційної інстанції та стосуються правовідносин між потерпілою особою та особою, винною у скоєнні дорожньо-транспортної приголди, тобто не є аналогічними правовідносинам сторін у даному спорі.
Крім того, Суд акцентує увагу, що заперечуючи проти позову, Відповідач стверджує про відсутність у нього пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майна - фари передньої правої автомобіля НІССАН, д.н.з НОМЕР_1 , оскільки не звертався з такою вимогою до страхувальника.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини ,є більш вірогідними, ніж докази,надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Отже, Позивачем не доведено Суду належними та допустимими доказами наявності підстав для звернення до суду з позовом про зобов'язання Відповідача передати фару передню праву автомобіля НІССАН, д.н.з НОМЕР_1 .
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного, позов Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» до Товариства з додатковою відповідальністю СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» про зобов'язання передати фару підлягає залишенню без задоволення як такий, що позбавлений належного доказового обґрунтування.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1.. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА» до Товариства з додатковою відповідальністю СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» про зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 грудня 2019 року
Суддя О.В. Чинчин