ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.12.2019Справа № 910/9500/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень
Оболонського району м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл НК"
про стягнення 137 958, 07 грн.,
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл НК" (далі - відповідач) про стягнення 137 958, 07 грн., з яких 112 712, 40 грн. основного боргу, 17 355, 80 грн. пені та 7 889, 87 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором про закупівлю № 3/2018 від 24.05.2018 в частині поставки товар - дизельне паливо, бензин А-95. Як вказує позивач, за умовами договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар шляхом передачі талонів, на яких обліковується відповідне пальне, та забезпечити відпуск замовнику пального на автозаправних станціях. За таких обставин, позивачем заявлено вимоги про стягнення вартості товару в сумі 112 712, 40 грн, а також пені в сумі 17 355,80 грн, штрафу в розмірі 7 889, 87 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі № 910/9500/19 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
02.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/9500/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2019 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.10.2019 року.
23.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові докази у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2019 відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/9500/19 на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 03.12.2019 року.
26.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові пояснення у справі, а також клопотання про розгляд справи без його участі за наявними в матеріалах справи доказами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/9500/19 до судового розгляду по суті на 23.12.2019 року.
Представники сторін у судове засідання 23.12.2019 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
24.05.2018 року між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір про закупівлю № 3/2018 (далі - Договір, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар: ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти (Паливо, 3 лоти) (Лот № 1: ДК 021:2015:09132000-3 Бензин (Бензин А-95)), а Покупець - прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим Договором, визначені у специфікації (Додаток № 1 до цього Договору), яка є його невід'ємною частиною (п. 1.2. Договору).
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна цього Договору становить 469 800, 00 грн., з яких кошти місцевого бюджету - 339 300, 00 грн. з ПДВ, кошти підприємства - 130 500, 00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 5.1. Договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі Замовлень Покупця, наданих Постачальнику до закінчення строку дії цього Договору.
За умовами п. 5.2 договору місце передачі товару на умовах EXW (Інкотермс 2010) за адресою постачальника окремими партіями на автозаправних станціях (надалі АЗС), перелік яких узгоджений сторонами у додатку № 2 щодо передачі товарів з використанням бланків-дозволів. Перелік АЗС узгоджується сторонами у Додатку № 2 до цього договору і може змінюватись постачальником в односторонньому порядку. Про зміну в Переліку АЗС, на яких здійснюється відпуск товарів за бланками - дозволами відповідно до умов цього договору, постачальник зобов'язується письмового повідомляти покупця про це не менше ніж за 5 календарних днів.
Факт передачі товару у власність покупця підтверджується підписанням уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (п. 5.3 Договору).
Відповідно до п. 5.6 Договору ціна переданого у власність товару вказується у видатковій накладній (накладній).
Сторони погодили, що термін дії талонів номіналом 10л, 20л є не менше 12 місяців від дати їх поставки Покупцю. У разі, якщо в талоні зазначений термін його дії і Покупець не отримав зазначений в ньому товар до закінчення його дії, Постачальник на вимогу Покупця протягом двох днів зобов'язаний обміняти даний талон, термін дії якого не закінчився, з відповідним асортиментом та кількістю товару (п. 5.7 Договору).
В силу п. 5.5. Договору разом з товаром Постачальник передає Покупцеві наступні товаросупровідні документи: видаткову накладну, сертифікат відповідності на дану партію товару. Право власності на товар та усі ризики пошкодження чи втрати товару переходять до Покупця у момент фактичного отримання Покупцем (його уповноваженими особами) товарів на автозаправних станціях (АЗС ), що підтверджується фактом отоварення бланка-дозволу або касовими чеками POS - терміналу та подальшим підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
У п. 4.2 Договору сторони узгодили, що Покупець зобов'язується здійснити оплату вартості товару, визначеної в рахунку-фактурі та видатковій накладній на поточний рахунок постачальника на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України протягом 3-х днів з моменту підписання видаткової накладної, але не більше 5-ти банківських днів з дати отримання товару від постачальника. У разі затримки бюджетного фінансування покупця розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 5-ти банківських днів з дати отримання покупцем коштів бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Розрахунки за товар за власні кошти покупця проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару протягом 5-ти банківських днів з моменту його оформлення.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі є, і діє до 31.12.2018 року, а в частині розрахунків та в частині видачі товару на АЗС - до повного їх завершення (п. 10.1 Договору).
У подальшому, додатковими угодами № 1 від 27.06.2019, № 2 від 11.12.2018 змінено ціну Договору та визначено, що ціна Договору становить 469 668, 00 грн., з яких кошти місцевого бюджету - 339 174, 00 грн., кошти підприємства - 130 494, 00 грн.
У Додатку № 1 від 27.06.2018 до Договору в редакції Додаткової угоди № 1, викладено Специфікацію до Договору із зазначенням про поставку товару Бензин А-95 у період з 24.05.2018 по 26.06.2018 у кількості 3 600 л. за ціною 21, 75 грн., Бензин А-95у кількості 13 100 л. за ціною 23, 90 грн. а всього на суму 469 668, 00 грн. з урахуванням ПДВ.
Згідно з видатковими накладними № НТК-001760 від 27.06.2018 та № НКТ-001436 від 08.06.2018 відповідач передав позивачу бензин А-95 по талонах на суму 339 174, 00 грн.
На виконання Договору позивач оплатив відповідачу вартість бензину у кількості 12 150 л. на загальну суму 339 174, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 538/18 від 11.06.2018 на суму 93 960, 00 грн. (3 600 л. бензину за ціною 26, 10 грн.), та № 630/18 від 02.07.2018 на суму 245 214, 00 грн. (8 550 л. бензину за ціною 245 214, 00 грн.).
Позивач зазначає, що відповідач фактично відпустив бензин А-95 у кількості 8 220 л., проте з 22.11.2018 року позивач не може отримати паливо по заправним талонам на АЗС, в а саме: бензин марки А-95 - 3 930, 00 л. на суму 112 712, 40, оскільки АЗС відмовляються приймати та не обслуговують заправні талони отримані позивачем від відповідача.
Листом № 20219 від 28.11.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою надати пояснення щодо ситуації, яка склалася у зв'язку з тим, що з 22.11.2018 року відвантаження товару на АЗС призупинено.
Відповіді на зазначену вимогу від відповідача не надходило, питання обслуговування заправних талонів на АЗС не вирішено, кошти на рахунок покупця не сплачено.
Крім того, листом № 119 від 29.01.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою виконати взяті на себе зобов'язання та здійснити відпуск бензину на всю кількість оплачених талонів.
Згідно з наданих позивачем Актів № 1 від 29.01.2019, № 2 від 29.01.2019, № 3 від 29.01.2019, № 4 від 29.01.2019, № 5 від 29.01.2019 відпуск палива по талонах не проводиться.
Проте, означені вимоги позивача відповідачем були залишені без задоволення.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем була здійснена передача талонів згідно заявок позивача на загальну суму 339 174, 00 грн., та їх відповідна оплата позивачем, що підтверджується видатковими накладними № НТК-001760 від 27.06.2018, № НКТ-001436 від 08.06.2018 та платіжними дорученнями.
Згідно з частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, за твердженнями позивача, що підтверджуються актами про невідпуск товару, відповідачем було невчасно та не повній мірі поставлено дизельне паливо та бензин, внаслідок чого у останнього є невиконанні зобов'язання щодо поставки бензину А-95 - 3 930, 00 літрів на суму 112 712, 40 грн.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою та сьомою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Положеннями частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що сплачені позивачем грошові кошти за своєю правовою природою є саме попередньою оплатою за товар, який відповідачем поставлений не був, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 693 Цивільного кодексу України.
Станом на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували поставку ним товару позивачу на суму 112 712, 40, як і доказів, які б свідчили про повернення ним грошових коштів за оплачений і непоставлений товар.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги в частині стягнення 112 712, 40 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується заявлених вимог в частині стягнення пені в сумі 17 355, 80 грн. та штрафу в сумі 7 889, 87 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 7.2. Договору у разі порушення встановленого умовами Договору строку виконання зобов'язань Постачальник сплачує Покупцеві пеню у розмірі 0,1% вартості прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості відповідно до умов частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду у справі № 911/2813/17 від 09.02.2018, у справі № 911/1351/17 від 22.03.2018, у справі № 922/1720/17від 25.05.2018, у справі № 917/194/18 від 02.04.2019, у справі № 910/7398/18 від 23.07.2019.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 17 355, 80 грн. за період з 22.11.2018 по 25.04.2019, та штрафу в сумі 7 889, 87 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання щодо передачі пального за придбаними позивачем талонами, не спростовано заявлених позовних вимог в цій частині та не надано доказів відсутності у останнього обов'язку щодо забезпечення позивача пальним у вищевказаній кількості, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» про стягнення 137 958, 07 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл НК" (01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 5-В, код ЄДРПОУ 41486736) на користь Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва (04073, м. Київ, проспект Московський, 26-А, код ЄДРПОУ 05416745) 112 712 грн (сто дванадцять тисяч сімсот дванадцять) грн. 40 коп. основного боргу, 17 355 (сімнадцять тисяч триста п'ятдесят п'ять) грн. 80 коп. пені, 7 889 (сім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 87 коп. штрафу та 2 069 (дві тисячі шістдесят дев'ять) грн. 37 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 24.12.2019 року.
Суддя В.С. Ломака